Рішення

від 13.05.2019 по справі 902/189/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" травня 2019 р. Cправа №902/189/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Концерну "Міські теплові мережі", м.Запоріжжя

до Приватного підприємства "Енергія-Сервіс", м.Вінниця

про стягнення 30277,55 грн заборгованості згідно договору купівлі-продажу теплової енергії

представники сторін в судове засідання не з`явилися

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 05.03.2019 надійшов позов Концерну "Міські теплові мережі" про стягнення з Приватного підприємства "Енергія-Сервіс" 24927,35 грн - основного боргу; 2022,29 грн інфляційних втрат; 2514,31 грн - пені; 813,60 грн - 3% річних. Вказана заборгованість нарахована з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №201698 від 01.07.2007 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.

За вказаним позовом ухвалою суду від 11.03.2019 відкрито провадження у справі №902/189/19; призначено судове засідання на 11.04.2019.

За результатами судового засідання, 11.04.2019, судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 13.05.2019, з метою забезпечення сторонам можливості реалізувати надані їм Господарським процесуальним кодексом України права, зокрема на участь в судовому засіданні та подання доказів.

На визначену судом дату (13.05.2019) представники сторін в судове засідання не з`явилися, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відносно позивача (а.с.105) та відомостями отриманими з офіційного сайту "Укрпошта" відносно відповідача (а.с.107)

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

При цьому, суд зважає, що ч.10 ст.242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №755-IV від 15.05.2003 якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслані сторонам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013 та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористалися своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторони належним чином були повідомлені про дане судове засідання. Неявка відповідача є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Таким чином, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.07.2007 між Концерном "Міські теплові мережі" (далі по тексту також - Теплопостачальна організація) та Приватним підприємством "Енергія-Сервіс" (далі по тексту також - Споживач) укладено Договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді №201698 (далі по тексту - Договір).

Відповідно до предмета за цим Договором Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід`ємними частинами (п. 1.1. Договору).

Пунктом 6.1 Договору визначено, що розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій формі, що не заперечує діючому законодавству, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунку (додаток № 5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних встановлених розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2 Договору).

Згідно п.6.3 Договору, підставою для розрахунків Споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання - передачі.

Споживач зобов`язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату (п.6.4 Договору).

Відповідно до п.6.7 Договору, споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру; акт приймання-передачі; податкову накладну (платникам ПДВ).

Отриманий Акт приймання-передачі теплової енергії Споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п`яти днів з дати отримання (п.6.7.1 Договору).

Пунктом 6.7.2 Договору визначено, що у разі неотримання Теплопостачальної організації Акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін встановлений п.6.7.1 Договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначанням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в Акті, Споживач зобов`язаний надати Теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного Акту з додаванням відповідних документів та погодити з Теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений пунктом 6.7.1 договору строк.

На виконання умов Договору, за періоди з грудня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018, Теплопостачальна організація відпустила теплову енергію на загальну суму 25334,35 грн, що підтверджується Актами приймання - передачі теплової енергії (а.с.61-72).

При цьому, суд зауважує, що 02.11.2018 вказані Акти, відповідні рахунки та акт звірки заборгованості, листом від 01.11.2018 № 1472/09 були надіслані на адресу відповідача, з метою їх підписання, оплати та звірки суми заборгованості. Зазначене підтверджується описом вкладення у цінний лист (а.с.82).

Відповідач на вказаний лист не відреагував, підписані Акти приймання - передачі теплової енергії на адресу позивача не повернув та не здійснив оплату вартості наданих послуг.

Таким чином, Акти приймання - передачі теплової енергії підписані лише зі сторони позивача, разом з тим, із врахуванням відсутності заперечень відповідача щодо нарахувань зазначених в них, Акти приймання - передачі теплової енергії, в розумінні пункту 6.7.2 Договору вважаються погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем 19.10.2017 здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 1000 грн, з яких 406,99 грн позивач зарахував в рахунок часткової оплати теплової енергії за грудень 2016.

Водночас суд враховує, що об`єкт теплопостачання знаходиться у відповідача в користуванні на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 354/12 від 01.08.2001, укладеного між Комунальним підприємством "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 12" (далі по тексту також - орендодавець) та приватним підприємством "Енергія-Сервіс" (далі по тексту - орендар).

