Постанова

від 22.05.2019 по справі 905/87/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2019 р. Справа №905/87/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу

позивача - Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ, (вх.№1101Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 року по справі №905/87/19,

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ,

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Панорамний - 1 , м.Донецьк, Донецька область,

про стягнення коштів у розмірі 33050,74 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Панорамний - 1 про стягнення заборгованості в сумі 33 050,74 грн., з яких: основний борг - 15959,20 грн., пеня - 4558,21 грн., 3% річних - 1425,83 грн., інфляційні втрати - 11107,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №1469/15-КП-7 від 31.12.2014 року в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ, внаслідок чого виникла заборгованість, що стало підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 року у справі №905/87/19 (повний текст складено та підписано 15.03.2019 року, суддя Бокова Ю.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Панорамний - 1 на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України основний борг у сумі 15959,20 грн., пеню в сумі 4558,21 грн., 3% річних в сумі 1425,83 грн., інфляційні втрати в сумі 10947,97 грн., судовий збір в сумі 1753,50 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 року в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у сумі 159,53 грн.;

- прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 159,53 грн.;

- відшкодувати за рахунок відповідача понесені НАК Нафтогаз України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та позовної заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції було здійснено невірний перерахунок інфляційних втрат, всупереч положень листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97-р, що призвело до неправомірної відмови в позові.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали суду від 08.04.2019 року отримано позивачем - 12.04.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На виконання Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 року №01-06/2052/14 та Порядку ведення державного реєстру судових рішень, який затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 25.05.2006 року за №740 внесено та розміщено на офіційному веб-порталі суду інформацію про відкриття апеляційного провадження у справі. Проте, відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, 31.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець, позивач у справі) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Панорамний - 1 (покупець, відповідач у справі) укладено договір №1469/15-КП-7 купівлі-продажу природного газу, за яким продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (далі - споживачам покупця).

Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 15 тис. куб. м. (п`ятнадцять тисяч куб.м.), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м).

Згідно п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленим печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 5900 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366,70 грн., ПДВ - 20% - 73,34 грн., всього з ПДВ - 440,04 грн. (чотириста сорок гривень 04 коп.).

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6384,70 грн., крім того ПДВ - 20% - 1276,94 грн., всього з ПДВ - 7661,64 (сім тисяч шістсот шістдесят одна гривня, 64 коп.) гривень.

Згідно п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно п. 11. договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати договору.

Таким чином, положення ст.ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцю товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору №1469/15-КП-7 від 31.12.2014 року позивач у січні 2015 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 15959,20 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 року, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств та копія якого містяться в матеріалах справи.

За змістом п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов`язання з оплати газу, мало бути виконано до 16.02.2015 року включно (з урахуванням того, що останній день строку (14.02.2015 року) та наступний за ним день припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не перерахував на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за договором №1469/15-КП-7 від 31.12.2014 року (відомості, які містяться у довідках Операції з 01.01.2015 року по 31.01.2018 року , Сальдо по підприємству Панорамний - 1 ОСББ з 01.01.2015 року по 31.01.2018 року позивача). Заборгованість відповідача за вказаним договором на становить 15959,20 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по сплаті у належні строки та розмірі за договором №1469/15-КП-7 від 31.12.2014 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 15959,20 грн. боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції у разі неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі вказаних норм права та умов договору позивачем розраховано та заявлено до стягнення 4558,21 грн. пені.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення суми пені, враховуючи порушення відповідачем строків оплати, дійшов вірного висновку, що розрахунок є вірним, а вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1425,83 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11107,50 грн. за період з березня 2015 року по грудень 2017 року включно.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення 3% річних у сумі 1425,83 грн., оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 року по справі №910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, дійшов висновку, що останній є арифметично невірним, на підставі чого зробив власний розрахунок і встановив, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 10947,97 грн. за період з 01.03.2015 року по 31.12.2017 року.

Колегією суддів апеляційної інстанції також проведено власний розрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат і встановлено, що позивачем проведено розрахунок з арифметичною помилкою. При цьому, колегією суддів проведено розрахунок за методикою, яку використовував позивач для розрахунку. Арифметична помилка полягає у невірному визначені підсумкового індексу інфляції - 169,599% замість вірних 168,600%. Здійснений судом апеляційної інстанції розгорнутий розрахунок долучено до матеріалів справи і він підтверджує вірність Сіми інфляційних втрат 10947,97 грн.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення інфляційних втрат у сумі 10947,97 грн., оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 року по справі №905/87/19 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 року по справі №905/87/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов