Рішення

від 23.05.2019 по справі 910/3392/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.05.2019Справа № 910/3392/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Фермерського господарства "ММФ" (74430, Херсонська обл., Верхньорогачицький район, с. Первомаївка, вул. Молодіжна 34)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Хім Україна" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, оф.139)

про стягнення 588 000,00 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство "ММФ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Хім Україна" про стягнення 588 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам договору поставки №3/08-К від 26.02.2019 та виставленому відповідачем рахунку-фактури №9/2-В від 26.02.2019, який був у повному обсязі оплачений позивачем на суму 588 000,00 грн, відповідач не здійснив поставки товару на адресу позивача, що стало підставою для звернення Фермерського господарства "ММФ" з позовом до суду про стягнення вищевказаної суми.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/3392/19 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103049459258 вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 27.03.2019, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

19.04.2019 до господарського суду надійшло клопотання позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого останній просить суд стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, яка була надана адвокатами Адвокатського об`єднання Богатир та Партнери .

За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

26 лютого 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Хім Україна" (надалі- постачальник, відповідач) на електронну адресу Фермерського господарства "ММФ" (надалі- покупець, позивач) було надіслано договір поставки №3/08-К з додатком №1 від 26.02.2019, а також рахунок-фактура № 9/2В від 26.02.2019 на оплату товару (мінеральних добрив), а саме: Селітри аміачної №33,4% (виробник Туреччина), на суму 588 000,00 грн.

За домовленістю сторін відповідач зобов`язався поставити позивачу товар у повному обсязі після здійснення повної оплати до 01.03.2019 за рахунком-фактурою № 9/2В від 26.02.2019.

Відповідно до п. 3.1. договору розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Постачальник оплачує товар на поточний рахунок постачальника в розмірі 100%.

27 лютого 2019 року позивач на виконання досягнутих між сторонами домовленостей здійснив оплату товару згідно рахунку-фактури № 9/2В від 26.02.2019 та перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 588 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою від 27.02.2019 (звіт про дебетові і кредитові операції по рахунку № 26005052302334 ФГ "ММФ" з 27.02.2019 по 27.02.2019) та платіжним дорученням № 3294 від 27.02.2019, з призначенням платежу: за селітру аміачну, згідно рахунку-фактури №9/2-В від 26.09.2019 в т.ч. ПДВ 98 000,00 грн .

Однак, за доводами позивача, станом на 01.03.2019 товар не було поставлено позивачу, а представники відповідача перестали виходити на зв`язок, попри численні спроби зв`язатися з ними за всіма наявними засобами зв`язку.

Обмін інформацією та документами між сторонами здійснювався шляхом використання електронних адрес.

Відповідно до п. 13.9 договору встановлено, що всі документи передані за допомогою засобів факсимільного зв`язку мають юридичну силу до моменту заміни їх на оригінали.

07 березня 2019 року з метою досудового врегулювання спору позивач поштовим відправленням №7440200191426 надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу вих. №6 від 07.03.2019 про повернення грошових коштів у розмірі 588 000,00 грн. Згідно відомостей з офіційного сайту "Укрпошта" претензія була вручена адресату 11.03.2019, проте, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, жодної відповіді на вищевказану претензію не надходило.

З огляду на те, що відповідач в порушення досягнутих між сторонами домовленостей не виконав свої зобов`язання щодо поставки оплаченого позивачем товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього кошти у розмірі 588 000,00 грн., які були сплачені Фермерським господарством "ММФ" за непоставлений відповідачем товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь- якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Вчинені позивачем та відповідачем дії, які полягали у направлені позивачу договору та виставленні відповідачем рахунку-фактури на оплату товару, який в свою чергу був оплачений позивачем, свідчать про виникнення між сторонами господарських правовідносини з поставки товару.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Хім Україна" було виставлено Фермерському господарству "ММФ" рахунок-фактуру № 9/2В від 26.02.2019 для оплати селітри аміачної №33,4% (виробник Туреччина) на суму 588 000,00 грн.

З наявного у матеріалах справи платіжного доручення № 3294 від 27.02.2019 вбачається, 27.02.2019 на розрахунковий рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у розмірі 588 000,00 грн., з призначенням платежу: за селітру аміачну, згідно рахунку-фактури №9/2-В від 26.09.2019 в т.ч. ПДВ 98 000,00 грн .

За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач всупереч взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару, який був попередньо оплачений позивачем згідно рахунку-фактури у строк до 01.03.2019, не здійснив поставки селітри аміачної, як і не повернув на вимогу позивача (претензія-вимога вих. №6 від 07.03.2019) суму попередньої оплати у розмірі 588 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведені правові норми та зважаючи на встановлені судом обставини справи, а саме одержання відповідачем повної суми оплати вартості товару, який підлягав поставці на підставі рахунку-фактури №9/2-В від 26.09.2019 на суму 588 000,00 грн, та невиконання відповідачем свого обов`язку щодо передачі позивачу товару згідно наведеного рахунку-фактури, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення відповідачем суми попередньої оплати в розмірі 588 000,00 грн. за непоставлений позивачу товар.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Станом на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували поставку ним товару позивачу, як і доказів, які б свідчили про повернення ним грошових коштів за оплачений і непоставлений товар.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 588 000,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги Фермерського господарства "ММФ" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді, 07 березня 2019 року між Адвокатським об`єднанням "Богатир та Партнери" та Фермерським господарством "ММФ" (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги №07-03/19-01.

За результатами наданих послуг Фермерським господарством "ММФ" було підписано акт наданих послуг №4 від 16.04.2019 та оплачено виставлений Адвокатським об`єднанням "Богатир та Партнери" рахунок № 4 від 16.04.2019 на суму 20 000,00 грн, про що свідчить меморіальний ордер №450 від 18.04.2019.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 20 000,00 грн підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 20 000,00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Хім Україна" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, оф.139, ідентифікаційний код 42454092) на користь Фермерського господарства "ММФ" (74430, Херсонська обл., Верхньорогачицький район, с. Первомаївка, вул. Молодіжна 34, ідентифікаційний код 22751681) суму основного боргу у розмірі 588 000 (п`ятсот вісімдесят вісім тисяч) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 8 820 (вісім тисяч вісімсот двадцять) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.05.2019

Суддя Пукшин Л.Г.