Постанова

від 09.04.2019 по справі 910/11166/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2019 р. Справа№ 910/11166/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 09.04.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

на рішення господарського суду міста Києва

від 12.12.2018 (повний текст рішення складено 22.12.2018)

у справі №910/11166/15 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Київської міської ради

до Гаражного кооперативу "Динамо"

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології груп";

3) Державної архітектурно-будівельної інспекції України,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

4) Фізкультурно-оздоровчий кооператив "Тонус";

5) Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство"

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

6) ОСОБА_1 ,

7) ОСОБА_2 ,

8) ОСОБА_3 ,

9) ОСОБА_4 ,

10) ОСОБА_7 ,

11) ОСОБА_8 ,

12) ОСОБА_9

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Гаражного кооперативу "Динамо" про зобов`язання ГК "Динамо" звільнити самовільно зайняті:

- земельні ділянки (обліковий код 66:094:0100) орієнтовною площею 0,004 га по АДРЕСА_3 (гаражі № 544 та № 545) та прилеглої земельної ділянки (обліковий код НОМЕР_4) орієнтовною площею 0,2 га (5 гаражів №№515-519);

- земельні ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2) орієнтовною площею 0,05 га (4 гаражі №№ 537-540) та СТО №541;

- земельну ділянку (обліковий код 66:094:0017) площею 0,03 га (4 гаражі №№ 520-540),

привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих гаражів.

В обґрунтування позовних вимог Київська міська рада посилається на те, що за результатами перевірки, проведеної Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) встановлено, що відповідач займає земельні ділянки, які не надані йому у власність чи користування, шляхом розташування на них гаражів (гаражних боксів, СТО), тоді як законом передбачено необхідність отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення на ній вказаних об`єктів нерухомості. При цьому, обґрунтованих причин відсутності таких документів відповідач не наводить; крім того відсутні докази здійснення ним у передбаченому законом порядку дій, направлених на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття заходів щодо оформлення права на земельну ділянку тощо.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що гаражі (гаражні бокси) на вказаних вище земельних ділянках належать фізичним особам.

У відзиві на позов третя особа-12 зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки їх задоволення порушить права третьої особи-12, як законного власника гаражного боксу в„–532 (у позові під №545).

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2018 позов задоволено частково. Зобов`язано Гаражний кооператив "Динамо" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку обліковий код НОМЕР_4, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 5 (п`яти) гаражів №№515-519. Зобов`язано Гаражний кооператив "Динамо" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів №№520-523. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Гаражного кооперативу "Динамо" на користь Київської міської ради судовий збір у розмірі 1218 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 в частині знесення 4 (чотирьох) гаражів №№515-518 та 4 (чотирьох) гаражів №№520-523. В задоволенні позовних вимог в частині знесення 4 (чотирьох) гаражів №№515-518 та 4 (чотирьох) гаражів №№520-523 відмовити. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 залишити без змін.

Підставою для скасування рішення суду скаржники зазначили неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права та процесуального права. При цьому в апеляційній скарзі скаржники вказують, що гаражні бокси №№515-518, №№520-523, що розташовані на території Гаражного кооперативу "Динамо"за адресою: м. Київ, АДРЕСА_3, 1а, належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві приватної власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018). Також скаржники зазначають, що третіх осіб-6, -7, -8, -9 не було повідомлено належним чином про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 12.12.2018, що є підставою для скасування рішення суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Чорна Л.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11166/15 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині на підставі ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України.

04.03.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11166/15. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11166/15. Зупинено дію рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11166/15 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Призначено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11166/15 на 09.04.2019.

В судове засідання апеляційної інстанції 09.04.2019 представники відповідача, третіх осіб-2, -3, -4, -5, -6, -7, -8, -9, 10,-11, -12 не з`явились.

Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення учасників справи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача, третіх осіб-2, -3, -4, -5, -6, -7, -8, -9, 10,-11, -12.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 269 ГПК України).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Предметом позову у даній справі є зобов`язання ГК "Динамо" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки (обліковий код 66:094:0100) орієнтовною площею 0,004 га по АДРЕСА_3 (гаражі № 544 та № 545) та прилеглої земельної ділянки (обліковий код НОМЕР_4) орієнтовною площею 0,2 га (5 гаражів №№515-519), земельні ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2) орієнтовною площею 0,05 га (4 гаражі №№537-540) та СТО №541, земельну ділянку (обліковий код 66:094:0017) площею 0,03 га (4 гаражі №№ 520-540), привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих гаражів на підставі положень статей 116, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у зв`язку із встановленням під час здійснення перевірки земельних ділянок факту самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до пунктів а, б, в частини першої ст. 9 ЗК України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Статтею 12 ЗК України також передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (п.п. а), б), в) ч. 1 наведеної статті).

Згідно з ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, спірні земельні ділянки розташовані у Дніпровському районі міста Києва, належать до комунальної власності м. Києва і виключно Київська міська рада від імені територіальної громади міста Києві має право розпоряджатися земельними ділянками, що належить до комунальної власності м. Києва. Дана обставина жодною зі сторін чи третіх осіб не оспорюється.

Відповідно до ст. 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Згідно із ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель ст. 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.

Згідно із Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), затвердженого рішенням Київської міської ради № 182/382 від 19.12.2002 (далі - Положення), Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері земельних відносин, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), безпосередньо підпорядковується Київському міському голові, а з питань управління землями державної власності, розпорядження якими здійснює виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Відповідно до п.2.2. Положення основним завданням Департаменту є здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель відповідно до повноважень, делегованих Київською міською радою, а також координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель у межах функцій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Києві (далі - Порядок) затверджено рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".

Порядок розроблено з врахуванням особливостей функціонування міста Києва як столиці України та з метою запобігання порушенням земельного законодавства в м. Києві, своєчасного їх виявлення та усунення, удосконалення процедури здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель.

Згідно пункту 1.5. Порядку самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності.

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу (пункт 1.6. Порядку).

Усі землі в межах міста Києва є об`єктами самоврядного контролю та охорони (пункт 1.7. Порядку).

Відповідно до пункту 2.5. Порядку самоврядний контроль за виконанням вимог земельного законодавства здійснюється шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень фізичних і юридичних осіб; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель тощо.

Колегією суддів встановлено, що в 2014 - 2016 роках Департаментом земельних ресурсів у порядку самоврядного контролю за виконанням вимог земельного законодавства було здійснено проведення перевірок дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, за результатами яких складено акти від 30.10.2014, від 13.03.2015, від 01.07.2015, від 02.06.2016 та від 14.12.2016.

Відповідно до пункту 9.1 Порядку громадяни і юридичні особи, які вважають, що під час здійснення самоврядного контролю були порушені їхні права і законні інтереси, мають право на відновлення своїх прав у порядку, встановленому законом.

У матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем у встановленому законом порядку заявлялося про порушення його права і законних інтересів під час здійснення самоврядного контролю, за результатами якого складені вищевказані акти, та що відповідач звертався за відновленням своїх прав у порядку, встановленому законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведені акти, складені у порядку самоврядного контролю за виконанням вимог земельного законодавства є судом допустимими доказами у розумінні ст. 77 ГПК України, якими відповідно до законодавства, як засобами доказування, підтверджується обставини виконання або не виконання вимог земельного законодавства відповідачем, та обставини, що супроводжують таке виконання чи не виконання.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка НОМЕР_3 площею 1,3604 га за адресою: АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.06.1996 №932 передана у постійне користування відповідача для експлуатації та обслуговування існуючих гаражів, і право користування посвідчується державним актом від 19.05.1997 №66-4-00003.

Щодо земельної ділянки НОМЕР_4, приблизною площею 0,2 га, яка є однією зі спірних земельних ділянок, та щодо якої заявляються вимоги про звільнення її від самовільно побудованих 5 (п`яти) гаражів №№515-519, в акті обстеження земельної ділянки від 01.07.2015 встановлено, що на частині земельної ділянки НОМЕР_4, на площі приблизно 0,1 га, проводиться будівництво гаражів відповідачем (земельна ділянка обліковується, як землі, не надані у власність чи користування). Наступною перевіркою при обстеженні цієї земельної ділянки, результати якої зафіксовані у акті від 02.06.2016, встановлено, що на частині земельної ділянки НОМЕР_4 на площі приблизно 0,1 га вже побудовано декілька гаражів та експлуатується СТО, при цьому, земельна ділянка обліковується, як землі, не надані в користування. Перевіркою при обстеженні цієї земельної ділянки, результати якої зафіксовані у акті від 14.12.2016, встановлено, що згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка НОМЕР_4 на підставі технічного звіту по встановленню меж землекористування обліковується, як землі, не надані у власність чи користування; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду); документи, що посвідчують право на неї у Департаменті земельних ресурсів станом на 31.12.2012 не зареєстровані; на частині земельної ділянки (обліковий код НОМЕР_4), на площі приблизно 0,02 га відповідачем побудовано 5 гаражів №№515-519.

