Рішення

від 15.05.2019 по справі 910/3334/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2019Справа № 910/3334/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова 18/9)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд" (01010, м. Київ, вул. І. Мазепи, 11-А, оф.54)

про стягнення 193 522,46 грн.

за участю представників

від позивача: Іжаківський А.О.

від відповідача: не з`явились

В судовому засіданні 15.05.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд" про стягнення 193 522,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2011 у справі №37/89 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 у справі №5011-7/7283-2012 у останнього існує заборгованість з орендної плати за договором №205 від 25.05.2010 у розмірі 319 777,71 грн., на яку позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню за період з 08.02.2016 по 28.01.2019 у розмірі 193 522,46 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.03.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3334/19 та призначив її до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 17.04.2019.

У судовому засіданні 17.04.2019 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті на 15.05.2019.

У судове засідання, призначене на 15.05.2019, з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала Господарського суду м. Києва про відкриття провадження у справі від 21.03.2019, що повернута до суду 24.04.2019 за закінченням строку зберігання, та ухвала від 17.04.2019, що станом на момент розгляду справи по суті на адресу суду не надходила.

Згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" рекомендований лист з повідомленням № 0103050253205, яким на адресу відповідача направлялась ухвала суду від 17.04.2019, значиться в стані "відправлення не вручене під час доставки, інші причини".

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Крім того, суд звертає увагу, що застосування практику Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням.

З огляду за зазначене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

25 травня 2010 року між Фондом державного майна (надалі - орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд" (надалі - орендар/відповідач) було укладено договір оренди № 203 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - договір), відповідно до якого, в редакції додаткового договору № 368 від 06.09.2010, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно) - нежитлові приміщення загальною площею 542,8 кв.м, розташовані за адресою: м Київ, вул. Артема, 73 на другому поверсі будинку. Майно передавалося в оренду для розміщення об`єкта громадського харчування, і факт передачі підтверджується актом від 25.05.2010.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 договору орендна плата без ПДВ за базовий місяць оренди (січень 2010 року) становить 62661,25 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2010 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди - січень 2010 року на індекси інфляції за лютий, березень, квітень та травень 2010 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 3.6 договору, в редакції додаткового договору № 368 від 06.09.2010 до договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

За доводами позивача, відповідачем в порушення умов договору та ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України та 193 ГК України зобов`язання в частині перерахування до державного бюджету та балансоутримувачу орендної плати належним чином не виконувалось.

Як вбачається із матеріалів справи, рішеннями Господарського суду міста Києва:

- від 25.05.2011 у справі № 37/89 розірвано даний договір, зобов`язано відповідача звільнити та повернути позивачу майно (нежитлові приміщення загальною площею 542,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на другому поверсі будинку) та стягнуто з відповідача до Державного бюджету України 189382,32 грн. боргу з орендної плати та 7 286,83 грн. пені;

- від 15.08.2012 у справі № 5011-7/7283-2012 стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України 130395,39 грн. основного боргу за оренду приміщення, 30538,77 грн. пені, 31977,77 грн. штрафу та 646362,12 грн. пені;

- від 02.02.2013 у справі № 910/413/13 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 25566,82 грн. пені, у решті позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 рішення господарського суду міста Києва скасовано частково та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги повністю та стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 52310,35 грн. пені;

- від 19.09.2013 у справі № 910/14046/13 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 25 620,26 грн. пені, в іншій частині в позові відмовлено;

- від 21.01.2014 у справі № 910/23630/13 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 19 920,15 грн. пені;

- від 04.07.2014 у справі № 910/10127/14 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 22 349,39 грн. пені за період з 14.01.2014 по 25.06.2014 року;

- від 11.02.2015 у справі № 910/28097/14 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 48693,82 пені за період з 26.06.2014 по 29.01.2015 року;

- від 05.01.2016 у справі № 910/27746/15 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 145 801,12 грн пені за період з 30.01.2015 по 08.12.2015;

- від 15.08.2016 у справі №910/11402/16 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 79 846,34 грн пені за період з 09.12.2015 по 19.07.2016;

- від 21.11.2016 у справі №910/19846/16 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 21 633,00 грн пені за період з 20.07.2016 по 07.10.2016;

- від 18.04.2017 у справі № 910/4175/17 стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 30 465,52 грн пені за період з 08.10.2016 по 07.02.2017.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлені вищевказаними рішеннями судів обставини, не доводяться знову при вирішення даного спору відповідно до ст. 75 ГПК України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт наявності у відповідача заборгованості з орендної плати за вищевказаними рішеннями суду в сумі 319777,71 грн., на яку нараховується пеня, та яка є непогашеною в період з 08.02.2017 по 28.01.2019, позивачем належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наведені позивачем у позовній заяві розрахунки пені, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, арифметичну вірність та відповідність вимогам закону та умовам договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 193 522,46 грн пені за період з 08.02.2017 по 28.01.2019 визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду жодних доказів які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Фонду державного майна України, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-А, офіс 54; ідентифікаційний код 36678046) на користь Державного бюджету України 193 522 (сто дев`яносто три тисячі п`ятсот двадцять дві) грн 46 коп. - пені за період з 08.02.2017 по 28.01.2019 та 2 902 (дві тисячі дев`ятсот дві) грн 84 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.05.2019

Суддя Л. Г. Пукшин