Постанова

від 14.05.2019 по справі 826/8472/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8472/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства закордонних справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2019 року, суддя Григорович П.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України в особі Державного секретаря МЗС України Заяця А.І. про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства закордонних справ України в особі Державного секретаря МЗС України Заяця А.І., в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві належних їй гарантованих державою у зв`язку з вагітністю та пологами виплат в сумі 30 821,16 грн. та стягнути їх з відповідача з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення;

- стягнути з відповідача 3% річних за прострочку виплати гарантованих державою у зв`язку з вагітністю та пологами виплат, як передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, в сумі 462 грн. 32 коп. (за період з 10.03.2018 року по 10.09.2018 року);

- стягнути з відповідача відшкодування нанесеної ним позивачеві моральної шкоди, моральних та фізичних страждань у розмірі місячного посадового окладу за посадою позивачки з урахуванням надбавок за дипломатичний ранг та вислугу років державної служби у сумі 9976 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність з невиплати належних позивачці та гарантованих державою у зв`язку з вагітністю та пологами виплат, а також нездійсненно належних соціальних відрахувань, що призвело до порушення її прав та законних інтересів, а також понесення значних матеріальних втрат та зазнання моральних страждань.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України в особі Державного секретаря МЗС України Зайця А.І. щодо невиплати ОСОБА_1 належних їй гарантованих державою у зв`язку з вагітністю та пологами виплат в сумі 30 821,16 грн. та стягнуто їх з Міністерства закордонних справ України. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач та відповідач звернулись з апеляційними скаргами, в якій позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенинні позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 9976 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди задовольнити в повному обсязі, а саме: стягнути з відповідача відшкодування нанесеної моральної шкоди у розмірі місячного посадового окладу за посадою позивачки з урахуванням надбавок за дипломатичний ранг та вислугу років державної служби у сумі 9976 грн.; відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача залишенню без задоволення, з наступних підстав.

В ході апеляційного розгляду справи представник позивачки пояснив, що відповідачем у справі фактично є Міністерство закордонних справ України до якого і було пред`явлено позов. Зазначено особу Державного секретаря України Заяця А.І. тому, що він підписував лист яким було відмовлено у проведенні виплати.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства закордонних справ України від 24.01.2014 року № 151-ос "Про переведення ОСОБА_1" з 07.02.2014 року (том 1, а.с. 10), ОСОБА_1 була переведена з посади другого секретаря по посаді радника відділу перспективного партнерства Політичного департаменту МЗС України на посаду другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки на час довготермінового відрядження.

Наказом МЗС України від 25.02.2016 року № 377-ос "Про відкликання ОСОБА_1" ОСОБА_1 . (том 1, а.с. 47), другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки, було відкликано в Україну 07.03.2016 року у зв`язку з закінченням довготермінового відрядження.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 року у справі № 826/5863/16 (том 1, а.с. 11-14) за позовом ОСОБА_1 до МЗС України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду від 20.12.2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії МЗС України щодо передчасного відкликання ОСОБА_1 з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України США; скасовано наказ МЗС України від 25.02.2016 року № 377-ос про відкликання ОСОБА_1 . другого секретаря по посаді першого секретаря посольства України в Сполучених Штатах Америки, у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження.

Разом з тим, в іншій частині позовних вимог відмовлено, у тому числі щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, оскільки як вбачається з копії трудової книжки, з посади другого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки її не звільнено, тому відсутні підстави для її поновлення.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (том 3, а.с. 80-86), останнім записом відомостей про роботу є запис № 22 про переведення на посаду другого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки на час довготермінового відрядження. Запис про звільнення з займаної посади у трудовій книжці відсутній, як і відсутні такі дані в особовій справі ОСОБА_1 (том 2 на 205 арк.).

Жодних інших доказів, які б свідчили про наявність розпорядчого документа про звільнення ОСОБА_1 , відповідачем суду не подано, тож відсутні будь-які підстави вважати, що позивачка звільнена та у трудових відносинах з відповідачем не перебуває.

У зв`язку з оформленням листка непрацездатності серії АДІ № 318478 по вагітності та пологам на 126 днів з 13.02.2018 року по 19.06.2018 року (том 1, а. с. 15-16), 25.02.2018 року позивачка звернулась з заявою (том 1, а. с. 48) до Міністра закордонних справи України П.А.Клімкіна (отримано за довіреністю 28.02.2018 року), в якій просила, зокрема, доручити виплатити їй належні до статей 25, 26, 33 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" коштів в касі МЗС України.