З наданої суду відповідачем інформаційної довідки вбачається, що останній не заперечує розташування на земельній ділянці НОМЕР_4 гаражних боксів, у тому числі спірних 5 (п`яти) гаражів №№515-519, проте відповідач стверджує, що ці гаражі побудовані не ним і мають інших власників - фізичних осіб, згідно наведеного у довідці переліку.

Щодо земельної ділянки НОМЕР_5, площею 0,03 га (4 гаражі №№ 520-540), то судом першої інстанції правомірно відхилено позовні вимоги позову та визнано необґрунтованими стосовно гаражів з №524 по №540, оскільки надані позивачем докази (акти перевірок) цих гаражів не стосуються, а на інші докази щодо самовільного зайняття відповідачем шляхом розташування гаражів з №524 по №540 земельної ділянки НОМЕР_5 позивач не посилається.

Щодо земельної ділянки НОМЕР_5, площею 0,03 га (4 гаражі №№ 520-523), яка є однією зі спірних земельних ділянок, та щодо якої також заявляються вимоги про звільнення її від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів (№№ 520-523), то перевіркою при обстеженні цієї земельної ділянки, результати якої зафіксовані у акті від 01.07.2015, встановлено, що відповідачем самовільно зайнята земельна ділянка площею приблизно 0,03 га, яка обліковується за комунальним підприємством "Дарницьке лісопаркове господарство" (НОМЕР_5) та збудовано гаражні бокси №520-523. Згідно растру аерофотозйомки та фотоматеріалів вищезазначені земельні ділянки огороджені спільним парканом та знаходяться під охороною відповідача. Наступною перевіркою, результати якої зафіксовані у акті 02.06.2016 також встановлено, що на частині земельної ділянки, яка обліковуються за комунальним підприємством "Дарницьке лісопаркове господарство" (НОМЕР_5) на площі 0,03 га відповідачем збудовано гаражні бокси №№520-523. Згідно растру аерофотозйомки та фотоматеріалів вищезазначені земельні ділянки огороджені спільним парканом та знаходяться під охороною ГК "Динамо". За результатами обстеження вбачається порушення ст. 126 ЗК України та наявні ознаки самовільного земельних ділянок.

Ще однією перевіркою, результати якої зафіксовано у акті від 14.12.2016 встановлено, що згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка (НОМЕР_5), яка на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування обліковується за комунальним підприємством "Дарницьке лісопаркове господарство", на площі 0,03 га відповідачем збудовано 4 гаражі №№520-523. За результатами обстеження вбачається порушення ст. 126 ЗК України та наявні ознаки самовільного зайняття земельних ділянок.

З наданої суду відповідачем інформаційної довідки вбачається, що останній не заперечує розташування на спірній земельній ділянці гаражів, у тому числі 3-х з 4-х спірних гаражів (№№ 521-523), проте відповідач стверджує, що ці гаражі, а також гараж № 520 побудовані не ним.

Водночас суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що такі твердження відповідача (що гаражі побудовані не ним і мають інших власників) спростовуються обставинами, встановленими при перевірці компетентними посадовими особами Департаменту земельних ресурсів та зафіксованими у вищезазначених актах, тому підтверджені допустимими у розумінні ст. 77 ГПК України доказами.

При цьому місцевий господарський суд зауважив, що надані відповідачем докази - довідки учасникам кооперативу (фізичним особам), що вони є власниками боксів, розташованих на спірних земельних ділянках; що ними сплачено пайові внески; що гаражні бокси побудовані господарчим способом та введені в експлуатацію, а також договори на будівництво між відповідачем та учасникам кооперативу (фізичним особам) - судом відхилено, оскільки вони не є допустимими у розумінні ст. 77 ГПК України доказами, які б спростовували вказані вище у актах обставини. Зокрема, ці довідки та договори не є допустимими доказами, оскільки вказані довідки та договори є лише твердженнями відповідача щодо того, які правовідносини склалися між ним та учасниками кооперативу. Але за відсутності таких доказів, як документальне підтвердження, що фізичні особи є власниками будівельних матеріалів, з яких побудовано бокси (купівля-продаж матеріалів та завезення їх на земельну ділянку), що бокси були дійсно введені в експлуатацію (документальне підтвердження введення в експлуатацію) та що за фізичними особами зареєстровано право власності на ці бокси (свідоцтва або витяги про право власності) - викладені у довідках та договорах твердження відповідача є необґрунтованими, а відтак, недоведеними.

