Постанова

від 16.05.2019 по справі 911/3677/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р. Справа№ 911/3677/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Слабковська О.О. за посвідченням від 02.10.2018;

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Вітусевич Я.Ф. за довіреністю від 26.02.2018;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2019 (повне рішення складено 21.02.2019)

у справі №911/3677/17 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастра у Київській області

до 1. Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - позивач) до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" (далі - відповідач 2) та просив:

- визнати недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району;

- витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" земельну ділянку, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 за рахунок земель державної власності для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень і у подальшому, відповідно до Договору-купівлі продажу №798 від 20.02.2017, була відчужена на користь ТОВ "Барселона Ю ЕЙ". Спірне рішення, за доводами прокурора, прийнято з порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника вказаних земель та підлягає визнанню недійсним.

При звернені з даним позовом до суду прокурор посилається на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", обґрунтовуючи звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах тим, що позовна заява про витребування земельних ділянок сільськогосподарського признання із приватної власності у державну власність безумовно становить суспільний інтерес.

Також у позовній заяві прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.

Заперечуючи проти позову, відповідач 2 посилався на те, що він набув та зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку відповідно до закону, окрім того, відповідач 2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і це майно не може бути витребуване в силу ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки спірна ділянка вибула з волі особи (ДП "НДВА "Пуща-Водиця"), якій власник передав майно у володіння, а саме, на підставі листа ДП "НДВА "Пуща-Водиця" № 502 від 14.06.2010 про надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, у складі якої перебувала і спірна земельна ділянка. Також відповідачем 2 було заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28 січня 2019 року закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 №24.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення сільської ради підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, тому що ОСОБА_1 , якому передавалась земельна ділянка, в подальшому відчужив її ТОВ "Барселона Ю ЕЙ". Також вважає, що строк позовної давності не сплив, оскільки незаконність передачі земельної ділянки була встановлена рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 у справі №2-2615/2011, а відповідач набув право власності лише 20.02.2017, тому позов подано прокурором в межах трирічного строку позовної давності.

Відповідачем 2 подані письмові пояснення, у яких він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що відлік строку позовної давності розпочався у вересні 2011 року, що підтверджується наявними у справі доказами, та сплив вересні 2014 року. Вказані обставини також були встановлені судовими рішеннями в аналогічних справах щодо інших земельних ділянок.

Третя особа 1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому підтримує доводи прокурора, посилаючись на те, що земельна ділянка незаконно вибула з постійного користування підприємства та із власності держави.

Прокурором подані пояснення, у яких він вказує, що у разі наявності у справі декількох відповідачів заява про застосування позовної давності, подана одним з відповідачів, стосується лише позовних вимог до цього відповідача. Також вказав, що позивач дізнався про порушення права на земельну ділянку лише після повідомлення про це прокурором.

Відповідач 1 та третя особа 2 не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представники позивача, відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача, відповідача 1 та третіх осіб.

Прокурор у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 №2 було припинено право постійного користування ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка, у зв`язку із добровільною відмовою землекористувача.

Рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 №4 було затверджено технічну документацію на земельну ділянку площею 61,85 га, яку передано до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, визнано недійсним та скасовано рішення 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 № 2 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "НДВА "Пуща-Водиця", а також визнано недійсним та скасовано рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 № 4 "Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП "НДВА "Пуща-Водиця".

Таким чином, на даний час у державній власності та в постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради перебуває земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га, що встановлено та підтверджується зазначеними судовими рішеннями та державним актом про право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_3.

Водночас, на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 № 133 ОСОБА_1 (третя особа 2) було надано дозвіл на складання проекту щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,08 га.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 у справі № К/9991/54537/12, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.10.2013, задоволено позов Заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання недійсними, протиправними та скасування рішень, державних актів, повернення земельних ділянок, визнано протиправними та скасовано рішення №№ 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 146, 147, 181 від 04.08.2010 р., якими надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в селі Софіївська Борщагівка у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам, у тому числі - ОСОБА_1 , у зв`язку з перевищенням сільською радою своїх повноважень в частині розпорядження земельними ділянками державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця".

За твердженнями прокурора, які викладені у позові, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016110000000045 було встановлено, що попри визнання недійсним зазначеного вище рішення про надання дозволу на складання проекту із землеустрою, останній був затверджений рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24. На підставі вказаного рішення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства було передано земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану на території села Софіївська Борщагівка.

Таким чином, сільською радою було передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень, за рахунок земель державної власності, що перебувають в постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця".

