Рішення

від 16.05.2019 по справі 918/136/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/136/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Плант-Індастрі"

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Тхорика Василя Івановича

про стягнення заборгованості в сумі 560 000,00 грн.

секретар судового засідання: Коваль С.М.

Представники сторін:

Від позивача: Деяк Я.М.;

Від відповідача: Тхорик В.І.

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плант-Індастрі" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Тхорика Василя Івановича про стягнення заборгованості в сумі 560 000,00 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що відповідач отримав попередню оплату за вирощування рослин, а проте не приступив до виконання зобов`язання та не передав позивачу товар.

15 травня 2019 року позивачем подано до суду повідомлення про неможливість подання витребуваних судом доказів. У вказаному повідомленні позивач зокрема зазначає, що договірні відносини між сторонами виникли шляхом прийняття до виконання замовлення позивача та відповідно вчинення сторонами дій спрямованих на їх виконання (надання реквізитів для оплати відповідачем, перерахування коштів позивачем).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач позовні вимоги не визнав, та зазначив що фактично договору між сторонами укладено не було, відтак незрозумілим є посилання позивача на договір який не укладений. Разом з тим, відповідач зазначив, що повернув отримані кошти позивачу в готівковій формі, але доказів вказаного повернення не має.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 20 березня 2019 року відкрито провадження у справі №918/136/19, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16 квітня 2019 року.

17 квітня 2019 року відповідачем подано клопотання, в якому відповідач просив суд викликати та допитати в якості свідків, осіб яким відомі обставини по даній справі.

Судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.

Згідно із положеннями статті 66 Господарського процесуального кодексу України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Згідно з умовами пункту 9 статті 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, а відповідачем не заявлено, в строк встановлений ухвалою суду, заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про виклик свідків.

В судовому засіданні 16 квітня 2019 року відповідачем заявлено усне клопотання про витребування у позивача доказів по справі, а саме договору №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року, вказане клопотання аргументоване тим, що в платіжних дорученнях на перерахування відповідачу коштів вказано вищезазначений договір, проте у відповідача вказаного договору немає.

Ухвалою суду від 16 квітня 2019 року клопотання відповідача про витребування доказів задоволено, зобов`язано позивача у строк до 15 травня 2019 року надати суду належним чином завірену копію договору №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року.

15 травня 2019 року позивачем надано повідомлення про неможливість подати витребувані судом докази.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Предметом доказування у даному спорі є встановлення наявності або відсутності факту порушення відповідачем прав позивача внаслідок невиконання договірних зобов`язань. Суд вважає, що предмет доказування у цій справі становлять обставини щодо укладення договору шляхом досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, а також щодо виконання чи невиконання сторонами договірних зобов`язань.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що платіжними дорученнями №2902201610 від 29 лютого 2016 року, №0403201610 від 04 березня 2016 року, №0403201611 від 04 березня 2016 року, №0403201612 від 04 березня 2016 року, №04032011670 від 11 березня 2016 року ним була здійснена попередня оплата коштів відповідачу за вирощування рослин на загальну суму 560 000,00 грн. Позивач вказує, що отримавши попередню оплату відповідач не приступив до виконання зобов`язання та не передав позивачу товар.

В нормативне обґрунтування вимог позивач посилається на положення статей 693, 612, 599, 610 Цивільного кодексу України, сттатті 193 Господарського кодексу України.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що надані позивачем копії платіжних доручень про перерахування відповідачу коштів в призначенні платежу містили посилання на договір №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року. У зв`язку з цим суд в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України зобов`язував позивача надати належним чином засвідчену копію договору №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року.

15 травня 2019 року позивачем подано до суду повідомлення про неможливість подати витребувані судом докази, а саме копії договору №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року, оскільки договір №Р/08/-02 від 08 лютого 2016 року не було укладено між сторонами у формі єдиного письмового документа. Договірні відносини між сторонами, на думку позивача, виникли шляхом прийняття до виконання замовлення позивача та відповідно вчинення сторонами дій спрямованих на їх виконання. Позивач вважає, що договір №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року укладено шляхом прийняття відповідачем замовлення та частково виконано сторонами (надання реквізитів для оплати відповідачем, перерахування коштів позивачем). За твердженнями позивача, укладений договір містить елементи договору підряду та договору поставки, а сторонами погоджено істотні умови договору. Зважаючи, що строк виконання зобов`язання яке виникло внаслідок часткового виконання сторонами договору №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року чітко не визначений, позивач вважає, що необхідно застосувати положення цивільного законодавства про семиденний строк його виконання від дня пред`явлення вимоги. Позивачем надано суду копію направленої на адресу відповідача вимоги від 23 квітня 2019 року про надання оплаченого товару чи повернення отриманих коштів. Однак позивач не надав суду доказів, що підтверджують направлення замовлення відповідачу, листування щодо узгодження істотних умов договору або інших дій, що зазвичай передують укладенню договору.

При цьому в судовому засіданні відповідач заперечував факт укладення договору.

З наявних у матеріалах справи платіжних доручень та виписок з особового рахунку (арк. справи 9-17) судом встановлено фактичні обставини щодо перерахування позивачем на рахунок відповідачу протягом лютого - березня 2016 року грошових коштів у сумі 560 000 грн.

В досліджених судом копіях платіжних доручень зазначено: платник - ТОВ "Плант Індастрі"; отримувач - ФОП Тхорик Василь Іванович; призначення платежу - оплата за вирощування рослин згідно з договором №Р/08-02 від 08.02.2016.