Дані висновки суду першої інстанції є помилковими з огляду на наступне.

Як зазначено в пункті 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів" від 28.06.1991 №5, член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно.

Відповідно до пункту д частини першої ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їх земельних ділянок із земель державної або комунальної в таких розмірах для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 га.

Виходячи зі змісту ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що гаражний бокс №515 загальною площею 39,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018); гаражний бокс №516 загальною площею 38,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018); гаражний бокс №517 загальною площею 20,1 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018); гаражний бокс №518 загальною площею 20,1 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018); гаражний бокс №520 загальною площею 91,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018); гаражний бокс №521 загальною площею 39,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018); гаражний бокс №522 загальною площею 38,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018); гаражний бокс №523 загальною площею 45,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (державну реєстрацію здійснено 09.11.2018).

З наявних в матеріалах справи копій свідоцтв про право власності вбачається, що гаражний бокс №354 площею 37,00 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_10 (а.с.33 т.3), гаражний бокс №532 площею 44,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_9 (а.с.236 т.4), гаражний бокс №544 площею 26,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_8 (а.с.15 т.5).

При цьому, судом враховано, що сторонами та третьою особою (ОСОБА_9) визнається та обставина, що гаражний бокс, який зазначений в акті від 14.12.2016 під №545, розташований на ділянці НОМЕР_6, фактично має №532, який і вказаний у свідоцтві про право власності.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 06.03.2019 у справі №910/1056/18, від 14.03.2019 у справі №902/341/17, від 20.03.2019 у справі №910/6186/17.

Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 правомірно володіють вищевказаними гаражними боксами, колегія суддів вважає, що спірна земельна ділянка не може вважатися самовільно зайнятою.

Крім того, у практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Тобто нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою на якій воно знаходиться і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заперечення відповідача, що він не є власником гаражних боксів №№354, 515-523, 532, 544, розташованих за адресою: АДРЕСА_3, є обґрунтованими, що вказує на те, що в цій частині відповідачем права позивача не порушувалися, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку, на якій розташовані гаражні бокси №№354, 515-523, 532, 544, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від самовільно побудованих гаражних боксів №№354, 515-523, 532, 541, 544 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, на якій розташовані гаражні бокси №№354, 515-523, 532, 544, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від самовільно побудованих гаражних боксів №№354, 515-523, 532, 544, фактично означає знесення належних ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 на праві власності майна, що є порушенням їх права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 902/889/16 та від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17.

У відповідності до ст. 377 ЦК України, які кореспондуються з приписами статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Проте, як встановлено судом, право власності або право користування у встановленому законом порядку на спірну земельну ділянку під будівництво гаражів нікому не оформлювалось, а тому в подальшому не могло виникнути й переходу такого права визначеного приписами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

Крім того, документи дозвільного та декларативного характеру, які надають право на виконання будівельних робіт з будівництва гаражів на земельній ділянці НОМЕР_4 відповідачу не видавались та не реєструвались, закінчені будівництвом об`єкти в експлуатацію не приймались,

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відтак, позивачем доведено самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки №66:094:0028, шляхом розташування на ній гаражу №519.

Встановити і зазначити у судовому рішенні точну площу, яку на земельній ділянці НОМЕР_4 займає гараж №519 не вбачається за можливе, оскільки відповідач відмовився від проведення та оплати експертизи з цього питання, а позивач, усі допустимі докази які мав, надав суду.

Враховуючи наведене вище, вимоги позову задовольняються судом частково - без зазначення назви вулиці (оскільки номери ділянок "облікові", ділянки розташовані між вулицями, до облікового номеру чіткої прив`язки до вулиці нема) та без зазначення точної площі, яку на земельній ділянці НОМЕР_4 займає гараж в„– 519, а саме наступним чином: зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку обліковий код НОМЕР_4, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованого гаражу в„–519 ; у іншій частині щодо цієї земельної ділянки в позові відмовити.