Пунктом 5.12 вказаного Договору визначено обов`язок орендаря укласти договори з постачальниками комунальних послуг в місячний термін з дня підписання цього договору.

Згідно наданої КП "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7" інформації, викладеної в листі №79 від 18.01.2019 від 18.01.2019, станом на 18.01.2019, нежитлове приміщення, яке є предметом Договору оренди, перебуває в орендному користування у ПП "Енергія Сервіс". Додаткова угода про розірвання та акт прийому-передачі нежитлового приміщення відсутні.

Таким чином, з огляду на тривалість правовідносин сторін за Договором №201698 від01.07.2007, та у зв`язку із відсутністю доказів про протилежне, суд вважає що відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості, яка виникла за надані послуги позивачем за періоди з грудня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018, в розмірі 406,99 грн.

З викладеного слідує, що відповідач свої зобов`язання за Договором в частині здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію в повному обсязі не виконав, у зв`язку із чим за останнім утворилася заборгованість в розмірі 24927,35 грн, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Враховуючи встановлені обставини справи суд враховує наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як слідує з умов Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 201698 від 01.07.2017 між сторонами виникли цивільні права та обов`язки, які регулюються параграфом 3, розділу VI Цивільного кодексу України, З.У. "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1198.

Так, за приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також узгоджується із положеннями ст. 24 З.У. "Про теплопостачання", відповідно до якого, додержання вимог договору та нормативно-правових актів відноситься до основних обов`язків споживача теплової енергії.

Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1198, споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

При цьому, слід зазначити, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено судом, докази того, що відповідач виконав зобов`язання за Договором в частині здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію в період з грудня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 на загальну суму 24927,35 грн в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 24927,35 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2514,31 грн пені, яка нарахована за 6 місяців за період з 20 числа місяця, наступного за розрахунковий, відносно наданих послуг за період з листопада 2017 по квітень 2018, суд зазначає наступне.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2.8. Договору сторони передбачили, що в разі несплати або несвоєчасної оплати Споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у пункті 6.3 цього Договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати Споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.

Враховуючи, що в п.6.4 Договору сторони визначили остаточний строк проведення розрахунків, а саме: "до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим", позивачем вірно визначено останній день виконання відповідачем свого зобов`язання -19 число місяця, наступного за розрахунковий, відносно наданих послуг за період з листопада 2017 по квітень 2018.

При цьому, суд враховує п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, відповідно до якого, якщо у договорі виконання грошового зобов`язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року).

Разом з тим, при визначені позивачем періоду нарахування вказаної вимоги останнім не враховано положення ч.5 ст.254 ЦК України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування даної суми, із врахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що заявлена вимога про стягнення 2514,31 грн пені не перевищує розміру встановленого судом, а отже є обґрунтованою.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 813,60 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 2022,29 грн.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так як відповідач не виконав зобов`язання в обумовлений Договором строк, він є боржником, що прострочив.

Відповідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов`язань щодо оплати наданих послуг, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, із врахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат не перевищує суму визначену судом, тоді як, нарахована сума 3% річних перевищує суму визначену судом.

Враховуючи викладене, задоволенню підлягає вимога про стягнення з відповідача 812,54 грн - 3% річних та 2022,29 грн. - інфляційних втрат.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Енергія-Сервіс" (вул.Стеценка, буд.44, м.Вінниця, Вінницька обл., 21009, код ЄДРПОУ 23794534) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (бул.Гвардійський, 137, м.Запоріжжя, 69091, код ЄДРПОУ 32121458) 24927,35 грн - заборгованості за надані послуги; 812,54 грн - 3% річних; 2022,29 грн - втрат від інфляції; 2514,31 грн - пені; 1921,00 грн - судового збору.

3. В частині стягнення 1,06 грн - 3% річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21 травня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (бул.Гвардійський, 137, м.Запоріжжя, 69091);

3,4 - відповідачу (вул.Стеценка, буд.44, м.Вінниця, Вінницька обл., 21009 та просп.Соборний, буд.192, м.Запоріжжя, 69035)