Разом з тим, сторони не надали суду доказів на підтвердження наявності обставин щодо досягнення згоди з усіх істотних договірних умов. Зокрема відсутні підстави стверджувати, що сторони погодили предмет, ціну та строк дії договору. Зазначені у платіжних документах відомості про те, що перераховані відповідачу кошти є "оплатою за вирощування рослин" не дозволяють зробити висновок про досягнення згоди стосовно предмета можливого договору. Адже умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Натомість словосполучення "вирощування рослин" не є інформацією яка дозволяє точно окреслити ймовірний предмет договірних відносин (які саме рослини, кількісні та якісні характеристики тощо).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 Цивільного кодексу України ).

Згідно з приписами статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з вимогами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з нормами статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до положень частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Нормами статті 846 Цивільного кодексу України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За загальним правилом відповідно до статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з нормами статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У свою чергу, відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з умовами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведені норми суд застосовує з огляду на необхідність перевірки аргументів сторін на предмет їх відповідності положенням законодавства та з метою співставлення тверджень позивача та відповідача з установленими судом фактами та обставинами, а також з метою їх порівняння з нормативним регулюванням договірних відносин. Застосовані судом норми визначають законодавчі вимоги до договірних відносин як до підстав для виникнення господарських зобов`язань.

Висновки суду

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у статті 16 Цивільгого кодксу України.

Суд зазначає, що предметом даного позову позивачем визначено стягнення попередньої оплати у зв`язку з невиконанням зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як на підставу позову, позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки обумовленого договором товару.

Враховуючи наявні матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення представників сторін, здійснивши аналіз навдених позивачем тверджень на відповідність нормам законодавства України, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами договору №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року або іншого договору щодо вирощування рослин. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують погодження позивачем та відповідачем істотних умов такого договору, обов`язковість яких встановлена положеннями статей 638 Цивільного кодексу України та 180 Господарського кодексу України, зокрема стосовно предмету, ціни та строку договору.

Посилання позивача на погодження предмету та ціни договору шляхом перерахування відповідачу коштів суперечить положенням статей 638 Цивільного кодексу України та 180, 181 Господарського кодексу України. У матеріалах справи відсутні докази направлення сторонами пропозицій про укладення договору, узгодження сторонами істотних умов чи прийняття відповідачем до виконання замовлення позивача.

При цьому пунктом 3.8. "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, за яким реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відтак, з урахуванням наведеного вище, саме на позивача покладається обов`язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжними дорученнями.

Посилання позивача, що строк виконання зобов`язання яке виникло внаслідок часткового виконання сторонами договору №Р/08-02 від 08 лютого 2016 року чітко не визначений (непогодження сторонами обов`язкового строку договору), а отже необхідно застосувати семиденний строк виконання зобов`язання встановлений статтею 530 Цивільного кодексу України, не знаходять свого підтвердження у встановлених судом обставинах. Такі твердження позивача суперечать положенням статті 180 ГК України, статті 509 Цивільного кодексу України, оскільки строк передбачений статтею 530 Цивільного кодексу України не є строком дії договору в розумінні статті 180 Господарського кодексу України, а є натомість строком виконання зобов`язання.

Слід звернути увагу, що позивачем надано суду копію вимоги яка датована 23 квітня 2019 року, тоді як позивач звернувся до суду 04 березня 2019 року. Тобто станом на час звернення позивача з позовом можливий строк повернення коштів, встановлений статтею 530 Цивільного кодексу, не настав (інших вимог позивач суду не надав). А проте, як було зазначено вище, судом не встановлено наявності обставин на підтвердження укладення сторонами договору.

Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами правочину (погодження істотних умов договору). Також судом не встановлено обставин щодо погодження сторонами внесення позивачем попередньої оплати чи вчинення відповідачем дій які свідчать про акцепт відповідачем пропозиції позивача або сприйняття позивачем оферти відповідача. Відповідно на вказані відносини не поширюють свою дію положення статей 610, 612, 693 Цивільного кодексу України. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що позивач до подання позову звертався до відповідача з вимогою про повернення перерахованих коштів. Позивач зазначав в судовому засіданні, що він неодноразово звертався з такими вимогами, проте суду вказаних доказів не надав.

Позивач наполягав на стягненні грошових коштів у сумі 560 000 грн. саме як договірної заборгованості, що виникла з причин невиконання зобов`язання. Водночас за умов відсутності договірних правовідносин позивач, на думку суду, перерахував відповідачу грошові кошти без достатніх на те правових підстав.

Аргументи позивача про наявність між сторонами договірних відносин та невиконання відповідачем узятих на себе зобов`язань не знайшли підтвердження. Суд не має підстав для висновків про порушення відповідачем прав позивача через невиконання відповідачем договірних зобов`язань.

Відтак в задоволенні позову необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з нормами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Отже у зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати (судовий збір) в сумі 8 400,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Плант-Індасті" (33014, Рівненська область, місто Рівне, вул. Княгині Ольги 8, код 33538852).

Відповідач: Фізична особа - підприємець Тхорик Василь Іванович ( АДРЕСА_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції для оскарження даного рішення є Північно-західний апеляційний господарський суд.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 21 травня 2019 року.

Суддя Качур А.М.