Постанова

від 14.05.2019 по справі 826/9783/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9783/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Ганечко О.М., Файдюка В.В.,

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши у відкритому судового засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства Київський туристський готель Дружба до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Київський туристський готель Дружба звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004711402 від 13 липня 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

18 лютого 2019 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від позивача на апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

05 квітня 2019 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли пояснення по справі від апелянта.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 13 липня 2017 року №0004711402 ДП "Київський туристський готель "Дружба" збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на 3 007 951,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 2 406 361,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 601 590,00 грн.

Як зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, воно прийняте на підставі акта від 30 травня 2017 року №206/26-15-14-02-03-14/02583684.

У справі міститься копія акта від "05.2017 № /26-15-14-02-03/2583684" "Про результати документальної планової виїзної перевірки ДП "Київський туристський готель "Дружба" код 2583684 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року" (далі- акт перевірки); проте, за відсутності у справі інших доказів, суд вважає, що вказані акти є ідентичними.

У висновку акта перевірки, серед іншого встановлено, що в порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 та підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України по орендній платі за землю позивачем занижено зобов`язання в сумі 2 471 560,00 грн. за 2014-1016 роки, посилаючись на дані довідок №№Ю-18177/2015, Ю-18179/2015 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 21 грудня 2015 року №1662 та №1663.

Із наявного у справі розрахунку штрафних санкцій сума податкового зобов`язання визначена за 2015 рік у розмірі 376 587,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 94 147,00 грн. та за 2016 рік сума податкового зобов`язання - 2 029 774,00 грн. і застосовані штрафні санкції у розмірі 507 443,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу, є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У свою чергу за змістом підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковим кодексом України визначено обов`язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Як визначає пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу), незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З аналізу наведених норм вбачається, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Так судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, у межах спірних правовідносин підстави для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з орендної плати були відсутні.

Так, відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Тобто, виключно акт перевірки із зафіксованими у ньому порушеннями може бути підставою для прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення та визначення суми грошового зобов`язання.

Судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки не містить обґрунтувань суті порушення ДП "Київський туристський готель "Дружба" підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 та підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України щодо заниження орендної плати за землю. У свою чергу у відзиві на позову заяву зазначено про нові підстави для визначення суми грошового зобов`язання, не зафіксовані раніше в акті перевірки.

Крім того, відповідачем не доведено правомірності розрахунку суми грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб саме на рівні 2 406 361,00 грн., у тому числі за 2015 рік - 376 587,00 грн. та за 2016 рік- 2 029 774,00 грн.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Наведені норми вказують, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру з використанням відповідного розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а для обчислення плати за землю контролюючий орган повинен отримати інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 4 Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук 27 січня 2006 року №18/15/21/11 (чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин), за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Проте, відповідач не надав суду витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок.

В акті перевірки є посилання на довідки Департаменту земельних ресурсів КМДА №№Ю-18177/2015, Ю-18179/2015 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 21 грудня 2015 року №1662 та №1663, однак, у справі такі довідки відсутні.

Крім того, відповідач не надав доказів, які б підтверджували правомірність обчислення спірної суми грошового зобов`язання з орендної плати, зокрема щодо актуального розміру нормативної грошової оцінки землі, розміру земельної ділянки (ділянок) та не довів, що позивач взагалі є орендарем земельних ділянок, про які йде мова в акті перевірки.

Відповідачем також не наведено та не надано відповідних доказів щодо того, які показники застосувало ГУ ДФС при визначенні позивачу суми грошового зобов`язання, наприклад щодо базової вартості землі, коефіцієнта на функціональне використання землі, локального коефіцієнта.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 13 липня 2017 року №0004711402, яким ДП "Київський туристський готель "Дружба" збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на 3 007 951,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Ганечко О.М.

Суддя Файдюк В.В.

Повний текст постанови виготовлено - 20.05.2019 року