Постанова

від 20.05.2019 по справі 908/2740/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2019 року м. Дніпро Справа № 908/2740/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І. М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І. Л., Орєшкіної Е.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком»

на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.02.2019 р.

( суддя Боєва О.С., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 21.02.2019 р.)

у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Запорізькій області

( м. Запоріжжя )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком»

( м.Запоріжжя )

про стягнення суми 16 996,39 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулось Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком» про стягнення до державного бюджету України суми 16 996,39 грн. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на приписи ст. 785 ЦК України, ст. ст. 216, 291 ГК України, ст. ст. 11, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови укладеного між сторонами договору; аргументував, що після припинення дії договору оренди внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, орендоване приміщення Орендарем не звільнено, акт приймання-передачі не підписано. Зазначене, за твердженням Позивача, є підставою для повернення майна Орендодавцеві в судовому порядку зі сплатою неустойки у вигляді подвійної орендної плати за весь час неправомірного користування орендованим приміщенням.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.02.2019 р. позов задоволено - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком» до Державного бюджету України неустойку в сумі 16 996,39 грн.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог з огляду на фактичне припинення дії договору оренди та неповернення спірного майна Відповідачем, що також, за висновками суду першої інстанції є підставою для нарахування неустойки.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обгрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком» посилається на те, що судом допущено неправильне тлумачення ст . 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п . 2 Методики оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629; судом не враховано положення ч. 2 ст . 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст . 764 ЦК України, ч. 4 ст . 284 ГК України; судове рішення у справі не узгоджуються з положеннями ст . 2 ГПК України та п . 6 ч. 1 ст . 3 ЦК України. Наведене, в свою чергу, мало наслідком неправильне застосування судом положення ч. 2 ст . 785 ЦК України, оскільки підстави для стягнення з Товариства передбаченої цією нормою неустойки відсутні.

Апелянт зазначає на тому, що заборгованості з орендної плати за цим договором Товариство не має, тобто, зобов`язання за договором в частині оплати орендної плати виконані у повному обсязі, Позивач з моменту закінчення терміну дії договору і до теперішнього часу приймає від Відповідача орендну плату.

Скаржник вважає, що фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що договір оренди нежитлового приміщення в силу його умов та ст.763 ЦК України є продовженим до 04.06.2019 р. Враховуючи викладене, матеріалами справи доведено, що Відповідач продовжує займати спірне майно законно, орендну плату сплачує, і підстав для нарахування неустойки немає.

Скаржник також посилається на аналогічну правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 20.12.2018 р . по справі № 910/2822/18.

Від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відділення не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області посилається на те, що сторони не досягли згоди щодо підписання договору на проведення незалежної оцінки на об`єкт оренди та договору про зміни, тому останній вважається неукладеним, а договір оренди таким, шо припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Окрім того, в будь-якому випадку, згідно з п. п. 10.3, 10.4 Договору, при продовженні Договору/внесення змін обов`язково укладається договір про зміни, який є невід`ємною частиною до Договору та який не було підписано з боку Орендаря, а отже, не укладено. З такою позицію погодився і Верховний Суд в постанові від 06.09.2018 р. у справі № 908/1435/17. Отже, продовження дії договору оренди у спірних правовідносинах було б можливим лише за умови визначення відповідних істотних умов та виконання умов, передбачених приписами ст. 11 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", п. 2 Методики оцінки об`єктів оренди, ч. 2 ст. 277 ГПК України та підписанням відповідних примірників договорів про внесення змін до первісного договору.

Також, Позивач звертає увагу суду на те, що майно за Договором повернуто Орендарем згідно акту приймання-передавання 31.01.2018 р., що спростовує той факт, що Договір є чинним на теперішній час. Будь-яких доказів, що підтверджують продовження спірного Договору в матеріалах справи відсутні.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2019 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В., відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком» на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.02.2019 р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Відповідача з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.07.2010 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком» ( Орендар ) укладено Договір № 2623/д оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізької дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» , відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення ( Літ. А, частина приміщення № 3 площею 10,00 кв. м. ) першого поверху двоповерхової адміністративної будівлі, реєстровий номер 21560045.800.АААЖЖБ176, відповідно до плану першого поверху та експлікації приміщень з технічного паспорту будівлі ( далі - майно ), що розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , вул. Леніна, буд.100 ( Додаток № 3).

Вартість майна визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку та висновком про його вартість і на дату оцінки - 30.11.2009 р. становить 9 789,00 грн. без ПДВ ( Додаток № 2 ) ( п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення телекомунікаційного обладнання для надання послуг з доступу до Інтернет.

П. 2.1 договору визначено, що вступ Орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передавання орендованого майна ( Додаток №1 ).

08.07.2010 р. за актом приймання-передавання ( додаток № 1 до договору ) державне нерухоме майно передано Орендарю.

Згідно з п. 5.11 договору, у разі припинення або розірвання договору Орендар зобов`язується повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

П. 10.1 договору встановлено, що договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, з 08.07.2010 р. по 07.06.2013 р. включно.

Відповідно до п. 10.4 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються договором про зміни, який є невід`ємною частиною договору при наявності згоди органу, уповноваженого управляти переданим в оренду майном.

Згідно з п. 10.6. договору, договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

П. 10.10 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, майно протягом трьох робочих з дати розірвання ( припинення ) повертається Орендарем балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами за участю балансоутримувача акта приймання-передавання. Обов`язок по складанню акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря ( п. 10.11 договору ).

Відповідно до п. 10.12 договору, якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна в термін визначений в п. 10.10 договору, Орендар сплачує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної орендної плати за останній повний місяць оренди за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передавання, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Договором про зміни № 2 від 05.07.2013 р. дію договору оренди було продовжено до 05.06.2016 р., включно.

Листом від 30.03.2016 р. за вих. № 052 ТОВ «Січ-Інфоком» звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України з пропозицією продовжити термін дії договору.

Регіональне відділення листом від 13.04.2016 р. №11-13-02053 повідомило Орендаря про необхідність надати до регіонального відділення документи для проведення конкурсного відбору суб`єктів оціночної діяльності.

З листа ТОВ «Січ-Інфоком» від 24.05.2016 р. за вих. № 067 вбачається, що на виконання листа РВ ФДМУ по Запорізькій області від 13.04.2016 р. за вих. № 11-13-02053, Відповідачем надається необхідний пакет документів для проведення конкурсного відбору суб`єктів оціночної діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з позовної заяви, в регіональному відділенні відбувся конкурс з відбору суб`єктів оціночної діяльності, за результатами якого було відібрано оцінювача та підписано проект договору по об`єкту оренди.

Позивачем підготовлено договір про зміни до договору оренди, відповідно до якого, термін дії договору буде продовжений за умови укладання тристороннього договору на проведення незалежної оцінки нерухомого майна з суб`єктом оціночної діяльності та орендодавцем, перерахування Орендарем до Державного бюджету України різниці з орендної плати, у разі її збільшення, протягом двох місяців з моменту рецензування звіту з незалежної оцінки об`єкта оренди.

Як зазначено Позивачем та не спростовано Скаржником, 21.07.2016 р. Орендар отримав для підписання три примірники проекту договору на проведення незалежної оцінки на об`єкт оренди. Проте договір, як і договір про зміни, не були повернуті до регіонального відділення.

За доводами Позивача, у зв`язку з тим, що сторони не досягли згоди щодо підписання договору на проведення незалежної оцінки на об`єкт оренди та договору про зміни, останні слід вважати неукладеними, а договір таким, що припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Листами від 02.09.2016 р. № 11-13-04937 та від 19.10.2016 р. №11-22-05753 Позивачем повідомлено Відповідача про припинення терміну дії договору та необхідність повернути орендоване майно.

25.11.2016 р. на адресу Відповідача направлено Претензію від 24.11.2016 р. за вих. № 11-22-06477 з вимогою звільнити державне нерухоме майно за договором оренди від 18.06.2010 р. № 2613/д та сплатити на користь Державного бюджету України суму неустойки, за період з 15.06.2016 р. по 14.11.2016 р., в розмірі 4 867,14 грн.

Листом від 05.12.2016 р. вих. № 193 Відповідач у задоволенні претензії Позивача відмовив та зазначив, що зважаючи на відсутність будь-яких заяв від Орендодавця про припинення дії договору, договір є пролонгованим на новий термін та відсутні підстави для нарахування неустойки.

Матеріалами справи підтверджується, що 31.01.2018 р. державне нерухоме майно, яке є об`єктом оренди за договором, було передано ( повернуто ) зі строкового платного користування, за актом приймання-передавання.

З огляду на користування Відповідачем орендованим майном після закінчення терміну його дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача неустойки в розмірі 16 996,39 грн., за період часу з 06.06.2016 р. по 31.01.2018 р., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Причиною подання апеляційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення господарським судом заявленої до стягнення суми з посиланням на те, що суд першої інстанції необгрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог, неправильно застосувавши норми матеріального права.

Колегія суддів апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення вищезазначеної грошової суми, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою договір, за яким між Позивачем і Відповідачем склалися господарські правовідносини, є договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що термін користування майном визначається сторонами в договорі. Строк може бути визначений періодом в часі або конкретною датою.

Положеннями ст. 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна ( в редакції станом на час припинення договору оренди ) передбачено, що оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Відтак, законом прямо передбачено обов`язок здійснення оцінки майна, у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки перед укладенням договору про продовження дії договору оренди такого об`єкта державного майна, що виключає дію загальної норми про автоматичну пролонгацію договору оренди за заявою орендаря (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") щодо такого об`єкта оренди.

