Постанова

від 16.05.2019 по справі 904/5646/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2019 року м. Дніпро Справа № 904/5646/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)

судді Кузнецов В.О., Чус О.В.

секретар Манчік О.О.

за участю:

від позивача: Кот М.І., адвокат;

від відповідача: Можейко Є.Ф., адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну

скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 року (повний текст підписано 18.02.2019 року)

у справі № 904/5646/18 (суддя - Манько Г.В., м. Дніпро)

за позовом Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Марганець Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕПС", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 264 099, 60 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕПС" на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" штраф в сумі 30 152,40 грн. та 452,29 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепс" на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" пені в розмірі 233 947,20 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовну заяву позивача задовольнити повністю, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепс" судовий збір у розмірі 3 961,49 грн. за подання позовної заяви, судовий збір у розмірі 5 942,23 грн. за подання апеляційної скарги.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилався на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; висновки суду, на яких ґрунтується відмова щодо нарахування та стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права; господарським судом при ухваленні рішення прийнято до уваги виключно твердження відповідача щодо застосування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за порушення договору. Відповідачем було визнано факт порушення виконання зобов`язань по специфікації № 3 до договору з своєчасної поставки товару та правомірність стягнення з нього на користь позивача штрафу в розмірі 30 152,40 грн. Судом при ухваленні рішення від 12.02.2019 року не було враховано правові позиції та практику Верховного Суду при розгляді аналогічних справ даної категорії, викладені позивачем у відповіді на відзив відповідача на позовну заяву. Господарський кодекс України не забороняє сторонам у договорі визначити відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання будь-якого (не лише грошового) зобов`язання в натурі.

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Скаржник не зазначає, які саме обставини неповно з`ясовані судом і в якій частині та не надає відповідних доказів, а також не вказує, які саме висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, та не наводить причинно-наслідковий зв`язок між таким твердженням та прийняттям оскаржуваного рішення. Порівняння текстів позовної заяви, апеляційної скарги та судового рішення, на думку відповідача, дає можливість дійти висновку про їх практичну тотожність. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на статті 1, 174, 193, 218, 230-231 Господарського кодексу України та статтю 611 Цивільного кодексу України, приходячи до висновку про можливість нарахування пені за порушення будь-якого, а не лише грошового, зобов`язання, який є протизаконним виходячи з наступного: зазначені позивачем норми матеріального права регулюють підстави виникнення і порядку виконання сторонами договору своїх господарських зобов`язань, а також містять підстави притягнення винної сторони до господарсько-правової відповідальності, які мають загальний характер і судом першої інстанції не відхилялись; частина 1 статті 174 Господарського кодексу України містить пряме застереження про те, що господарське зобов`язання може виникати лише з такого господарського договору, який не суперечить закону; позивачем не взято до уваги частину 4 статті 179 Господарського кодексу України, яка також містить пряме застереження про те, що сторони мають право погоджувати у господарському договорі будь-які його умови, які не суперечать законодавству; частина 4 статті 231 Господарського кодексу України не містить норми щодо можливості застосування пені щодо відповідальності за порушення строків поставки товару; норми статей 546, 549 і 551 Цивільного кодексу України встановлюють лише загальні умови виникнення зобов`язання зі сплати неустойки. При цьому, позивач визнає той факт, що приписами зазначених норм матеріального права визначено зобов`язання зі сплати пені як неустойки за прострочення виконання виключно грошового зобов`язання, яке у відповідача договором не передбачено; оскільки статті 230-231 Господарського кодексу України також містять лише загальні умови застосування штрафних санкцій за порушення господарських зобов`язань без наведення змісту цих термінів, то позивач був позбавлений права застосувати статтю 7 і частину 7 статті 179 Господарського кодексу України, які відсилають до норм Цивільного кодексу України та інших нормативних актів законодавства України. Такими спеціальними нормами, які передбачають особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, відповідно до частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, є частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України, яка визначає пеню як неустойку, що нараховується та стягується виключно за порушення грошового зобов`язання та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", який визначає максимальний розмір та порядок стягнення пені за порушення саме грошового зобов`язання. Виходячи з наведених норм матеріального права, відповідач заперечує щодо задоволення вимоги позивача про стягнення пені за порушення строків поставки товару у загальній сумі 233 947,20 грн., оскільки пункт 11.2 договору, який передбачає можливість її стягнення, протирічить не лише вказаним нормам матеріального права, а й частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому він є недійсним (нікчемним) відповідно до частин 1-2 статті 215 Цивільного кодексу України з правовими наслідками визначеними статтею 217 Цивільного кодексу України. Відповідач вважає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції повністю дослідив всі обставини справи, застосував належні норми законодавства та дійшов обґрунтованих висновків щодо задоволення визнаної відповідачем позовної вимоги щодо стягнення штрафу за прострочення поставки товару в сумі 30 152,40 грн. і відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення пені у сумі 233 947,20 грн. за порушення вказаного зобов`язання. В зв`язку з чим рішення суду є повним, обґрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не містить підстав для його повного чи часткового скасування. Посилання позивача на судові рішення Вищого господарського суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також не можуть бути сприйняті до уваги як довід в обґрунтування апеляційної скарги, оскільки вирішення питання щодо їх застосування чи не застосування відноситься до компетенції суду і Господарський процесуальний кодекс України не передбачає повного або часткового скасування рішення суду першої інстанції з цієї підстави.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 16.05.2019 року.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення в обґрунтування доводів апеляційної скарги, а представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

