Рішення

від 13.05.2019 по справі 160/1323/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року Справа № 160/1323/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСліпець Н.Є. за участі секретаря судового засіданняКлочек Д.Я. за участі: представника позивача представника відповідача Леонової Ю.О. Чабан О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання незаконною перевірки, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати незаконною позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ ДВР ЛТД , проведену ГУ ДФС у Дніпропетровській області у період з 30.11.2018 року по 06.12.2018 року на підставі наказу № 6114-п від 24.10.2018 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000601409 від 14.01.2019 року, яким збільшено ТОВ ДВР ЛТД суму грошового зобов`язання за платежем 11021000 податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 70 839,00 грн.

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Бракарард за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт перевірки №72473/04-36-14-60/35269667 від 13.12.2018 року, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.01.2019 року №0000601409. Позивач вважає, що податковим органом були порушені вимоги чинного законодавства щодо порядку проведення документальних позапланових невиїзних перевірок платників податків, а саме порушені вимоги п. 42.2 ст. 42, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, якими передбачена можливість здійснювати перевірку лише за умови завчасного, до початку проведення перевірки, інформування платника податків про проведення перевірки шляхом вручення або надіслання копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату та місце проведення такої перевірки. У зв`язку з тим, що наказ та повідомлення були отримані позивачем лише 28.11.2018 року наприкінці робочого дня та інформація щодо дат проведення в них значно відрізнялась, податковий орган не мав права на початок проведення даної перевірки. Також, позивач зазначає, що перевірка була проведена без вивчення бухгалтерської та первинної документації, без присутності уповноваженого представника підприємства. Отже, вказані обставини і сам вид перевірки позбавили відповідача можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обгрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення. Крім того, податковий орган протиправно дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Бракарард , оскільки факт виконання договорів підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними. Отже, прийнятим податковим повідомленням-рішенням неправомірно збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 70 839,00 грн. Таким чином, на думку позивача, позапланова документальна невиїзна перевірка є незаконною, а спірне податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком його неправомірність та є підставою для скасування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.03.2019 року о 10:00 год. (а.с. 2).

12.03.2019 року усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, у підготовчому засіданні оголошено перерву для ознайомлення представника позивача з письмовим відзивом на позов до 02.04.2019 року о 11:30 год. (а.с. 153-154).

02.04.2019 року усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, у підготовчому засіданні оголошено перерву для ознайомлення представника відповідача з відповіддю на письмовий відзив до 06.05.2019 року о 13:20 год. (а.с. 170-172).

Усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, від 06.05.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у той самий день на підставі ч.7 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні 06.05.2019 року усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 13.05.2019 року о 11:00 год. (а.с. 185-187).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов з підстав, зазначених у позові.

12.03.2019 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача встановлені взаємовідносини з ТОВ Бракарард , на підтвердження виконання яких ТОВ ДВР ЛТД були надані видаткові накладні, суми яких були віднесені до складу витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкові накладні, суми ПДВ по яких були віднесені до складу податкового кредиту за відповідний період. Разом з тим, контролюючим органом встановлено відсутність інформації про власні чи орендовані контрагентом-постачальником основні фонди (в т.ч. про відсутність достатньої кількості трудових ресурсів), транспортні засоби, необхідні для перевезення товару, наявні власні чи орендовані складські приміщення, необхідні для зберігання товарно-матеріальних цінностей. Також, не підтверджено придбання товару, реалізованого контрагентами на адресу позивача по ланцюгу його постачання. Крім того, ТОВ Бракарард є фігурантом кримінального провадження № 32017040650000023, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, у зв`язку з чим первинні документи не можуть належним чином підтверджувати реальність взаємовідносин позивача з контрагентом, оскільки є неправомірно складеними та носять формальний характер. Відповідач вважає, що викладені висновки в акті перевірки №72473/04-36-14-60/35269667 від 13.12.2018 року відповідають вимогам чинного законодавства, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов підтримала, проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД зареєстроване 25.07.2007 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Соборному районі м. Дніпра, є платником податку на додану вартість.

У період з 30.11.2018 року по 06.12.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 75 п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 24.10.2018 року №6114-п та повідомлення від 24.10.2018 року №2524, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Бракарард за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено акт від 13.12.2018 року №72473/04-36-14-60/35269667 (далі - акт перевірки).

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД подало до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області заперечення на акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 13.12.2018 року за №72473/04-36-14-60/35269667.

Проте, рішенням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 09.01.2019 року № 2004/10/04-36-14-09 встановлено, що висновки акту перевірки відповідають вимогам чинного законодавства, а тому заперечення позивача залишені без задоволення.

Перевіркою встановлені порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), занижено податок на додану вартість на суму 78 710 грн., в тому числі: у березні 2015 року на суму 34 440,00 грн., у квітні 2015 року на суму 44 270,00 грн.;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), занижено податок на прибуток на суму 70 839,00 грн., в т.ч. за 2015 рік на суму 70 839,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки від 13.12.2018 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000601409 від 14.01.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем 11021000 податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 70 839,00 грн.

Отже, спір між сторонами виник з підстав законності проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також правомірності та обґрунтованості винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 14.01.2019 року №0000601409.

Вирішуючи правомірність проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Статтею 75 ПК України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові (п. 42.2 ст. 42 ПК України).

Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Зокрема, п. 79.1 ст. 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами п. 79.2 ст. 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження (абз. 1 п. 78.2 ст. 78 ПК України).

З матеріалів справи вбачається, що проведена контролюючим органом перевірка не відноситься до перевірок, визначених наведеною нормою.

Аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави зробити висновок, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не виключає необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок, зокрема, право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків надається лише у випадку, коли останньому до початку проведення зазначеної перевірки було надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи вручено під розписку копію наказу про проведення зазначеної перевірки.

Крім того, хоча п. 79.3 ст. 79 ПК України і визначено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, що передбачене пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 ПК України, а відтак з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.

Недотримання посадовими особами контролюючого органу встановлених вказаними статтями Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб`єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

При цьому, сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.

Отже, виходячи з викладених норм Податкового кодексу України, можна зробити висновок, що тільки виконання умов належного сповіщення платника податків про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, надає право контролюючому органу розпочати таку перевірку.

Тобто, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Про обґрунтованість такого висновку також свідчить п.п.17.1.6 ст.17 Податкового кодексу України, який встановлює, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, наказ про проведення відповідної перевірки та повідомлення про її проведення отримано позивачем лише 28.11.2018 року, тобто вже безпосередньо перед самим початком проведення такої перевірки.

При цьому, наказ про проведення перевірки та повідомлення про її проведення містять розбіжності у даті початку проведення перевірки.

Так, у повідомленні від 24.10.2018 року №2524 зазначено, що перевірка буде здійснена протягом 5 робочих днів з 30.10.2018 року, а в наказі від 24.10.2018 року № 6114-п зазначена дата перевірки з 30.11.2018 року.

29.11.2018 року ТОВ ДВР ЛТД звернулось до контролюючого органу з листом щодо повідомлення вірної дати проведення перевірки, проте доказів надання відповіді позивачу та уточнення дати проведення перевірки відповідачем суду не надано.

Також, викладені обставини відповідачем під час розгляду справи не спростовані.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги позивача в частині визнання незаконної позапланової документальної невиїзної перевірки, проведеної ГУ ДФС у Дніпропетровській області у період з 30.11.2018 року по 06.12.2018 року на підставі наказу № 6114-п від 24.10.2018 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2019 року у справі №826/13963/16 (адміністративне провадження №К/9901/40298/18), правові наслідки оскаржуваних дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок (у тому числі наказів про призначення перевірки) є вичерпаними у випадку проведення перевірки, а тому, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

При цьому, суд звертає увагу, що сам наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 6114-п від 24.10.2018 року позивачем не оскаржувався.

За таких обставин, підстави для визнання незаконної позапланової документальної невиїзної перевірки, проведеної ГУ ДФС у Дніпропетровській області у період з 30.11.2018 року по 06.12.2018 року на підставі наказу № 6114-п від 24.10.2018 року, відсутні.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.01.2019 року №0000601409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 70839,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з положенням пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено: витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України вбачається, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Позивач та його контрагент на момент складання податкових накладних, зазначених в акті перевірки, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п. 2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Із зазначеного вбачається, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб`єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Із змісту статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність також вбачається, що первинні документи обов`язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування по податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

В ході розгляду справи судом встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ ДВР ЛТД мало взаємовідносини з ТОВ Бракарард .

Так, 23.03.2015 року між ТОВ ДВР ЛТД (покупець) та ТОВ Бракарард (постачальник) укладено договір поставки №230315, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та сплатити за продукцію, на умовах, визначених даним договором, а саме: бій скляний, ПЕТ-бутилка в асортименті, відповідно до Специфікації.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем, у якості первинних бухгалтерських документів надано копії:

- видаткових накладних від 25.03.2015 року № б-00000110, від 30.03.2015 року № б-00000121, від 31.03.2015 року №б-00000127, від 14.04.2015 року № б-00000135, від 16.04.2015 року № б-00000141, від 22.04.2015 року №б-00000422, від 24.04.2015 року № б-00000423, від 27.04.2015 року № б-00000445;

- рахунків-фактури від 25.03.2015 року № б-00000110, від 30.03.2015 року № б-00000121, від 31.03.2015 року №б-00000127, від 14.04.2015 року № б-00000135, від 22.04.2015 року №б-00000422, від 24.04.2015 року № б-00000423, від 27.04.2015 року № б-00000445;

- товарно-транспортні накладні від 25.03.2015 року № 110 - № 119, від 30.03.2015 року № 120 - № 127, від 31.03.2015 року № 130 - № 133, від 14.04.2015 року № 139, від 16.04.2015 року № 140 - № 146, від 22.04.2015 року № 400 - № 406, від 24.04.2015 року № 410 - № 413, від 27.04.2015 року № 420.

Поставки продукції здійснювались власним транспортом ТОВ ДВР ЛТД , що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів. Водії яких перебувають у трудових відносинах з позивачем, що підтверджується відповідними наказами, копії яких містяться в матеріалах справи.

За вказаними операціями з постачання продукції ТОВ ДВР ЛТД зареєстровані податкові накладні на загальну суму 472 260,00 грн., у тому числі ПДВ - 78 710,00 грн., а саме: від 25.03.2015 року № 83, від 14.04.2015 року № 87, від 16.04. 2015 року № 101, від 30.03.2015 року № 127, від 31.03.2015 року № 128, від 22.04.2015 року № 148, від 24.04.2015 року № 149, від 27.04.2015 року № 172.

Таким чином, факт реальності господарської операці позивача з ТОВ Бракарард підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи, та які відображають зміст та обсяг даної господарської операції.

Разом з тим, висновок податкового органу про нереальність господарських операцій з даним контрагентом, ґрунтується на тому, що відсутня інформація про власні чи орендовані контрагентом-постачальником основні фонди (в т.ч. відсутня достатня кількість трудових ресурсів), транспортні засоби, необхідні для перевезення товару, наявні власні чи орендовані складські приміщення, необхідні для зберігання товарно-матеріальних цінностей. Також, не підтверджено придбання товару, реалізованого контрагентами на адресу позивача по ланцюгу його постачання. Крім того, ТОВ Бракарард є фігурантом кримінального провадження № 32017040650000023, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, у зв`язку з чим первинні документи не можуть належним чином підтверджувати реальність взаємовідносин позивача з контрагентом, оскільки є неправомірно складеними та носять формальний характер.

Проте, в ході судового розгляду справи встановлено, що на момент здійснення договору постачання позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійними в судовому порядку не визнавались. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку - покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Як вбачається із акту перевірки, під час здійснення останньої, податковим органом таких обставин не встановлено.

Судовим оглядом встановлено, що первинні бухгалтерські документи ТОВ ДВР ЛТД в повній мірі відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тобто містять: назву документа (форми); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, судом встановлено, що складені податкові накладні за спірною операцією заповнені у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, щодо отриманої податкової інформації слід зазначити, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків його контрагентами, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв`язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту, про що також зазначено в рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Суд звертає увагу, що у позивача на час розгляду справи наявні всі первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, контрагент - ТОВ Бракарард на час здійснення операції перебував на обліку в податкових органах та не припинений, мають усі необхідні реквізити відповідно до ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємств . Факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договору постачання, укладеного між позивачем та його контрагентом, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту та витрат.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилок та недоліків у їх оформленні не є підставою беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагента позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагентів, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26).

Щодо посилань податкового органу на те, що у контрагента позивача відсутності основні засоби, суд зазначає, що Верховним Судом по справі №К/990/4256/17 від 27.02.2018 року зроблено висновок, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договором цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Також, суд зазначає, що відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, складських та виробничих приміщень для виконання того чи іншого виду діяльності. При цьому підприємство може залучати необхідні трудові ресурси на підставі цивільно-правових договорів.

Є безпідставними посилання представника відповідача на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.09.2017 року відносно ОСОБА_1 у справі №201/7573/17 про звільнення останньої від кримінальної відповідальності, оскільки згідно з ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, стосовно часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

У даному випадку, обставини, встановлені ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.09.2017 року не стосуються спірних правовідносин щодо господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД та Товариства з обмеженою відповідальністю Бракарард , а отже, не мають преюдиційного значення для цієї справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №809/1139/17.

До того ж, Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 року у справі №815/6470/16 зазначив, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена і в інших Постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №808/2459/1 та від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15.

При цьому, суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку сформовані за наслідками господарських відносин з вказаним контрагентом відповідають вимогам закону щодо своєї форми та змісту, та підтверджують право позивача на формування витрат за рахунок господарських операцій та їх врахування при визначенні об`єкта оподаткування.

За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарська операція між ТОВ ДВР ЛТД та його контрагентом ТОВ Бракарард не була спрямована на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.01.2019 року № 0000601409 прийняте відповідачем не обґрунтовано, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 3 842,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1262000648.1 від 08.02.2019 року.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 921,00 грн. підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД (49100, м. Дніпро, бульвар Слави, будинок 8, офіс 274, код ЄДРПОУ 35269667) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання незаконною перевірки, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 14.01.2019 року №0000601409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 70839,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДВР ЛТД судовий збір у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривень) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 23 травня 2019 року.

Суддя Н.Є. Сліпець