Рішення

від 22.04.2019 по справі 910/1349/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2019Справа №910/1349/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новострой+" простягнення 50 406,00 грн. Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 50 406,00 грн. суми оплати за поставлений товар.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб останньому було поставлено товар на загальну суму 50 406,00 грн., який в порушення взятих на себе зобов`язань відповідачем не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 50 406,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1349/19 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, для подання до суду відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; доказів направлення відзиву позивачу.

Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.02.2019 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02222, м. Київ, вул. Бальзака, буд. 55, кв. 257.

Відповідно до витягу з реєстру відстеження Укрпошта , відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі нарочно, 02.03.2019. Отже, завчасно був повідомлений про розгляд справи.

Окрім того, ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана за поштовою адресою, повідомленою суду: 02088, м. Київ, вул. Промислова, буд. 12, проте за вказаною адресою, відповідач кореспонденцію суду не отримав (за закінченням встановленого строку зберігання).

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з`явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новострой+" (надалі - Покупець) було замовлено поставку товару: плити мінераловатні ТЛ ЕКО Фасад 135 1000*600*150(1,2); плити мінераловатні ТЛ ЕКО Фасад 135 1000*600*50 (2,4) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіва" (надалі - Постачальник) на підставі Рахунка-фактура №КИ-0004448 від 24.10.2018 на суму 50 406,00 грн., у тому числі ПДВ 8 401,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Будіва" було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Новострой+" товар - плити мінераловатні ТЛ ЕКО Фасад 135 1000*600*150(1,2); плити мінераловатні ТЛ ЕКО Фасад 135 1000*600*50 (2,4) на загальну суму 50 406,00 грн. згідно видаткової накладної №КИ-0004448/001 від 24.10.2018.

Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеною накладною, яка підписана повноважними представниками позивача, відповідача та скріплені печатками господарюючих суб`єктів підприємницької діяльності.

Вказаний поставлений товар не був оплачений відповідачем на суму 50 406,00 грн.

Отже, сума основного боргу, яка не погашена відповідачем становить 50 406,00 грн.

За таких обставин позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткової накладної, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Суд визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту поставки товару видаткову накладну від 24.10.2018 №КИ-0004448/001 на суму 50 406,00 грн.

Вищевказана накладна містить номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містить підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача, скріплена печатками позивача та відповідача. В матеріалах справи наявна довіреність від імені відповідача на отримання матеріальних цінностей за вказаною видатковою накладною.

Так, оскільки Позивач поставив товар, а Відповідач отримав товар згідно з видатковою накладною від 24.10.2018 №КИ-0004448/001, то у Відповідача виник обов`язок щодо його оплати, не пізніше 25 жовтня 2018 року.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦКУ, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем згідно ст.530 ЦКУ направлена вимога Відповідачу щодо сплати грошових коштів за поставлений Товар в сумі 50 406,00 грн., яка отримана ним нарочно 17.01.2019 року (відповідно до відмітки на претензії).

Станом на час розгляду справи сума заборгованості не сплачена, зворотного суду не доведено, а матеріали справи не містять.

Отже, строк виконання обов`язку Відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Проте, відповідачем своє зобов`язання з оплати не виконано, станом на час розгляду за відповідачем рахується борг у розмірі 50 406,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідач повинен сплатити позивачу 50 406,00 грн., а позов підлягає задоволенню судом в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, ст.ст.238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіва" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новострой +" (02222, м. Київ, вул. Бальзака, 55, кв. 257, ідентифікаційний код 41251799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіва" (65091, м. Одеса, вул. Степова, 18/20, ідентифікаційний код 40177201) 50 406 (п`ятдесят тисяч чотириста шість) грн. основного боргу, 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 16.05.2019

Суддя І.І. Борисенко