У подальшому, ОСОБА_1 20.02.2017 на підставі Договору купівлі-продажу №798 право власності на належну йому земельну ділянку було відчужено на користь ТОВ "Барселона Ю ЕЙ".

За ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Воробйової Т.А. від 20.02.2017, інд. номер 33939392, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району та про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" земельної ділянки, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, місцевий господарський суд виходив з того, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. При цьому, судом встановлено, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом, в якому міститься вимога про визнання недійсним рішення сільської ради, яким надано земельну ділянку у приватну власність саме фізичній особі, а тому такий спір у вказаній частині вимог є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи.

У задоволенні позовної вимоги про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння відповідача 2 спірної земельної ділянки, розташовану в с.Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,08 га, вартістю 2785,70грн. суд першої інстанції відмовив з посиланням на пропуск строку позовної давності.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 №24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд, серед іншого, порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (абз. 2, 4 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом).

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом) визначено підвідомчість господарських справ, за змістом пунктів 1, 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Пунктами 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) також передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (п. 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом), положення якої кореспондуються із ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції,чинній на час розгляду справи), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналогічну норму закріплено в ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на час розгляду даної справи.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Водночас, правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналізуючи викладене, вбачається, що справи у спорах, що виникають з земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте, предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відтак, беручи до уваги те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом, в якому міститься вимога про визнання недійсним рішення сільської ради, яким надано земельну ділянку у приватну власність саме фізичній особі, такий спір у вказаній частині вимог є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16 (провадження №12-69гс18) та від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), які враховано апеляційним господарським судом при перегляді даної справи.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України та п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Суд першої інстанції, беручи до уваги вищезазначені приписи законодавства, дійшов юридично правильного висновку про закриття провадження у справі в цій частині з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Посилання прокурора у доводах апеляційно скарги на те, що враховуючи суб`єктний склад сторін спору, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства суд оцінює критично, оскільки такі доводи не спростовують вищезазначених правових висновків, зокрема, і щодо того, що предмет спору у даній справі безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичної особи, якій першочергово було передано у власність спірну земельну ділянку, а тому такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Твердження прокурора про те, що оскаржене рішення вже реалізовано, а виданий на його підставі державний акт третій особі - ОСОБА_1 не має юридичного значення для першого набувача, оскільки згідно договору купівлі-продажу всі права та обов`язки перейшли від фізичної особи до юридичної особи, за оцінкою суду апеляційної інстанції, також не заслуговують на увагу, оскільки правові наслідки розгляду цієї позовної вимоги першочергово можуть порушувати права саме фізичної особи, яка раніше набула у приватну власність спірну земельну ділянку, а потім здійснила її відчуження відповідачу 2.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги в цій частині, вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині вимог про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 р. №24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району.

Стосовно позовної вимоги про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння відповідача 2 земельної ділянки, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України у справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, №3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3-604гс16 від 05.10.2016.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника іншим шляхом, є правомірними висновки суду першої інстанції про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку та наявність підстав для витребування вказаної ділянки у відповідача 2 як добросовісного набувача в порядку пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.03.2018 у справі № 904/5061/17.

Як вбачається з постанови Верховного Суду України від 24.06.2015 у пов`язаній господарській справі № 6-254цс15, на час прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками, в тому числі і спірною земельною ділянкою, яка є предметом розгляду даної справи, вказана ділянка перебувала в державній власності, а тому у відповідача 1 були відсутні повноваження щодо прийняття відповідного рішення, оскільки зазначене питання може вирішуватись власником земельних ділянок, а саме, державою.

Держава в особі уповноважених органів державної влади не була стороною вищезазначених правочинів, тому має право на витребування майна в порядку, передбаченому ст. 388 Цивільного кодексу України. (Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15).

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. (підпункт 31 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015).

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Держгеокадастру, завданням якого є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області (підпункт 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області).

З огляду на зазначене та враховуючи те, що спірна земельна ділянка площею 0,08 га з кадастровим номером НОМЕР_2 вибула з власності держави поза її волею, і набута у власність відповідачем 2 від особи, яка не мала права її відчужувати, наявні правові підстави для її витребування з незаконного володіння товариства на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке відповідно до пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 наділене повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що вищенаведене не свідчить про порушення принципу "пропорційності" при поверненні у державну власність спірного майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний володілець, із володіння якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 388 Цивільного кодексу України та не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право відповідача 2 на мирне володіння майном не суперечить сформульованим в усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право.

