Рішення

від 03.05.2019 по справі 160/1777/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2019 року Справа № 160/1777/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерпром-М

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

22.02.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерпром-М до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0034431411 від 07.12.2018 року, яким нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 147 808,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Селена-Буд за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якого складено акт перевірки, на підставі висновків акту було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0034431411 від 07.12.2018 року, яким нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 147 808,75 грн. Позивач вважає, що вказане податкове повідомлення - рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає чинному законодавству та прийняте на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

01.03.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

18.03.2019 року представником відповідача було надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення - рішення правомірним, та таким, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим, підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Інтерпром-М з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Селена-Буд за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт №62712/04-36-14-11/33115356 від 25.10.2018 року (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків акту №62712/04-36-14-11/33115356 від 25.10.2018 року перевіркою було встановлено такі порушення :

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 118 247 грн., що призвело до: - заниження податку на додану вартість за грудень 2015 року в сумі 118 247,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки №62712/04-36-14-11/33115356 від 25.10.2018 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0034431411 від 07.12.2018 року, яким нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 147 808,75 грн.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення №0034431411 від 07.12.2018 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок, відповідно до вимог цього Кодексу, а також, перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів.

Щодо господарських операцій з контрагентом зазначеним в Акті перевірки, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Селена-Буд (Постачальник) та ТОВ Інтерпром-М (Покупець) було укладено договір № 02/1 1-15 від 02.11.2015 р., згідно п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується прийняти й сплатити товар, асортимент, кількість і ціна якого вказана у видаткових накладних.

На виконання вказаного договору, сторонами підписано видаткову накладну № 1112 від 11.12.2015 року на суму 276 005,40 грн. та видаткову накладну № 2312 від 23.12.2015 року на суму 433 476.90 грн.

Транспортування та доставка товару згідно вищевказаних видаткових накладних підтверджується складеними та підписаними товарно-транспортними накладним № 1112 від 11.12.2015 року та №2312 від 23.12.2015 року відповідно.

За фактом поставки товару ТОВ Інтерпром-М виписано податкові накладні № 170 від 11.12.2015 р. та № 343 від 23.12.2015 р. на загальну суму 709 482,30 грн., сума ПДВ за якими (118 247,05 грн.) включена Позивачем до податкового кредиту періоду грудень 2015 року.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що порядок оплати узгоджується сторонами додатково по кожній окремій поставці.

Так, оплата за отриманий товар ТОВ Інтерпром-М здійснена в повному обсязі відповідно до платіжних доручень № 178 від 15.12.2015р.. № 179 від І 7.12.2015р. та № 182 від 23.12.2015р.

Окрім того, факт реальності фінансово-господарських відносин між ТОВ Інтерпром-M та ТОВ Селена-Буд підтверджується первинними документами на подальшу реалізацію Позивачем товару, придбаного у ТОВ Селена-Буд . Так, зокрема, між ТОВ Інтерпром-М (Постачальник) та ТОВ Торговий Дом ДНЛ Груп (Покупець) було укладено договір № 05/05 від 05.05.2015 р., згідно п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується прийняти й сплатити товар, асортимент, кількість і ціна якого вказана у видаткових накладних.

На виконання вказаного договору, сторонами підписано видаткову накладну № 1 1/12-1 від І 1.12.2015 року на суму 279 455.76 грн. та видаткову накладну № 23/12-1 від 23.12.2015 року на суму 439 065,00 грн.

Транспортування та доставка товару згідно вищевказаних видаткових накладних підтверджується складеними та підписаними товарно-транспортними накладними №11/12-1 від 11.12.2015 року та №23/12-1 від 23.12.2015 року.

За фактом поставки товару ТОВ Торговий діом ДНЛ Груп виписано податкові накладні №3 від 11.12.2015 року та №5 від 23.12.2015 року на загальну суму 71850,76 грн., сума ПДВ за якими включена позивачем до податкового зобовязання періоду грудень 2015 року.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Дослідивши надані позивачем первинні документів, що були підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, встановлено, що вони в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, суд зазначає, що під час перевірки контролюючим органом не було зазначено, що надані під час перевірки первинні документи оформлені з порушенням ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Посилання відповідача на те, що позивачем не надано документи, що засвідчують транспортування товару, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна, подорожній лист, тобто документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363,призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18).

Також, судом встановлено, що в акті перевірки контролюючим органом зроблені висновки про те, що суб`єкт підприємницької діяльності (контрагент) не мав достатніх ресурсів, основних фондів, найманих працівників, транспортних засобів для здійснення даних робіт, зазначені вище контрагенти створені з метою лише оформлення документообігу господарських операцій, а не їх фактичного проведення, і мінімізації сплати податків іншим підприємствам. Виконання робіт та послуг, передбачає наявність на підприємстві основних засобів, найманих працівників або залученім сторонньої організацій які б мали на балансі відповідну техніку та кваліфікований персонал для виконання даних видів робіт. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності / силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, зазначені вище контрагенти взагалі не подавали декларації з податку на прибуток, тобто взаємовідносини не відображено у податковому обліку (по ним не сплачено податок). Все це свідчить про нереальність будь-яких поставок.

Вказані висновки контролюючого органу були зроблені на підставі проведеного аналізу інформаційних баз контролюючих органів (ІС Податковий блок , Архів електронної звітності (ЄРПН) та інше).

Щодо вищевказаного твердження відповідача, суд зазначає, що розглянувши матеріали Акту судом встановлено, що викладені в акті доводи податкового органу про вчинення платником податків порушення закону стосуються діяльності контрагентів платника, тобто третіх осіб та допущених ними правопорушень у сфері податкового, цивільного чи іншого законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання зобов`язань на підставі інформаційних баз, які жодним чином не є доказом, що підтверджує податковий кредит.

Використана відповідачем податкова інформація стосовно контрагентів позивача не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій, і як, наслідок, порушення позивачем норм податкового законодавства, оскільки жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язок платників податків - покупців товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти та правильності ведення ними податкового обліку, сплати податків за окремою операцією придбання товарів (надання послуг), відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Крім того, відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За визначенням, наведеним в п.2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п.3 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.4 розділу ІІІ Порядку № 727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача не має правових наслідків, тобто не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Посилання контролюючого органу на відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів судом не приймається, оскільки вказана обставина документально не підтверджена, крім того, сама по собі не впливає на реальність здійснених господарських операцій з надання послуг.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення контрагентом позивача правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення позивачем вимог закону щодо формування податкового кредиту. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - позивача, будь-які порушення його контрагентами податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів. Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ТОВ Інтерпром-М при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2217,14 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №374 від 15.02.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 2217,14 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерпром-М (49130, м.Дніпро, провулок Фестивальний, буд.6, кв.44, код ЄДРПОУ 33115356) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0034431411 від 07.12.2018 року, яким нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 147 808,75 грн.

Стягнути на Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерпром-М (код ЄДРПОУ 33115356) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2217,14 грн. (дві тисячі двісті сімнадцять гривень чотирнадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв