Рішення

від 20.05.2019 по справі 914/500/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2019 Справа № 914/500/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Василець Олександра Сергійовича

до відповідача: Приватного підприємства СКЛОПРОМТОРГ

про: стягнення 90000грн.,

Представники сторін: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

19.03.2019 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Василець Олександра Сергійовича до Приватного підприємства СКЛОПРОМТОРГ про стягнення 90000грн.

Одночасно із позовною заявою позивачем до Господарського суду Львівської області подано заяву про забезпечення позову (вх.№780/19 від 19.03.2019р.).

21.03.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 15.04.2019р. Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.03.2019р. у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Василець Олександра Сергійовича про забезпечення позову (вх.№780/19 від 19.03.2019р.) у справі № 914/500/19 відмовлено повністю.

Представник позивача в судове засідання 15.04.2019р. з`явився, при цьому відповідач участь повноважного представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №79014 1236497 2 від 22.03.2019р., відповідно до якого поштове відправлення (а саме ухвалу про відкриття провадження від 21.03.2019р.) вручено відповідачу 28.03.2019р.

Протокольною ухвалою від 15.04.2019р. розгляд справи відкладено на 20.05.2019р.

Крім того, ухвалою від 15.04.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача та повідомив про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 20.05.2019р. представник позивача не з`явився, при цьому, 15.04.2019р. представником позивача через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації суду подано заяву (вх.№15786/19 від 15.04.2019р.), відповідно до якої, враховуючи територіальну віддаленість, просив здійснювати розгляд справи без участі повноважного представника позивача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідач участь повноважного представника в судове засідання 20.05.2019р. не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №79014 1241967 0 від 17.04.2019р., відповідно до якого поштове відправлення, а саме ухвалу про виклик від 15.04.2019р., вручено відповідачу 19.04.2019р.

Згідно з ч.3 ст.222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, 20.05.2019р. фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач зазначає, що 30.07.2018р. ним на поточний банківський рахунок відповідача помилково перераховано грошові кошти у розмірі 90000,00грн., які, незважаючи на вимогу позивача, станом на момент звернення до суду із позовною заявою, відповідачем не повернуто, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 90000,00грн. набутих без достатньої підстави.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив таке:

30.07.2018р. позивачем з його поточного банківського рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ ПРИВАТБАНК в м. Дніпро (код банку 305299) на поточний банківський рахунок відповідача НОМЕР_2 в ПАТ АКБ ЛЬВІВ в м. Львів (код банку 325268) перераховано грошові кошти у розмірі 90000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №671 від 30.07.2018р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Як зазначає позивач, такі кошти було перераховано відповідачу помилково, а тому 30.01.2019р. позивачем на адресу відповідача надіслано лист №1/1 від 30.01.2019р., відповідно до якого, позивач просив відповідача повернути вищевказані кошті, оскільки такі було помилково перераховано. Факт надіслання листа підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №53207 0193598 8 від 30.01.2019р. (копія якого міститься в матеріалах справи), відповідно до якого, вказане поштове відправлення вручено відповідачу 08.02.2019р.

Крім того, 21.02.2019р. позивачем на адресу відповідача надіслано лист-претензію №1 (2/1) від 21.02.2019р., відповідно до якого, позивач просив протягом 7 календарних днів з моменту отримання такого повернути вищевказані кошти. Факт надіслання листа підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №53207 0194866 4 від 21.02.2019р. (копія якого міститься в матеріалах справи), відповідно до якого, вказане поштове відправлення вручено відповідачу 27.02.2019р.

Вищевказані листи залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 90000,00грн. набутих без достатньої підстави.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України, унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.2 ст.20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України, п. 2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Як зазначено вище, відповідно до платіжного доручення №671 від 30.07.2018р., позивачем 30.07.2018р. з його поточного банківського рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ ПРИВАТБАНК в м. Дніпро (код банку 305299) на поточний банківський рахунок відповідача НОМЕР_2 в ПАТ АКБ ЛЬВІВ в м. Львів (код банку 325268) перераховано грошові кошти у розмірі 90000,00грн. Відповідач своїм правом на захист не скористався, факту перерахування позивачем коштів у зазначеній сумі та їх отримання не заперечив та не спростував.

Позивач зазначає, що такі кошти було перераховано відповідачу помилково, а відтак, на адресу відповідача надіслано лист №1/1 від 30.01.2019р. та лист-претензію №1 (2/1) від 21.02.2019р., відповідно до яких, позивач просив повернути вищевказані кошти. Проте, зазначені листи залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно з п.6 Указу Президента України №227/95 від 16.03.1995р. Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України та п.2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р., зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/8976, підприємства незалежно від форм власності мають повертати в п`ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена в п.п. 5.2.2., 5.2.3. постанови від 15.05.2019р. у справі №917/803/18, текст якої розміщено в мережі інтернет за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81844300).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена в п.5.2.4. постанови від 15.05.2019р. у справі №917/803/18, текст якої розміщено в мережі інтернет за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81844300 та у абз.10 п.4.2. постанови від 23.04.2019р. у справі №918/47/18, текст якої розміщено в мережі інтернет за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81435350).

При цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена п.26 постанови від 04.12.2018р. у справі № 918/101/18, текст якої розміщено в мережі інтернет за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78929581).

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів наявності підстави для набуття відповідачем майна (грошових коштів), зокрема, не надано доказів наявності укладеного між сторонами договору чи іншого правочину, а також відсутні докази набуття відповідачем таких грошових коштів з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, а відтак, відсутні підстави вважати, що сплачені у відповідності до платіжного доручення №671 від 30.07.2018р. грошові кошти у розмірі 9000,00грн. є набутими відповідачем за наявності правових підстав.

Враховуючи те, що відповідачем не спростовано факту отримання коштів від позивача в сумі 90000,00грн та не подано доказів повернення цих коштів позивачу, чи наявності правових підстав для їх набуття відповідачем, то утримання вказаних коштів є безпідставним та свідчить про порушення майнових прав позивача. Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 90000,00грн. набутих без достатньої правової підстави є обґрунтованими та підставними.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт перерахування грошових коштів у розмірі 90000,00грн. з поточного банківського рахунку позивача на поточний банківський рахунок відповідача, відсутність заперечень відповідача як проти факту отримання таких коштів, так і щодо факту відсутності підстав набуття таких відповідачем, заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Доказом понесення судових витрат позивачем подано квитанцію №28016 від 11.03.2019р. про сплату судового збору у розмірі 1921,0грн. за подання до суду позовної заяви та квитанцію №28049 від 11.03.2019р., як доказ сплати судового збору у розмірі 960,50грн. за подання до суду заяви про забезпечення позову.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1921,00грн. слід покласти на відповідача.

Щодо зазначених позивачем судових витрат, а саме сплаченого за подання заяви про забезпечення позову судового збору у розмірі 960,50 грн., то, враховуючи те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.03.2019р. відмовлено у задоволенні такої заяви, судовий збір у розмірі 960,50 грн., сплачений за подання заяви про забезпечення позову, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства СКЛОПРОМТОРГ (місцезнаходження: 79024, Львівська обл., місто Львів, вулиця Промислова, будинок 25; ідентифікаційний код: 33862409) на користь Фізичної особи-підприємця Василець Олександра Сергійовича (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) 90000,00грн. набутих без достатньої правової підстави та 1921,00грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2019р.

Суддя Король М.Р.