Листом від 08.05.2018 року № 212/36-091-2340 (том 1, а.с. 19-20), підписаним Держсекретарем МЗС України, ОСОБА_1 було повідомлено, оскільки з березня 2016 року вона фактично є непрацевлаштованою особою, заробітна плата їй не нараховується, сплата ЄСВ не здійснюється, отже вона не має статусу застрахованої особи та не має права на допомогу по вагітності та пологах за рахунок коштів Фонду соціального страхування. У зв`язку з цим, листок непрацездатності серії АДІ № 318478 був повернутий позивачці до з`ясування обставин щодо її працевлаштування.

Разом з тим, як вбачається з тексту листів МЗС України від 23.03.2018 року № 212/17-927-1603 та від 23.03.2018 року № 212/14-927-1607 до Фонду соціального страхування ТВП (Київське відділення) та Міністерства соціальної політики України (том 1, а.с. 50, 51-52), МЗС України зазначило, що у березні 2016 року ОСОБА_1 була відкликана із довготермінового відрядження, прибула в Україну та по теперішній час перебуває в трудових відносинах з Міністерством.

Також, зі змісту листа МЗС України від 26.04.2016 року № 201/19-091-1539 (том 1, а.с. 64-65), адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що незважаючи на припинення роботи позивачки на посаді другого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки у зв`язку із відкликанням в Україну, вона продовжує перебувати у трудових відносинах із МЗС України, а відтак зобов`язана дотримуватись вимог чинного трудового законодавства України, зокрема відповідних положень Кодексу законів про працю України, Закону України "Про державну службу", Закону України "Про дипломатичну службу". Враховуючи зазначене, МЗС України наголошувало на необхідності прибуття ОСОБА_1 до Департаменту менеджменту персоналу для здійснення розрахунків, пов`язаних із завершенням довготермінового відрядження та вирішення питання подальшого проходження дипломатичної служби.

Крім того, листами від 11.05.2016 року № 201/19-091-1682, від 29.07.2016 року № 201/19-091-3152, від 01.02.2018 року № 201/19-091-340 (том 3, а.с. 47, 48; том 1, а.с. 63) Департамент менеджменту персоналу повідомляв ОСОБА_1 про необхідність прибуття до Департаменту, зокрема, для вирішення питання подальшого проходження дипломатичної служби.

Разом з цим, позивачка неодноразово зверталась до Міністра закордонних справи України Клімкіна П.А. із заявами (том 1, а.с. 74, 76) щодо готовності провести зустріч з Держсекретарем з питань, зокрема, повернення її на її робоче місце до Посольства України в США, за результатом розгляду яких Держсекретар пропонував позивачці повернутися до розгляду порушених у зверненнях питань після прийняття Вищим адміністративним судом України рішення за касаційною скаргою МСЗ України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 року у справі № 826/5863/16 (том 1, а.с. 75, 77).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 року № 1105-XIV (далі також - Закон № 1105-XIV).

За змістом пунктів 1, 10 частини першої статті 1 Закону № 1105-XIV, у Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема: види соціального страхування, - у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; страхові випадки - за соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Соціальне страхування здійснюється за принципами, окрім іншого: державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом (пункти 3, 10 частини першої статті 3 Закону № 1105-XIV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 1105-XIV, кошти, що надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, повинні забезпечувати, зокрема, виплату застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Закону № 1105-XIV роботодавець зобов`язаний, зокрема, надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

У свою чергу, застраховані особи мають право, окрім іншого: на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом; оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг; (пункт 2, 8 частини першої статті 16 Закону № 1105-XIV).

За приписами статті 18 Закону № 1105-XIV, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Згідно з частиною першою та четвертою статтею 19 Закону № 1105-XIV, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону в таких розмірах, зокрема, допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

За страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, окрім іншого, як допомога по вагітності та пологах (пункт 2 частини першої статті 20 Закону № 1105-XIV).

Статтею 23 Закону № 1105-XIV закріплений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, до яких належать: 1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; 2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю з метою ухилення від роботи чи інших обов`язків або симуляції хвороби; 3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; 5) у разі тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або дій, пов`язаних з таким сп`янінням; 6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв`язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що відсутні передбачені статтею 23 Закону № 1105-XIV підстави для відмови позивачці в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності.

За приписами статті 25, 26 Закону № 1105-XIV допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами.

Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу.

Сума допомоги по вагітності та пологах у розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду, та не може бути меншою за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV, матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності).

Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі також - Закон № 2464-VI), основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Частиною першою статті 32 Закону № 1105-XIV визначено, що документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження.

Отже, оскільки позивачка на момент отримання листка непрацездатності у зв`язку з вагітністю та пологами не була звільнена з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених штатах Америки, що підтверджується даними її трудової книжки, тож мала право на отримання допомоги по вагітності та пологах у визначеному Законом № 1105-XIV порядку, строки (не пізніше 10.03.2018 року) та розмірі за основним місцем роботи (діяльності).

Невиконання МЗС України, обов`язку по сплаті за Позивачку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не може бути підставою для відмови їй у наданні допомоги по вагітності та пологах, оскільки є виключно сферою відповідальності саме відповідача.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 1105-XIV при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці) визначає Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 1266 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 439) (далі також - Порядок).

Згідно з пунктами 2,3 Порядку, сума допомоги по вагітності та пологах у розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не може бути меншою, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на час настання страхового випадку.

Середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

При цьому, за приписами статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 25 Порядку визначено, що розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати для призначення допомоги по вагітності та пологах, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров`я у зв`язку з раніше отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності.

Якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи (для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, в тому числі внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання страхового випадку. Якщо тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлюється, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання страхового випадку.

Згідно з розрахунком позивачки, сума належних їй гарантованих державою у зв`язку з вагітністю та пологами виплат, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 30 821,16 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно взяв за основу розрахунок виплат, який зроблено позивачкою, оскільки відповідач в ході розгляду справи в суді першої інстанції будь-якого розрахунку не надав.

Що тосується позовних вимог про стягнення щомісячної індексу інфляції та стягнення 3% річних, у задоволенні яких судом будо відмовлено, то колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду є правильним і законним. Крім того, в цій частині сторони відповідно до апеляційних скарг рішення суду не оскаржували.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі місячного посадового окладу за посадою позивачки з урахуванням надбавок за дипломатичний ранг та вислугу років державної служби у сумі 9976 грн. В іншій частині рішення суду не осаржується.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити у його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправною бездіяльністю, рішенням чи дією у разі прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини у т.ч. і щодо визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Слід також врахувати, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди .

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В апеляційній скарзі, позивачка заначає, що відповідач своєю свідомою протиправною бездіяльністю (невиплатою належних гарантованих державою коштів у зв`язку з вагітністю та пологами) та поведінкою (розповсюдженням неповної та спотвореної інформації), скориставшись безпорадністю позивачки, завдав їй моральної шкоди, спричинивши вагітнії додаткові моральні та фізичні страждання, а саме: створив позивачці необгрунтовані та безпідставні матеріальні та психологічні проблеми, чим викликав у неї додаткове психофізіологічне напруження в стані вагітності, посилення відчуття невпевненості у власному майбутньому та майбутньому своєї дитини стосовно стану їх здоров`я, харчування та побуту, свого спілкування зі співробітниками; спричинив зайві медичні ризики та негативний вплив на здоров`я позивачки та її дитини, яким можна було запобігти, зменшення необхідної при вагітності різноманітності харчування, якого можна було не допустити; фізичних страждань під час вагітності та пологів, яких можна було уникнути за наявності належних коштів; позбавив позивачку можливості забезпечити належний догляд за дитиною через нестачу коштів.

Враховуючи те, що судом встановлена протиправність бездіяльність відповідача в частині виплати належних позивачці гарантованих державою у зв`язку з вагітністю та пологами виплат, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер взаємовідносин сторін, негативну поведінку відповідача, який фактично залишив позивачку без засобів для існування, безпідставно відмовивши у виплаті коштів, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь позивачки 4000 грн.

Тому, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про стягнення з Міністерства закордонних справ України на користь позивачки 4000 грн моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 частини першої ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процессуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з Міністерства закордонних справ України (ЄДРПОУ 00026620, Михайлівська площа, 1, м. Київ, 01018) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень).

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Пилипенко О.Є.

Повний текст виготовлено: 15 травня 2019 року.