Рішення

від 16.05.2019 по справі 157/362/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року ЛуцькСправа № 157/362/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мельнико-Мостищенської сільської ради про визнання нечинними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися із позовом до Мельнико-Мостищенської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, в якому просили визнати нечинними та скасувати рішення відповідача від 21 грудня 2018 року №34/7, №34/8, №34/9, №34/10, якими їм відмовлено у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище за рахунок земель Мельнико-Мостищенської сільської ради за їх зверненнями; зобов`язати Мельнико-Мостищенську сільську ради надати дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до поданих заяв.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують на те, що кожному із них у 1995 році виконкомом Мельнико-Мостищенської сільської ради було надано дозвіл на будівництво жилого будинку та виділено земельну ділянку під забудову в межах села Мостище. На замовлення позивачів були виготовлені будівельні паспорти, затверджені Камінь-Каширським районним архітектором. На підставі вищенаведених рішень виконкому сільської ради та будівельних паспортів позивачами споруджені житлові будинки, які у встановленому порядку введені в експлуатацію у 1998-2001 роках.

Як зазначають позивачі, оскільки порядок надання земельних ділянок змінився, то у подальшому, в грудні 2018 року вони звернулись до Мельнико-Мостищенської сільської ради із заявами про надання їм дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою їх передачі у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків. Однак рішеннями відповідача від 21 грудня 2018 року №№ 34/7, №34/9, №34/10, №34/8 у задоволенні вказаних заяв було відмовлено, як вважають позивачі, з надуманих підстав. На їх думку, рішеннями сільської ради порушено вимоги статті 121 Земельного кодексу України, відповідно до якої громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд у селах не більше 0,25 га. Без належного оформлення права власності на земельну ділянку позивачі позбавлені можливості зареєструвати право власності на збудовані ними житлові будинки.

З наведених підстав позивачі просять позов задовольнити.

Ухвалою від 29 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) - а.с.59-60.

Відповідач у справі - Мельнико-Мостищенська сільська рада - у відзиві на позов позовні вимоги не визнав (а.с.70-71). В обґрунтування своєї позиції відповідач вказав, що рішення про відмову в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 площею 0,25 га кожному для будівництва житлових будинків в селі Мостище Камінь-Каширського району Волинської області аргументовані тим, що зазначені позивачами земельні ділянки знаходяться в охоронній зоні, а також генеральний план населеного пункту не передбачає будівництва в таких місцях. Рішення ґрунтувалося на положеннях частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Зокрема, сільська рада мала підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва житлових будинків через невідповідність місць розташування об`єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів. Вважає, що земельні ділянки під забудову у 1995 році надавалися позивачам лише в межах села Мостище, у подальшому сільська рада не погоджувала виділення таких земельних ділянок в місцях, де позивачі звели житлові будинки.

Також відповідач зазначив, що місця, де нині розташовуються житлові будинки ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , входять в охоронну зону об`єктів магістральних газопроводів. Охоронні зони відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів" встановлюються для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об`єктів магістральних трубопроводів, стиленопроводів. Згідно з частиною першою статті 14 цього Закону земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженням. Зокрема, частиною першою статті 19 Закону визначено, що будівельні, ремонтні, земляні роботи на земельних ділянках, розташованих в охоронних зонах, а також всі інші роботи, пов`язані з розробкою ґрунту на глибину більше 30 сантиметрів на таких земельних ділянках, проводиться лише на підставі письмового походження з підприємствами магістральних трубопроводів.

За таких обставин відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мельнико-Мостищенської сільської ради повністю.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

У судовому засіданні 24 квітня 2019 року позивачі позов підтримали з підстав, викладених у ньому; просили позовні вимоги задовольнити в частині, що стосується кожного із них.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, у письмовому клопотанні, що викладене у відзиві на позов, відповідач просив судовий розгляд здійснювати за відсутності його представника (а.с.71).

У вказаному судовому засіданні 24 квітня 2019 року було оголошено перерву до 12:00 16 травня 2019 року у зв`язку із необхідністю витребування додаткових письмових доказів від відповідача.

Після перерви сторони у судове засідання не прибули, водночас у письмових клопотаннях просили здійснювати судовий розгляд за їх відсутності (а.с.92, 103).

В подальшому, з урахуванням приписів частини третьої статті 194, частини дев`ятої статті 205, частини четвертої статті 229 КАС України, судовий розгляд справи проведено та завершено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши вступне слово позивачів, дослідивши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, та письмові докази, суд встановив такі обставини.

25 травня 1995 року виконавчим комітетом Мельнико-Мостищенської сільської ради Камінь-Каширського району за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про надання йому дозволу на будівництво жилого будинку і одночасно виділено земельну ділянку під забудову площею 0,25 га в межах села Мостище, що підтверджується архівним витягом з протоколу №9 засідання виконкому Мельнико-Мостищенської сільської ради від 25 травня 1995 року (а.с.13). На підставі рішення виконкому сільської ради від 25 травня 1995 року №3 представником районного архітектора складено акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розмітки, виділеної ОСОБА_1 площею 0,25 га в селі Мостище (а.с.17).

Аналогічне рішення було прийняте виконавчим комітетом Мельнико-Мостищенської сільської ради 28 листопада 1995 року стосовно ОСОБА_3 , про що свідчить архівний витяг з протоколу засідання виконкому (а.с.34), на підставі якого у подальшому в грудні 1995 року складено акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розмітки (а.с.33, зворот).

Матеріалами справи також підтверджується, що рішенням сесії Мельнико-Мостищенської сільської ради від 10 березня 1995 року №2/2 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_2 площею 0,25 га, а виконавчим комітетом Мельнико-Мостищенської сільської ради від 25 травня 1995 року надано дозвіл на будівництво жилого будинку і виділено земельну ділянку під забудову площею 0,25 га в межах села Мостище (а.с.26). З акта від червня 1995 року видно, що межі земельної ділянки встановлено в натурі (а.с.24).

З акта від травня 1995 року слідує, що на підставі рішення виконкому сільської ради від 30 березня 1994 року №18/5 встановлено в натурі межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських споруд площею 0,25 га (а.с.39).

На підставі затверджених головним архітектором району будівельних паспортів (а.с.15-17, 23-25, 31-33, 38-47) та отриманих дозволів на виділених земельних ділянках збудували будинки, які були введені в експлуатацію: житлові будинки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 завершені будівництвом у 2000 році, ОСОБА_3 - у 1998 році та ОСОБА_4 - у 2001 році, про що видно із довідок відповідача від 25 лютого 2019 року №298, №299, №300, від 26 лютого 2019 року №309 (а.с.11, 21, 29 зворот, 43).

19 грудня 2018 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а 20 грудня 2019 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Мельнико-Мостищенської сільської ради із заявами про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків площею 0.25 га в селі Мостище (а.с.107-110). Однак рішеннями тридцять четвертої сесії Мельнико-Мостищенської сільської ради сьомого скликання від 21 грудня 2018 року №34/7, №34/9, №34/10, №34/8 у задоволені вказаних заяв було відмовлено у зв`язку із тим, що земельні ділянки знаходяться в охоронній зоні та не відповідають генеральному плану населеного пункту (а.с.14, 22, 30, 37, 10-106). Прийняттю спірних рішень передував розгляд заяв позивачів 20 грудня 2018 року на засіданні постійної комісії з питань реформування аграрного сектору, економіки, земельної реформи та охорони навколишнього середовища. Комісія рекомендувала відмовити в задоволенні прохань ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище Камінь-Каширсьского району: земельні ділянки знаходяться в охоронній зоні та не відповідають генеральному плану населеного пункту (а.с.111).

Вважаючи відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою необґрунтованою та рішення Мельнико-Мостищенської сільської ради від 21 грудня 2018 року №34/7, №34/8, №34/9, №34/10 з цих підстав незаконними, позивачі звернулися до суду з даним позовом для захисту порушених прав.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктами "а", "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як визначено пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 ЗК України).

Пунктом "г" частини першої статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

З огляду на це, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є громадянами України, мають право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у даному випадку Мельнико-Мостищенська сільська рада має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності відповідної територіальної громади.

Водночас, системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави дійти висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а та враховуються судом при вирішення даного спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

За приписами частин сьомої-одинадцятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Судом встановлено, що фактичною підставою для відмови позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва жилого будинку є те, що "земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні та не відповідає генеральному плану населеного пункту".

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (стаття 39 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної документації" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану (частина перша статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної документації"). Згідно з частиною першою статті 19 цього Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Суд уже зазначав, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Водночас, Мельнико-Мостищенська сільська рада не надала жодних належних чи допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності місця розташування земельних ділянок генеральному плану села Мостище, затвердженому у встановленому законом порядку. Суд зобов`язував надати рішення про затвердження генерального плану села Мостище (а.с.91). Проте таке суду надано не було. Надані відповідачем план (його частина) не підлягає ідентифікації відносно приналежності до території села Мостище; за ним не можливо встановити місце розташування земельних ділянок, щодо яких у грудні 2018 року із заявами звернулися позивачі, та що у генеральному плані чи іншій містобудівній документації земельні ділянки, які вони просять передати у власність, мають інше цільове призначення, ніж для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Крім того, суд також враховує, що рішеннями виконавчого комітету Мельнико-Мостищенської сільської ради, прийнятими у 1994-1995 роках, позивачам надані дозволи на будівництво жилого будинку та виділено земельні ділянки під забудову в межах села Мостище, межі земельних ділянок винесено в натуру на підставі цих рішень відповідача. Тому приймаючи спірні рішення про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідач діяв нерозсудливо та недобросовісно, а такі рішення з цих підстав є необґрунтованими.

Стосовно іншої підстави, про яку зазначено у спірних рішеннях, - земельні ділянки знаходяться в межах охоронних зон, суд зазначає, що відповідно до пункту "б" частини першої, частини другої статті 112 ЗК України (розміщена у главі 18 "Обмеження прав на землю" ЗК України) охоронні зони створюються: уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України

Статтею 112 ЗК України передбачено, що охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

У статті 1 Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів" наведене визначення охоронної зони об`єктів магістральних трубопроводів - територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.

Статтею 14 цього Закону передбачено, що земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Зазначені обмеження встановлюються для власників та користувачів земельних ділянок на провадження ними господарської діяльності в цих охоронних зонах залежно від визначених внутрішніх зон безпеки охоронних зон або в межах всієї охоронної зони об`єктів магістральних трубопроводів.

Відповідно до вимог статті 8 вказаного Закону на використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію.

Таким чином, законодавець не забороняє передавати у власність чи користування фізичним та юридичним особам земельні ділянки, що знаходяться в межах охоронних зон магістральних газопроводів, проте встановлює обов`язок землекористувача (землевласника) щодо дотримання правил та обмежень, пов`язаних із встановленням охоронних зон.

Разом з тим, відповідач не надав на вимогу суду (а.с.91) доказів розташування охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів на території села Мостище з прив`язкою до місцевості (вулиці Шевченка, Прилісна). Повідомлення Волинського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів УМГ "Львівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" в адресу Мельнико-Мостищенської сільської ради не є належним доказом (а.с.75). При дослідженні судом письмових доказів було встановлено, що рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 29 жовтня 1999 року у справі №2-447 (а.с.9-10) за позовом Волинського управління магістральних газопроводів від імені ДП "Львівтрансгаз" АТ "Укргазпром" до Мельнико-Мостищенської сільської ради, Проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро Камінь-Каширської райдержадміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень Мельнико-Мостищенської сільської ради про надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва відмовлено повністю. У рішенні суду вказано, що при зведені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинків не дотримані будівельні норми щодо віддалі цих будинків від газорозподільної станції на 30 м та 9 м відповідно. Водночас, стосовно інших позивачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ці обставини ніким не встановлювалися. Разом з тим, відмовляючи у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, Мельнико-Мостищенська сільська рада посилається на розташування усіх земельних ділянок, щодо яких звернулися позивачі, в межах охоронних зон. Наведене свідчить про те, що рішення прийняті відповідачем формально, за одним зразком та не враховують ні фактичних обставин, ні норм чинного законодавства.