Так, витребування майна з володіння відповідача 2 відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 Цивільного кодексу України у зв`язку з неправомірним заволодінням майном держави.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги, що спірна земельна ділянка була відчужена за відплатним договором, а майно, власником якого є держава, передано поза волею останнього, у зв`язку з чим власник на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України має право витребувати це майно у відповідача 2, вважає, що у даному випадку втручання держави в право особи на мирне володіння майном є законним, переслідує як суспільний, так і публічний інтерес та, на переконання колегії суддів, є пропорційним визначеним цілям.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та доведеними.

Разом з тим, ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" подало до суду заяву про застосування до позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності (том 1 а.с.79-81).

На думку відповідача 2, строк позовної давності слід рахувати з травня 2011 року, коли прокурором було подано позов до Софіївсько-Борщагівської сільської ради про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, повернення земельних ділянок у державну власність у справі № 2-2615/2011.

Прокурор заперечував проти заяви відповідача 2 про застосування наслідків спливу позовної давності у даному спорі, наголошуючи на тому, що він звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності, оскільки він та позивач дізналися про порушення прав держави лише з моменту вирішення спору у вищезазначеній справі № 6-254цс15, а саме, з дати винесення постанови Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-254цс15, якою залишено без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 у вказаній справі.

Прокурор також неодноразово наголошував, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом, коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурором у позовній заяві було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

У доводах апеляційної скарги, прокурор вкотре зазначив, що позов у даній справі ним пред`явлено в межах трирічного строку позовної давності - 05.12.2017, та строк позовної давності бере свій відлік з моменту прийняття рішення Апеляційним судом Київської області від 11.12.2014 у справі №2-2615/2011, у якій встановлені преюдиційні факти незаконного вибуття з власності держави земельних ділянок, набутих як першим, так і останнім їх власником, з порушенням вимог законодавства. Крім того, прокурор також вказав, що ТОВ "Барселона Ю Ей" стало власником спірної земельної ділянки згідно договору купівлі-продажу №798 від 20.02.2017, тому строк позовної давності, передбачений ст. 261 ЦК України, до цих правовідносин не сплив.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом до суду 08.12.2017, що підтверджується відбитком штампу місцевого господарського суду на першому аркуші позовної заяви (том 1 а.с.4).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У той же час, у позові прокурор зазначив, що про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42016110000000045 за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування, установ та організацій, отриманої під час досудового розслідування, а саме, ДП "НДВА "Пуща-Водиця", Софіївсько- Борщагівської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

Зокрема, лише після опрацювання та співставлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та землевпорядної документації щодо припинення права постійного користування ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" земельними ділянками загальною площею 61,85 га, виявилось можливим встановити, що спірна територія на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, повернута у державну власність.

Суд апеляційної інстанції до зазначених доводів прокурора відноситься критично, оскільки наявність порушення права та підтвердження такого факту судовим рішенням є не тотожними поняттями, прокуратурі достеменно було відомо про наявність порушеного права на момент звернення з позовом про визнання недійсним та скасування рішень сільської ради у вересні 2011 року, а відповідні судові рішення, на які посилається прокуратура у позовній заяві, лише підтвердили факт порушення права.

У випадку, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.

При цьому, згідно з ч. 2, 4 ст. 29 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з даним позовом), у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відтак, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду про захист державних інтересів.

З огляду на викладене, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, початок перебігу строку позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується із моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, оскільки державі в особі її органів стало відомо про порушення її прав щонайменше з моменту звернення прокурора з позовом - у вересні 2011 року про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради у адміністративній справі № К/9991/54537/12, позовна давність за вказаною вимогою сплинула до звернення прокурора з даним позовом до суду. Разом із тим, прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку у межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Аналогічна правова позиція, щодо моменту відліку строку позовної давності у аналогічних правовідносинах, міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах (п.п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин, проте, у даному випадку прокурором не доведено, а судом не встановлено обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності.

Позивач, в інтересах якого подано позов, взагалі не надав пояснень щодо суті спору та щодо строків позовної давності.

За таких обставин наявні підстави для задоволення заяви про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до положень пункту 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки через пропуск позивачем строку позовної давності.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не заслуговують на увагу, доводи прокурора, що ТОВ "Барселона Ю Ей" стало власником спірної земельної ділянки згідно договору купівлі-продажу 20.02.2017, а тому строк позовної давності не є пропущеним, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушене, коли земельна ділянка вибула із володіння держави, а не в момент укладення договору купівлі-продажу від 20.02.2017.

Інших доводів та доказів на підтвердження своєї правової позиції, які б слугували підставою для скасування судового рішення у даній справі, прокурором не наведено.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача 2.

За таких обставин доводи прокурора по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Київської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 28 січня 2019 року - без змін.

2. Справу №911/3677/17 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23.05.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко