Рішення
від 21.05.2019 по справі 520/4271/19
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.05.2019 р. справа №520/4271/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білозаводський елеватор" простягнення адміністративно-господарських санкцій , -

встановив:

Суб`єкт владних повноважень, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білозаводський елеватор" адміністративно-господарських санкцій у сумі 28.485,00 грн. за невиконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Підставами позову є доводи про те, що суб`єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , працевлаштування осіб з інвалідністю не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білозаводський елеватор", з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень зазначивши, що не вчиняв адміністративно-господарського правопорушення у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, покладені Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» обов`язки виконував належно, а відтак, відсутні правові підстави для покладання на суб`єкта господарювання міри юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Відповідач є роботодавцем, в якого за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб.

По минуванню 2018 р. відповідач у передбачений законом строк склав і подав до територіального органу Фонду соціального захисту інвалідів - Харківського обласного відділення звіт про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2018 р.

У вказаному звіті відповідач самостійно обчислив суму середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі - 569730,00 грн. і зазначив, що на 10 працюючих робітників має припадати 1 працівник-особа з інвалідністю.

При цьому, до названого звіту був доданий список інвалідів, з якого вбачається, що працівник був прийнятий на роботу за наказом №2 від 07.02.2019р.

Владний суб`єкт кваліфікував діяння відповідача як порушення закону і обчислив суму адміністративно-господарських санкцій за 1 штатну посаду (котра мала бути зайнята особою з інвалідністю) у розмірі 28485,00 грн.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, унормовані, насамперед, Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а також Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.20 згаданого закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, умисне діяння суб`єкта права, котре полягає у невиконанні обов`язків, покладених ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , і є за своєю природою, суттю та змістом правопорушенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч. 1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч. 1 ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення права осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування осіб з інвалідністю як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч. 3 ст. 18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом з тим, як випливає з приписів ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію, а у силу положень ст. 18-1 даного закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відтак, суд доходить висновку, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, які звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

У свою чергу, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто направлення осіб з інвалідністю до цього роботодавця з метою працевлаштування.

З цього приводу суд зазначає, що відповідач протягом 2018 року інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН відповідача до органів Державної служби зайнятості не подавав, що підтверджується листом Харківського міського центру зайнятості від 16.04.2019 р., який наявний в матеріалах справи.

Наданий же відповідачем до суду звіт за формою №3-ПН від 30.01.2019 р. свідчить про попит на робочу силу осіб з інвалідністю вже у 2019 році, стосунку до спірного періоду (2018 рік) не має і не може бути кваліфікований судом як доказ належного виконання покладених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» на відповідача обов`язків.

Також відповідачем на підтвердження обставини створення робочого місця для особи з інвалідністю до суду надано копію наказу №6/ОД від 31.08.2018р.

Проте, такий наказ ТОВ не може бути сприйнятий судом як підтвердження згаданої обставини, оскільки в порушення підзаконного акту права - Наказу №316 підприємством протягом 10 робочих днів з дати відкриття вакансії(й) не було проінформовано про неї органи Державної служби зайнятості.

Не відбулось такого інформування і на протязі усього 2018р.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач у силу ст. 218 Господарського кодексу України підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , адже не забезпечив дотримання вимог згаданого закону щодо реального створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки на протязі 2018р. жодного разу не інформував терорган державної служби зайнятості населення з приводу вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідіністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Звітом форми №10-ПІ, копія якого наявна в матеріалах справи, підтверджено, що фонд оплати праці у відповідача в 2018 р. склав - 569700,00 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 56973,00 грн. Отже, сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за вчинення ним діяння по незабезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю складає - 28485,00 грн.

Строк оплати адміністративно-господарських санкцій за порушення ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлений ч.5 ст.20 цього ж закону, де вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що відповідачем не вжито заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тому у змісті вчиненого відповідачем діяння наявний склад правопорушення, за яке передбачена юридична відповідальність як за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення заявленою суб`єктом владних повноважень вимогою прав, свобод та інтересів відповідача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білозаводський елеватор" (код - 42322671; місцезнаходження - 61037, м. Харків, пр-т Московський, буд. 197-б) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код - 14070760; місцезнаходження - 61022, м. Харків, м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 1 пов.; р/р 31219230020003 в УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова, МФО 899998) адміністративно-господарські санкції у сумі 28485 (двадцять вісім тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн. 00 коп.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.

СудХарківський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення21.05.2019
Оприлюднено24.05.2019
Номер документу81886338
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —520/4271/19

Рішення від 21.05.2019

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Сліденко А.В.

Ухвала від 02.05.2019

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Сліденко А.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні