Рішення

від 14.05.2019 по справі 911/251/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2019 р. м. Київ Справа № 911/251/19

за позовом Приватного підприємства Вегамакс (61166, м. Харків, просп. Науки, буд. 36, кім. 15; код ЄДРПОУ 37283793)

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю Меркурій Трансторг (61022, м. Харків, вул. Данилевського, 5; код ЄДРПОУ 39889997)

та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Ресурс-Активи (09600, Київська обл., смт Рокитне, вул. Залізнична, буд. 3; код ЄДРПОУ 41360208)

про визнання недійсним договору

Суддя Наріжний С.Ю.

За участю секретаря Ющенко А.В.

За участю представників сторін:

від ПП Вегамакс : адвокат Ходош В.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

у провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/251/19 за позовом ПП Вегамакс до ТОВ Меркурій Трансторг та ТОВ Ресурс-Активи про визнання недійсним договору.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує на те, що між Відповідачами 1, 2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3242/2017/502990 від 17.06.2017 та вказаний договір укладено без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором, отже вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 202, 203, 215, 234 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2019 відкрито провадження у справі № 911/251/19 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.02.2019; встановлено процесуальні строки сторонам для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

07.02.2019 до суду надійшов відзив Відповідача 2 від 07.02.2019 б/№ (вх. № 2610/19) на позов.

14.02.2019 до суду надійшов додаток від 14.02.2019 б/№ (вх. № 3077/19) до відзиву Відповідача 2.

18.02.2019 до суду надійшла уточнена позовна заява Позивача від 14.02.2019 б/№ (вх. № 3380/19).

Ухвалою суду від 19.02.2019 підготовче засідання відкладено на 19.03.2019.

12.03.2019 до суду надійшов додатковий відзив Відповідача 2 від 11.03.2019 б/№ (вх. № 4808/19) на уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 19.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 16.04.2019.

15.04.2019 до суду надійшла відповідь Позивача від 09.04.2019 б/№ (вх. № 7405/19) на відзив Відповідача 2.

В судовому засіданні 16.04.2019 судом залишено без розгляду відповідь ПП Вегамакс від 09.04.2019 б/№ на відзив ТОВ Ресурс-Активи .

Ухвалою суду від 16.04.2019 закрито підготовче провадження у справі № 911/251/19; призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 14.05.2019.

26.04.2019 до суду надійшли письмові заперечення Відповідача 2 від 25.04.2019 б/№ (вх. № 8391/19) на відповідь Позивача на відзив.

У судове засідання 14.05.2019 з`явився представник Позивача.

Представник Відповідача 1 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Як встановлено судом, поштове відправлення суду № 0103268500271 (копія ухвали від 16.04.2019 про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання для розгляду справи по суті) повернулось до суду з відміткою УДППЗ Укрпошта : адресата не знайдено, по вул. Данилевського відсутній будинок №5 . З тих же підстав попереднє поштове відправлення суду, адресоване Відповідачу 1, також повернулось без вручення.

Також судом встановлено, що ухвала суду від 16.04.2019 у даній справі була опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.04.2019.

Отже, враховуючи, що поштові відправлення суду направлялись за належною адресою Відповідача 1, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і повернулись до суду без вручення з вказаних вище підстав, суд дійшов висновку, що Відповідач 1 належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник Відповідача 2 в судове засідання також не з`явився, у поданих до суду відзивах клопотав про розгляд справи за відсутності представника Відповідача 2 згідно ч. 3 ст. 196 ГПК України.

Таким чином враховуючи, що Відповідачі 1, 2 належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи та у зв`язку з тим, що Відповідачем 1 не повідомлено суду причини неявки в судове засідання, а Відповідач 2 клопотав про розгляд справи без його участі, суд на підставі п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Відповідачів 1, 2.

Представник Позивача під час судових дебатів позовні вимоги підтримав і просив суд задовольнити позов повністю.

Згідно ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення.

У судовому засіданні 14.05.2019, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

17.06.2017 між ТОВ Меркурій Трансторг (продавець, Відповідач 1 у справі) та ТОВ Ресурс-Активи (покупець, Відповідач 2 у справі) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3242/2017/502990 (надалі також: Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб: марка ГАЗ, модель 3307, 1991 року випуску, колір синій, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за продавцем 05.02.2016 підрозділом МВС Центр 3242.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу за даним договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді.

Згідно п. 2.1., 2.2. Договору, передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна, та оформляється актом приймання-передачі у двох примірниках, які підписуються сторонами. Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1. Договору, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 36000,00 грн.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання.

Як вбачається з доданої Відповідачем 2 до відзиву копії платіжного доручення № 2 від 20.06.2017, покупцем сплачено на користь продавця грошові кошти за транспортний засіб у сумі 36000,00 грн.

Транспортний засіб було передано Відповідачем 1 на користь Відповідача 2 згідно видаткової накладної № 2 від 16.06.2017.

В даному позові Позивач, як вже зазначено вище, просить суд визнати недійсним вказаний Договір купівлі-продажу транспортного засобу, зокрема на підставі ст. 202, 203, 215, 234 ЦК України, оскільки на думку Позивача Договір є фіктивним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що між Позивачем та Відповідачем 1 було укладено договір поставки нафтопродуктів № 161216 від 16.12.2016, за умовами якого Позивачем було здійснено передоплату на користь Відповідача 1 вартості нафтопродуктів на загальну суму 565393,50 грн відповідно до платіжного доручення № 1044 від 29.12.2016.

Однак Відповідачем 1 не було виконано зобов`язання щодо поставки нафтопродуктів Позивачу, у зв`язку з чим Позивач 05.07.2017 звернувся з позовом до господарського суду Луганської області про стягнення з Відповідача 1 збитків.

Рішенням господарського суду Луганської області від 07.08.2017 у справі № 913/525/17 позов задоволено частково; вирішено стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача 559743,50 грн збитків та 8480,90 грн судового збору.

21.08.2017 господарським судом Луганської області видано наказ про примусове виконання вказаного рішення та 13.09.2017 Рокитнянським РВ ДВС ГТУЮ у Київській області відкрито відповідне виконавче провадження.

У зв`язку з викладеним Позивач зазначає, що спірний Договір купівлі-продажу транспортного засобу було укладено між Відповідачами 1, 2 з метою ухилення від виконання зобов`язання з постачання нафтопродуктів або повернення отриманих від Позивача грошових коштів, отже без наміру створення правових наслідків, що обумовлені Договором.

Позивач зазначає, що дії сторін Договору направлені на фіктивний перехід права власності на транспортний засіб до Відповідача 2, оскільки єдиним учасником Відповідача 2 є ОСОБА_1 , який на час укладення спірного Договору був учасником і директором Відповідача 1, та з метою приховування вказаного майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання можливого судового рішення про стягнення грошових коштів.

Додатково Позивач зазначає, що оскільки Відповідач 1 не здійснив повернення сплачених грошових коштів, Позивач звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою про кримінальне правопорушення, на підставі якої у провадженні СВ Печерського УП ГУ НП України в м. Києві знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017100060000375 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

В судовому засіданні представник Позивача послався на судову практику Верховного Суду у справах № 922/2878/17 від 05.07.2018 та № 905/3038/16 від 13.02.2018, і зазначив, що цивільно-правовий договір, що укладений з метою приховання майна від органів ДВС та ухилення від виконання рішення суду свідчить про його недобросовісність і зловживання правами стосовно кредитора, отже такий договір може бути визнано недійсним.

Відповідач 2 у відзиві на позов заперечив проти позовних вимог і зазначив, що на виконання спірного Договору купівлі-продажу транспортного засобу Відповідачем 2 було повністю сплачено обумовлену суму коштів, а Відповідачем 1 було передано транспортний засіб, отже відсутні підстави вважати договір фіктивним.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у тому числі вказано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В той же час, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом вище, за оспорюваним Договором Відповідачем 1 передано у власність Відповідача 2 визначений транспортний засіб (накладна № 2 від 16.06.2017), а Відповідачем 2 сплачено на користь Відповідача 1 обумовлені Договором кошти в сумі 36000,00 грн (платіжне доручення № 2 від 20.06.2017), та матеріалами справи підтверджено проведення державної реєстрації зміни власника транспортного засобу (свідоцтво СХМ 474522 від 17.06.2017).

Отже з матеріалів справи вбачається, що спірний Договір купівлі-продажу транспортного засобу є припиненим у зв`язку з належним виконанням.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім цього, згідно п. 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Враховуючи, що оспорюваний Договір купівлі-продажу транспортного засобу є припиненим внаслідок належного виконання сторонами, про що судом встановлено вище, суд дійшов висновку про відсутність ознак фіктивності даного правочину і як наслідок відсутність підстав для визнання його недійсним згідно ст. 234 ЦК України.

Відносно доводів Позивача про те, що спірний договір укладено з метою ухилення Відповідача 1 від сплати на користь Позивача боргу за договором поставки нафтопродуктів, підтвердженого рішенням господарського суду Луганської області у справі № 913/525/17, та відповідної судової практики, на яку послався представник Позивача, суд зазначає наступне.

Оспорюваний Договір купівлі-продажу транспортного засобу було укладено між Відповідачами 1, 2 - 17.06.2017.

Однак, як вбачається з рішення господарського суду Луганської області у справі № 913/525/17 від 07.08.2017, Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача 1 про стягнення коштів - 05.07.2017, отже після дати укладення оспорюваного Договору, а виконавче провадження про примусове виконання зазначеного рішення суду було відкрите 13.09.2017.

Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або ухилення від виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

Однак, як вже вказано вище, оспорюваний Договір купівлі-продажу транспортного засобу було укладено між Відповідачами 1, 2 - 17.06.2017, отже до дати звернення Позивача з позовом до господарського суду Луганської області (05.07.2017), прийняття судового рішення про стягнення боргу (07.08.2017) та відкриття відповідного виконавчого провадження (13.09.2017).

Таким чином відсутні підстави вважати, що спірний договір було укладено Відповідачами 1, 2 з метою ухилення від виконання судового рішення або приховання майна від органів ДВС.

Крім цього суд зазначає, що обставини у даній справі не є тотожними з обставинами у справах № 922/2878/17 та № 905/3038/16, на рішення Верховного Суду в яких посилається Позивач, оскільки спірний Договір було укладено Відповідачами 1, 2 до звернення Позивача з позовом до господарського суду Луганської області про стягнення коштів з Відповідача 1.

Отже суд у даному випадку не відступає від правової позиції, викладеної Верховним Судом в постановах № 922/2878/17 від 05.07.2018 та № 905/3038/16 від 13.02.2018.

Стосовно доводів Позивача про те, що на момент укладення спірного Договору у Відповідача 1 був наявний обов`язок перед Позивачем щодо поставки товару за договором поставки нафтопродуктів суд зазначає, що пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено принцип цивільного законодавства - свобода договору, та Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

З Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що видами економічної діяльності Відповідача 1 серед іншого є: неспеціалізована оптова торгівля, вантажний автомобільний транспорт, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; видами економічної діяльності Відповідача 2 серед іншого є: неспеціалізована оптова торгівля, вантажний автомобільний транспорт, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, надання в оренду вантажних автомобілів.

Суд зазначає, що наявність у учасника господарських правовідносин невиконаних зобов`язань перед одним з контрагентів (у тому числі щодо поставки товару чи повернення суми попередньої оплати) не забороняє такій особі укладення цивільно-правових договорів з іншими контрагентами, а обставини відносно того, що учасником обох товариств є одна і та сама фізична особа, самі по собі не свідчать про фіктивність договору чи ухилення від виконання зобов`язань.

Доводи Позивача про наявність ознак кримінального правопорушення в діях Відповідача 1 не є предметом дослідження у даній справі, а щодо Відповідача 2 в межах відповідного кримінального провадження жодних майнових обов`язків не існувало, отже зазначені доводи Позивача відхиляються судом.

Беручи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено та не обґрунтовано підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору купівлі-продажу транспортного засобу, доводи Позивача щодо фіктивності зазначеного правочину спростовуються матеріалами справи.

Таким чином суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1921,00 грн покладаються на Позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241, 256, п. 17.5. розділу ХІ ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено і підписано 23.05.2019.

Суддя С.Ю. Наріжний