Щодо земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2, орієнтовною площею 0,05 га, які є двома зі спірних земельних ділянок, та щодо яких заявляються вимоги про звільнення їх від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів (№№ 537-540) та СТО (№ 541 ), то перевіркою при обстеженні цих земельних ділянок, результати якої зафіксовані у актах від 13.05.2015, від 01.07.2015, від 02.06.2016 та від 14.12.2016 встановлено, що згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка площею 0,6484 га, НОМЕР_2 (те саме що і НОМЕР_1) на підставі рішення господарського суду міста Києва від 30.12.2008 №2/437 та рішень Київської міської ради від 29.04.2010 №672/4110 та від 08.07.2010 №1171/4069 передана в оренду на 10 років ТОВ "Будівельні технології груп" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об`єктами громадського призначення. Частина цієї земельної ділянки вільна, на ділянці ростуть зелені насадження, на іншій частині - (приблизно 0,04 га) з боку відповідача встановлені гаражні бокси (цегляні та металеві) та функціонує автосервіс. Наступною перевіркою (акт від 01.07.2015) встановлено, що боку відповідача продовжується самовільне зайняття прилеглих до кооперативу земельних ділянок та будівництво на них гаражів, що відповідачем зайнято частину земельної ділянки площею приблизно 0,02 га, НОМЕР_2 (те саме що і НОМЕР_2) та частину земельної ділянки площею приблизно 0,02 га наданої в оренду (договір оренди від 17.01.2006 №66-6-00316) ФОК "Тонус", НОМЕР_1. Згідно растру аерофотозйомки та фотоматеріалів вищезазначені земельні ділянки огороджені спільним парканом та знаходяться під охороною відповідача. Ще двома перевірками, проведеними у 2016 році (акти від 02.06.2016 та від 14.12.2016) встановлено, що на прилеглих до земельної ділянки Відповідача ділянках, які знаходяться в оренді ФОК "Тонус" (термін дії договору оренди скінчився, НОМЕР_1) та ТОВ "Будівельні технології груп" (НОМЕР_2), побудовано 4 гаражі (№№537-540) та СТО (№541). Орієнтовна площа яка забудована гаражами складає 0,05 га.

З наданої відповідачем суду першої інстанції інформаційної довідки вбачається, що останній не заперечує розташування та спірних земельних ділянках гаражів, у тому числі спірних 4 (чотирьох) гаражів (№№ 537-540) та СТО ( гараж №541), проте відповідач стверджує, що ці гаражні бокси побудовані не ним і мають інших власників - фізичних осіб, одного з яких наведено у довідці, інші відповідачем не з`ясовані.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, такі твердження відповідача (що 4 гаражі (№№ 537-540) побудовані не ним і мають інших власників) спростовуються обставинами, встановленими при перевірці компетентними посадовими особами Департаменту земельних ресурсів та зафіксованими у актах перевірок, описаних вище, та відхиляються з тих самих підстав, з яких судом вже було відхилено заперечення відповідача, що стосувалися описаної вище земельної ділянки НОМЕР_4.

При цьому, судом враховано, що у матеріалах справи відсутні докази набуття фізичними особами права власності на 4 гаражі (№№537-540) у встановленому законом порядку; відсутні докази, що будь-якими фізичними особами оформлювалися та/або реєструвались документи дозвільного та/або декларативного характеру щодо виконання будівельних робіт з будівництва 4-х гаражів (№№537-540) на вказаних земельних ділянках, і що закінчені фізичними особами будівництвом об`єкти (4 гаражі) приймались в експлуатацію. При розгляді справи в суді першої інстанції ідповідач відмовився оплачувати вартість судової експертизи з питання підтвердження чи спростування розташування на цих спірних земельних ділянках нерухомого майна, встановлення його переліку, точного місця розташування, належності цього нерухомого майна (гаражних боксів/гаражів) саме відповідачу. Результати перевірки, викладені у вищезазначених актах, відповідачем не спростовані у встановленому законом порядку, у тому числі не спростовані шляхом призначення незалежної судової експертизи.

Колегія суддів вважає, що встановлена вказаними актами обставина зайняття відповідачем земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 шляхом розташуванням на ній 4 (чотирьох) гаражів (№№ 537-540) є доведеною, враховуючи розподіл обов`язку доказування між сторонами, встановлений ст. 74 ГПК України, подання позивачем допустимих доказів (описаних вище актів), та не надання відповідачем доказів на спростування обставин, викладених позивачем.

Отже, наданими позивачем та описаними вище судом актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства, та растрами аерофотозйомки та фотоматеріалів до них підтверджується фактичне користування відповідачем земельними ділянками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 шляхом розташуванням на них 4 (чотирьох) гаражів (№№ 537-540) без документів, що посвідчують права на ці ділянки, за відсутності передбачених законом правовстановлюючих документів на земельні ділянки для розміщення на них гаражів (ст. 126 ЗК України).

Заперечення відповідача, що він не є його власником гаражного боксу в„– 541 площею 93,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, визнаються обґрунтованими, оскільки з наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності (а.с.14 т.5) вбачається, що вказаний гаражний бокс належить на праві приватної власності ОСОБА_7 , тому у цій частині відповідачем права позивача не порушувалися, та суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо звільнення відповідачем земельної ділянки, на якій розташований гаражний бокс №541, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованого гаражу.

Натомість, щодо 4 (чотирьох) гаражів (№№ 537-540), то як встановлено судом апеляційної інстанції, право власності або право користування у встановленому законом порядку на спірні земельні ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 під будівництво цих гаражів нікому не оформлювалось, а тому в подальшому не могло виникнути й переходу такого права визначеного приписами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

Документи дозвільного та декларативного характеру, які надають право на виконання будівельних робіт з будівництва 4 (чотирьох) гаражів (№№ 537-540) на земельних ділянках НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідачу не видавались та не реєструвались, закінчені будівництвом об`єкти в експлуатацію не приймались.

Відтак, позивачем, враховуючи наведені вище докази та норми закону, а також положення ст. 376 ЦК України, ст.ст. 152, 212 ЗК України та Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", доведено самовільне зайняття відповідачем земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2, шляхом розташування на них 4 (чотирьох) гаражів (№№ 537-540).

Встановити і зазначити у судовому рішенні точну площу, яку на земельних ділянках НОМЕР_1 та НОМЕР_2 займають 4 (чотири) гаражі (№№ 537-540) не вбачається за можливе, оскільки відповідач відмовився від проведення та оплати вартості експертизи з цього питання, а позивач, усі допустимі докази які мав, надав суду.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги правомірно задоволено судом першої інстанції частково - за виключенням вимог щодо СТО - гаражного боксу №541, право власності на який належить іншій ніж відповідач особі, та без зазначення точної площі, яку на земельних ділянках НОМЕР_1 та № 8000000000: 66:094:075 займають 4 (чотири) гаражі (№№ 537-540), а саме наступним чином: зобов`язати Гаражний кооператив "Динамо" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів №№ 537-540; у іншій частині щодо цих земельних ділянок у позові відмовити.

Доводи скаржників щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема не повідомлення належним чином про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 12.12.2018 третіх осіб-6, -7, -8, -9, є безпідставними з огляду на наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень 0103046179912 (ОСОБА_1), 0103046179920 (ОСОБА_2.) та конверти з копіями ухвал місцевого господарського суду, які надсилались третім особам - ОСОБА_3, ОСОБА_4 , причиною повернення поштових відправлень зазначено "за закінченням встановленого строку зберігання". Отже, господарським судом міста Києва належним чином повідомлено скаржників про час і місце судового засідання, призначеного на 12.12.2018.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Гаражного кооперативу "Динамо" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку обліковий код НОМЕР_4, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів № в„–515-518 та зобов`язання Гаражного кооперативу "Динамо" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів №№520-523, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Гаражного кооперативу "Динамо" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку обліковий код НОМЕР_4, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів № в„–515-518 та зобов`язання Гаражного кооперативу "Динамо" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів №№520-523, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення господарського суду Київської області від 12.12.2018 у справі №910/11166/15 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11166/15 скасувати в частині зобов`язання Гаражного кооперативу "Динамо" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку обліковий код НОМЕР_4, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів № в„–515-518 та зобов`язання Гаражного кооперативу "Динамо" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів №№520-523.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Резолютивну частину рішення суду викласти в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Гаражний кооператив "Динамо" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку обліковий код НОМЕР_4, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованого гаражу № 519 .

Зобов`язати Гаражний кооператив "Динамо" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), привівши їх у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих 4 (чотирьох) гаражів №№ 537-540.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Гаражного кооперативу "Динамо" на користь Київської міської ради витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1218 грн.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 1827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_2 1827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_3 1827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_4 1827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити суду першої інстанції видати відповідні накази.

Матеріали справи №910/11166/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна