Постанова

від 20.05.2019 по справі 904/4836/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2019 року м. Дніпро Справа № 904/4836/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецової І.Л., Подобєда І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2019 р.

( суддя: Петрова В.І., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 11.03.2019 р.) у справі:

за позовом Департамента по роботі з активами Дніпровської міської ради,

м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК",

м. Дніпро

про стягнення заборгованості за Договором оренди №464-ДРА/17 від 18.12.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" про стягнення заборгованості за орендну плату перед міським бюджетом, у розмірі 50 574,87грн. та пені у розмірі 9 254,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 464-ДРА/17 від 18.12.2017 р., в частині повного і своєчасного розрахунку за оренду майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2019 р. закрито провадження у справі № 904/4836/18 в частині позовних вимог щодо стягнення з Відповідача заборгованості за орендну плату перед міським бюджетом у розмірі 12 834,45 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" на користь Департамента по роботі з активами Дніпровської міської ради заборгованість за орендну плату перед міським бюджетом у розмірі 37 740,42 грн., пеню у розмірі 9 254,62 грн. та 1 762,00 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що Відповідачем в порушення своїх зобов`язань за договором не було сплачено орендну плату у повному обсязі до міського бюджету, тоді як заборгованість Відповідача перед Позивачем з орендної плати перед міським бюджетом за період з 28.03.2017 р. по 31.07.2018 р. складає 37 740,42 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК" подало апеляційну скаргу про скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2019 р. у справі № 904/4836/18 та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2019 р. по справі № 904/4836/18 прийнято з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції не вірно застосував ст. 267 ЦК України та ст. 530 ЦК України.

Так, договором оренди встановленій порядок оплати щомісячних платежів з дати укладання договору оренди ( п. 3.5. договору ), а саме: орендна плата сплачується Орендарем щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним... Проте договором оренди не встановлений порядок оплати орендної плати за фактичне користування об`єкта оренди до дати підписання акту приймання-передачі. Будь яких вимог щодо сплати орендної плати за час фактичного використання об`єкту оренди від Позивача не надходило.

Скаржник зазначає, що Відповідач сумлінно виконує свій обов`язок по сплаті орендної плати, та за період з 18.12.2017 р. по 29.10.2018 р. ( час звернення до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом ) не має заборгованості по орендній платі, а також Відповідачем проводяться оплати за фактичне використання об`єкту оренди.

Крім того, Скаржник вказує на те, що у відзиві у судовому засіданні 27.02.2019 р. представник Відповідача заявила клопотання про сплив строку позовної давності до вимог щодо нарахування пені. Проте суд першої інстанції не прийняв до уваги цю заяву, посилаючись на відсутність у Відповідача відповідної заяви, чим порушив ст. 276 ЦК України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2019 р. залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги суперечать матеріалам справи та не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, і не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, як того просить Апелянт.

В обгрунтування своїх заперечень Позивач зазначає, що порядок та терміни сплати орендної плати визначені договором оренди, який підписано Відповідачем та не потребують додаткового узгодження. З урахуванням фактичного використання об`єкту оренди, підписання Договору 18.12.2017 р. та розділу 3 Договору, орендну плату за період з 27.03.2017 р. по 18.12.2017 р. Відповідач повинен був сплатити до 15.01. 2018 р.

Також Позивач зазначає, що 04.02.2019 р. між сторонами було складено акт звірки в якому визначена сума боргу 37 740,46 грн. за період з 28.03.2017 р. по 31.07.2018 р. Щодо нарахування пені, то Департамент посилається на те, що остання нарахована з використанням Програми урахування надходжень до міського бюджету та розрахунку заборгованості перед міським бюджетом, відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору оренди. Так, для нарахування пені був застосований строк у шість місяців, а для її стягнення позовна давність в один рік, позов було подано до суду у жовтні 2018. Окрім того Відповідач не надавав до суду відповідної заяви щодо застосування строку позовної давності щодо нарахування пені згідно до ст. 267 ЦК України. Посилання Відповідача на Постанову Верховного Суду України № 6-2667цс16 від 16.08.2017 р. є безпідставним.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Подобєд І.М.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 759 ЦК України , за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.12.2017 р. між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК" ( Орендар ) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 464-ДРА/17, відповідно до п.1.1. якого з метою ефективного використання комунального майна Орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 р. № 41/11 зі змінами та доповненнями передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно нежитлове приміщення - загальною площею 127,2 кв. м., розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Телевізійна, 1А, на першому поверсі 5-поверхової будівлі, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою становить 1 142 728,00 грн., без ПДВ, що перебуває на балансі КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" ДМР, для використання під розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 108,5 кв. м. та торговельного об`єкту з продажу товарів підакцизної групи - 18,7 кв. м.

Згідно п. 2.2 договору Орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди.

За умовами п. 2.3. договору передача об"єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 25.10.2017 р. на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного Балансоутримувачем, Орендодавцем та Орендарем.

На підставі ст. 631 ЦК України та ст.180 ГК України сторони домовились, що термін дії цього договору починається з 28.03.2017 р. ( п. 10.1. договору ).

Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який регулює спірні правовідносини, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

На виконання умов договору, Позивач передав Відповідачу об"єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі від 18.12.2017 р. ( а. с. 23 ).

Згідно ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату ( ч. 3 ст. 285 ГК України ).

Відповідно до ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 286 ГК України , орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За змістом п. 3.1. договору розрахунок орендної плати здійснюється за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженою міською радою.

П. 3.2. договору передбачено, що розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною договору, становить 8 354,92 грн. без ПДВ /базова за лютий 2017 рік. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується Орендарем на рахунок Балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з березня 2017 року. У платіжному дорученні обов`язково зазначати номер договору оренди, дату укладання та назву орендаря.

Відповідно до п. 3.3. договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує: 70 % від загальної суми орендної плати у розмірі 5 848,44 грн. до загального фонду міського бюджету; 30 % від загальної суми орендної плати у розмірі 2 506,48грн. на рахунок Балансоутримувача об`єкта оренди.

Згідно п. 3.4. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.5. договору орендна плата сплачується Орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди включно.

П. 5.2. договору передбачено, що Орендар зобов"язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акта приймання - передачі об`єкта оренди включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим господарським судом встановлено, що Орендарем в порушення своїх зобов`язань за договором не було сплачено орендну плату у повному обсязі до міського бюджету, у зв"язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати перед міським бюджетом, за період з 28.03.2017 р. по 31.07.2018 р., у розмірі 50 574,87грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України ).

Відповідно до приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання.

За ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, сторони підтвердили, що після подачі позову до суду Відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 12 834,45 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з Відповідача заборгованості за орендну плату перед міським бюджетом у розмірі 12 834,45 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованість за орендну плату перед міським бюджетом за період з 28.03.2017 р. по 31.07.2018 р., у розмірі 37 740,42 грн.

Так, доводи Скаржника про те, що договором оренди не встановлений порядок оплати орендної плати за фактичне користування об`єкта оренди спростовуються умовами п. п. 3.5., 5.2., 10.1. договору, відповідно до яких Орендар зобов"язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об`єкта оренди, починаючи з 28.03.2017 р. до дати підписання акта приймання - передачі об`єкта оренди включно, яка сплачується Орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, враховуючи, що у Орендаря обов`язок сплати першого платежу по орендній платі за грудень, виник не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, тобто не пізніше 15.01.2018 р., то відповідно і орендна плата за попереднє фактичне користування орендованим майном до 18.12.2017 р. також підлягає сплаті не пізніше 15.01.2018 р.

У разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки ( ст. 611 ЦК України ).

Ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.2. договору за несвоєчасну сплату суми орендної плати Орендар зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у п. 3.3 договору.

Позивач просить стягнути з Відповідача суму пені нараховану за період з 16.09.2017 р. по 04.09.2018 р., у розмірі 9 254,62 грн.

Як зазначає Скаржник в апеляційній скарзі, його представник у судовому засіданні 27.02.2019 р. заявила клопотання про застосування строків позовної давності. Проте суд першої інстанції не прийняв до уваги цю заяву, посилаючись на відсутність у Відповідача відповідної заяви, чим порушив ст. 276 ЦК України.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції не взяв до уваги посилання Відповідача на пропуск Позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені з посиланням на положення ст. 267 ЦК України, оскільки відсутня відповідна заява.

Згідно з приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ч. 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2019 р. у справі № 912/1104/18 законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Водночас перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому до пені за порушення грошових зобов`язань застосовуються приписи ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.

Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст. 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч.3 ст. 6 ЦК), у тому числі мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Проте, слід зазначити, що положеннями договору не передбачено нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

За результатом перевірки наданого Позивачем розрахунку пені, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 9 254,62 грн., за період прострочення з 16.09.2017 р. по 04.09.2018 р.

Проте, судова колегія не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок заявленої до стягнення суми пені, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо правомірності стягнення з Відповідача пені у розмірі 9 254,62 грн., нарахованої Позивачем за період прострочення з 16.09.2017 р. по 04.09.2018 р., оскільки подані Позивачем розрахунки та період нарахування пені здійснено з порушенням періоду нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Виходячи з умов договору, п.3.5 визначені граничні строки сплати орендної плати - не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та враховуючи той факт, що Відповідач повинен був виконати свої зобов`язання з оплати орендної плати Позивачу у строк не пізніше 15.01.2018 р., право на нарахування пені виникло у Позивача з 16.01.2018 р. і припинилось 15.07.2018 р.

Здійснивши перерахунок, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України апеляційний господарський суд дійшов висновку, що правильною до стягнення буде сума пені у розмірі 6 242,16 грн., за період прострочки виконання Товариством грошового зобов`язання за договором з 16.01.2018 р. по 15.07.2018 р.

Загальна позовна давність встановлюється привалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік ( п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України і пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги ст. ст. 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі № 310/11534/13-ц.

Одночасно, слід зазначити, що позивач звернувся до суду першої інстанції 29.10.2018р., отже в межах строків позовної давності встановлених ст. 258 ЦК України, оскільки останнім днем строку, в межах якого позивач мав законне право звернутись до суду з вимогою про стягнення суми пені було 16.01.2019 р.

Таким чином, оскаржуване рішення в частині стягнення пені прийнято господарським судом за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, що є підставою згідно з ст.ст. 275 , 277 ГПК України для часткового задоволення апеляційної скарги Відповідача, скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2019р. у даній справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення 9 254,62 грн. пені , за період 16.09.2017 р. по 04.09.2018р., та ухвалення нового рішення в цій частині про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 6 242,16 грн., за період з 16.01.2018р. по 15.07.2018р. В решті оскаржуване рішення слід залишити без змін, як таке, що відповідає чинному законодавству України.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на строни пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2019 р. у справі № 904/4836/18 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Закрити провадження у справі №904/4836/18 в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за орендну плату перед міським бюджетом у розмірі 12 834,45грн.

В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" на користь Департамента по роботі з активами Дніпровської міської ради заборгованість за орендну плату перед міським бюджетом у розмірі 37 740,42 грн., пеню у розмірі 6 242,16 грн. та 1 438,41грн. судового збору, про що видати наказ.

В частині стягнення пені в розмірі 3 012,46 грн. - відмовити.

Стягнути з Департамента по роботі з активами Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" суму судового збору за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в розмірі 169,42 грн., про що видати наказ.

Видачу наказів згідно зі ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М. Подобєд