Отже, відмова позивачам оскаржуваними рішеннями у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав їх знаходження в охоронній зоні не ґрунтується на зазначених вище нормативно-правових актах, а тому є протиправною.

При вирішенні справи по суті суд зважає, що спірні рішення є актом індивідуальної дії в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України. Відповідно до повноважень, наданих судом статтею 245 КАС України, зокрема, пунктом 2 частини другої, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відтак, рішення Мельнико-Мостищенської сільської ради від 21 грудня 2018 року №34/7, №34/8, №34/9, №34/10, якими позивачам необґрунтовано відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище, слід визнати протиправними та скасувати.

Вирішуючи питання щодо іншої позовної вимоги - про зобов`язання відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище відповідно до їх заяв, суд враховує, що згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частини четверта статті 245 КАС України).

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень: у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так у даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними (такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18).

Водночас, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

В матеріалах справи не містяться докази, що свідчать про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення, врахувавши висновки суду про те, що перебування земельних ділянок в охоронній зоні не може за нормами національного законодавства бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а невідповідність місця розташування земельних ділянок генеральному плану населеного пункту села Мостище відповідачем не доведена та не підтверджується матеріалами справи.

З урахуванням викладеного суд вважає, що належним способом захисту прав позивачів є зобов`язання Мельнико-Мостищенської сільської ради повторно розглянути на засіданні чергової сесії ради заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 19 грудня 2019 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 від 20 грудня 2018 року про надання їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище за рахунок земель села Мостище Мельнико-Мостищенської сільської ради з урахуванням правової оцінки даного питання, викладеної у рішенні суду.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачі сплатили судовий збір по 768,40 грн. кожний, що підтверджуються квитанціями від 26 лютого 2019 року, виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.1-4).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивачів необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто, по 384,20 грн. кожному.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 194, 205, 229, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мельнико- Мостищенської сільської ради про визнання нечинними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мельнико-Мостищенської сільської ради від 21 грудня 2018 року № 34/7 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище Камінь-Каширського району Волинської області.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мельнико-Мостищенської сільської ради від 21 грудня 2018 року № 34/8 щодо відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище Камінь-Каширського району Волинської області.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мельнико-Мостищенської сільської ради від 21 грудня 2018 року № 34/9 щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище Камінь -Каширського району Волинської області.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мельнико-Мостищенської сільської ради від 21 грудня 2018 року № 34/10 щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище Камінь-Каширського району Волинської області.

Зобов`язати Мельнико-Мостищенську сільську раду повторно розглянути на засіданні чергової сесії ради заяви: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 19 грудня 2019 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 від 20 грудня 2018 року про надання їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище за рахунок земель села Мостище Мельнико-Мостищенської сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Мельнико-Мостищенської сільської ради судові витрати у сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Мельнико-Мостищенської сільської ради судові витрати у сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Мельнико-Мостищенської сільської ради судові витрати у сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Мельнико-Мостищенської сільської ради судові витрати у сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , паспорт НОМЕР_1 ).

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , паспорт НОМЕР_2 ).

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Відповідач: Мельнико-Мостищенська сільська рада (44514, Волинська область, Камінь-Каширський район, село Мостище, вулиця Ладана, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 04333566).

Суддя Ж.В. Каленюк