02.03.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕПС" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) укладено договір поставки № 166 (надалі - договір).

З метою здійснення господарської діяльності постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються в специфікаціях (додатках) до договору (надалі - товар), які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1. договору).

Детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься в специфікаціях (додатках) до цього договору (пункт 2.1. договору).

Постачальник зобов`язується поставити покупцю товар способом і на умовах, зазначених в специфікаціях (додатках) до цього договору. Умови поставки визначаються відповідно до Міжнародних правил тлумачень торгових термінів Інкотермс 2010 (пункт 3.1. договору).

Зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються повністю виконаними в момент підписання сторонами договору Акту приймання-передачі товару за якістю (у випадку оплати товару за акредитивною формою: Акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю) (пункт 3.8. договору).

Постачальник зобов`язується поставити товар покупцю в строки, визначені в специфікаціях до цього договору, а також провести за свій рахунок завантаження на автомобільний або залізничний транспорт покупця товару належної якості (пункт 3.10. договору).

Дата поставки товару визначається у специфікаціях до договору (пункт 3.11. договору).

У разі порушення термінів поставки товару за цим договором покупець має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,5 % від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10 % від суми непоставленого (недопоставленого) товару (пункту 11.2. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017 року, а в частині гарантійних зобов`язань постачальника протягом усього гарантійного строку на товар (пункт 13.1. договору).

24.04.2017 року сторонами укладено специфікацію № 3 до договору, за умовами якої постачальник зобов`язався поставити товар на загальну суму 422 003,99 грн. з урахуванням ПДВ протягом 200 календарних днів з моменту відкриття акредитиву.

На виконання умов вказаної специфікації 30.05.2017 року на користь постачальника було відкрито акредитив № 600U/UAH/5588 на загальну суму 422 003,99 грн. зі строком дії до 27.02.2018 року, що підтверджується заявкою про відкриття документарного акредитива № 600U/UAH/5588 від 30.05.2017 року, генеральним договором № 130117-АК від 13.01.2017 року.

Враховуючи умови специфікації та дату відкриття акредитиву, строк поставки постачальником товару на адресу покупця повинен відраховуватися з 31.05.2017 року по 16.12.2017 року.

23.10.2017 року постачальником на адресу покупця було своєчасно поставлено товар згідно умов специфікації № 3 до договору на суму 60 240,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 87 від 23.10.2017 року, товарно-транспортною накладною № 231017 від 23.10.2017 року.

Товар на суму 361 763,99 грн. поставлено постачальником на адресу покупця з порушенням строку, передбаченого специфікацією № 3 до договору, а саме: 27.12.2017 року поставлено товар на суму 60 240,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 92 від 27.12.2017 року, товарно-транспортною накладною № 271217 від 27.12.2017 року, з порушенням строку поставки на 10 календарних днів (з 17.12.2017 року по 26.12.2017 pоку); 14.03.2018 року поставлено товар на суму 86 959,99 грн., що підтверджується видатковою накладною № 5 від 13.03.2018 року з відміткою про отримання товару 14.03.2018 року, товарно-транспортною накладною № 1303 від 13.03.2018 року з відміткою про отримання товару 14.03.2018 року, з порушенням строку поставки на 87 календарних днів (з 17.12.2017 року по 13.03.2018 року); 22.06.2018 року поставлено товар на суму 168 700,00 гри., що підтверджується видатковою накладною № 12 від 22.06.2018 року, товарно-транспортною накладною № 220618 від 22.06.2018 року, з порушенням строку поставки на 187 календарних днів (з 17.12.2017 року по 21.06.2018 року); 30.08.2018 року поставлено товар на суму 45 864,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 25 від 30.08.2018 року, товарно-транспортною накладною .№ 300818 від 30.08.2018 року, з порушенням строку поставки на 256 календарних днів (з 17.12.2017 року по 29.08.2018 року).

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 30/524 від 06.08.2018 року щодо сплати штрафних санкцій за прострочення поставки товару згідно специфікації № 3 до договору.

У відповідях на претензію № 09/11-01 від 09.11.2018 року та № 28/11-І від 28.11.2018 року відповідач зазначив, що пеня не може бути нарахована за порушення строків поставки, оскільки це суперечить приписам статті 549 Цивільного кодексу України.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 року відкладено підготовче засідання на 29.01.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 12.02.2019 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача штраф в сумі 30 152,40 грн. та 452,29 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені за порушення строків поставки, місцевий господарський суд виходив з того, що у розумінні приписів діючого законодавства України у даному випадку, у відповідача, згідно предмету договору, відсутнє безпосереднє грошове зобов`язання перед позивачем. Пункт 11.2 договору в частині стягнення з відповідача пені суперечить приписам Цивільного кодексу України, яким не передбачено стягнення пені за порушення строку поставки товару за правочином. Стягнення пені можливе лише за несвоєчасно виконане грошове зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання. Вказані обставини є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за порушення термінів поставки.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення місцевого господарського суду позивачем оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 233 947,20 грн.. В іншій частині рішення господарського суду не оскаржується.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 692 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 612 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач передав позивачу товар з порушенням строків поставки, встановлених договором, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 233 947,20 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У статті 611 ЦК України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

В частині 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено зобов`язання за договором щодо строків поставки товару, а саме: 27.12.2017 року поставлено товар на суму 60 240,00 грн. з порушенням строку поставки на 10 календарних днів (з 17.12.2017 року по 26.12.2017 pоку); 14.03.2018 року поставлено товар на суму 86 959,99 грн. з порушенням строку поставки на 87 календарних днів (з 17.12.2017 року по 13.03.2018 року); 22.06.2018 року поставлено товар на суму 168 700,00 гри. з порушенням строку поставки на 187 календарних днів (з 17.12.2017 року по 21.06.2018 року); 30.08.2018 року поставлено товар на суму 45 864,00 грн. з порушенням строку поставки на 256 календарних днів (з 17.12.2017 року по 29.08.2018 року).

Таким чином, відповідачем порушено зобов`язання щодо строків поставки товару, що не заперечується самим відповідачем.

У частині 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з статтями 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Аналогічні приписи містить і стаття 193 Господарського кодексу України.

З аналізу наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання за кожен день прострочення.

Пунктом 11.2. договору встановлено, що у разі порушення термінів поставки товару за цим договором покупець має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,5 % від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення.

Таким чином, розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України, відповідає поняттю "пеня".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 904/8299/17.

Відповідач зазначеного не спростував, протилежного не довів. Доводи відповідача в цій частині є непереконливими та ґрунтуються на власному помилкову тлумаченні норм чинного законодавства.

За наведених обставин, позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства мав право на застосування штрафної санкції у вигляді пені до відповідача у зв`язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов`язання.

За допущене відповідачем прострочення поставки товару позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в загальному розмірі 233 947,20 грн. Вказані вимоги підлягають задоволенню.

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню. Рішення місцевого господарського суду від 12.02.2019 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені в розмірі 233 947,20 грн. має бути скасовано. Необхідно прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 233 947,20 грн. Резолютивна частина рішення має бути викладена в новій редакції.

3.3.4. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Разом з тим, при поданні апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір в більшому розмірі.

Так, при зверненні із апеляційною скаргою позивач мав сплатити судовий збір виходячи із оспорюваної суми у розмірі 5 263,81 грн.

До апеляційної скарги позивача додано платіжне доручення № 505 від 04.03.2019 року на суму 5 942,23 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина друга статті 7 цього Закону).

Таким чином, надмірно сплачена сума судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 678,42 грн. може бути повернута апеляційним господарським судом за відповідним клопотанням позивача.

Керуючись статтями 275-282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 року у справі № 904/5646/18 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені в розмірі 233 947,20 грн. - скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 233 947,20 грн.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕПС" на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" 30 152,40 штрафу, 233 947,20 грн. пені та 3 961,49 грн. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕПС" на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 263,81 грн.

Видачу наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.05.2019 року.

Головуючий суддя

---

І.О. Вечірко

Суддя

---

В.О. Кузнецов

Суддя

---

О.В. Чус