Відповідно до п. 2 Методики Оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629 оцінка об`єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об`єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов`язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об`єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Враховуючи викладене, необхідною передумовою для продовження дії Договору, в силу вимог ч. 2 ст. 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» та п. 2 Методики оцінки об`єктів оренди є проведення нової оцінки орендованого майна з метою визначення нового розміру орендної плати, що є істотною умовою договору.

Як встановлено місцевим судом, Позивач листом від 13.04.2016 за вих. №11-13-02053 (в строк менший одного місяця з моменту направлення пропозиції про продовження дії договору оренди) повідомив Відповідача про необхідність надання до регіонального відділення документів для проведення конкурсного відбору суб`єктів оціночної діяльності, а листом від № 067 Відповідачем надано пакет документів для проведення конкурсного відбору суб`єктів оціночної діяльності.

Таким чином, Відповідач був поінформований про спеціальні вимоги законодавства про необхідність здійснення оцінки державного майна, яке не оцінювалося понад три роки, як передумову для укладення договору про продовження дії договору оренди. Також, встановлено, що Відповідач не дотримався визначеної законодавцем процедури щодо узгодження орендної плати за державне майно, яке орендується понад три роки без проведення експертної оцінки його вартості згідно ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та узгодження сторонами розміру орендної плати за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Отже, продовження дії договору оренди у спірних правовідносинах було б можливим лише за умови визначення відповідних істотних умов та виконання умов, передбачених приписами ст. 11 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", п. 2 Методики оцінки об`єктів оренди, ч. 2 ст. 277 ГПК України та підписанням відповідних примірників договорів про внесення змін до первісного договору.

Проте, як свідчать матеріали справи, отримані Орендарем 21.07.2016 р. для підписання три примірники проекту договору на проведення незалежної оцінки на об`єкт оренди, та договору про зміни, з боку Орендаря не були підписані та не повернуті до регіонального відділення.

Натомість, у договорі №2623/д від 08.07.2010р. сторонами узгоджений строк дії договору оренди та строк припинення правовідносин між сторонами відносно оренди державного нерухомого майна - по 07.06.2013 р., включно. В подальшому, договором про зміни № 2 від 05.07.2013 р., термін дії договору оренди продовжено по 05.06.2016 р., включно.

Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (ст. 26 Закону) встановлено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено, приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря), банкрутства орендаря, загибелі об`єкта оренди.

Також, ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об`єкту оренди, ліквідації суб`єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об`єкта оренди. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Пунктом 10.6 договору також передбачено, що чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Виходячи з приписів ст.ст. 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , обов`язок орендаря повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених в договорі, є, зокрема, правовим наслідком закінчення строку дії договору оренди.

Обов`язок орендаря повернути майно в разі закінчення строку дії договору оренди передбачений також і п. 5.11 та 10.10 договору.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, з урахуванням п. 10.10 договору, Відповідач повинен був звільнити та повернути балансоутримувачу майно після спливу строку його дії, тобто з 06.06.2016 р. ( оскільки договір діяв до 05.06.2016 р., включно) протягом трьох робочих днів, аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі та його погодження орендарем з балансоутримувачем.

З матеріалів справи вбачається, що об`єкт оренди було повернуто Відповідачем лише 31.01.2018 р. ( акт приймання-передавання державного нерухомого майна орендованого за договором оренди від 08.07.2010 р. № 2623/д, підписаний сторонами 31.01.2018 р.), тобто зі значним порушенням строків передбачених п. 10.10 договору.

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом

Ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За таких обставин, враховуючи порушення відповідачем умов договору щодо повернення орендованого майна Орендодавцю після закінчення терміну дії договору, колегія суддів суд вважає правомірним застосування до порушника санкцій у вигляді стягнення неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 10.12. договору, у розмірі 16 996,39 грн., за період з 06.06.2016 р. по 31.01.201 8р.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд постанові від 06.09.2018 р. у справі № 908/1435/17.

Викладеним вище спростовуються посилання Скаржника на те, що договір оренди нежитлового приміщення є продовженим до 04.06.2019 р., як необґрунтовані, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини повернення орендованого майна Орендарем, згідно акту-приймання-передавання 31.01.2018 р.

Будь-які докази, що підтверджують продовження спірного Договору в матеріалах справи відсутні.

Не приймає колегія суддів до уваги і посилання Скаржника на те, що Позивач з моменту закінчення терміну дії договору і до теперішнього часу приймає від Відповідача орендну плату, оскільки Скаржником таких доказів до апеляційної скарги надано не було.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ч. 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанції під час прийняття процесуального документу в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-Інфоком» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.02.2019р. у справі № 908/2740/18 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя Е.В. Орєшкіна