Рішення

від 11.04.2019 по справі 160/8976/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року Справа № 160/8976/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С. при секретарі судового засідання - Чорної М.В. за участю: представника позивача - Мотуз О.В. представника відповідача - Москалець Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ритм" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0030111420 від 01.11.2018 року видане Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, яким ТОВ "Ритм" збільшено податкові зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 268 417 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 67104,25 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0030101420 від 01.11.2018 року видане Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, яким ТОВ "Ритм" застосовано суму штрафних санкцій з платежу податок на додану вартість на суму 14683 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що висновки зроблені відповідачем в акті перевірки, які слугували передумовою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень не відповідають дійсності. Первинні документи, надані до перевірки, відповідають приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". На момент здійснення господарських операцій ТОВ Ритм з ТОВ Альта Білд , ТОВ Плейт , ТОВ Флорінг Торг , ТОВ БГ Вавілон були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платниками податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, актами та платіжними дорученнями, а податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені чинним на момент їх виписки законодавству та зареєстровані у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав, з урахуванням відповіді на відзив.

У відзиві на позов відповідач, а його представник в судовому засіданні зазначили, що укладені між ТОВ Ритм та ТОВ Альта Білд , ТОВ Плейт , ТОВ Флорінг Торг , ТОВ БГ Вавілон договори не опосередковується реальним виконанням операції, що становить його предмет. Фактично ТОВ Ритм здійснено безпідставне оформлення нереальної господарської операції з ТОВ Альта Білд з постачання послуг і неправомірно складені первинні документи, інформація з яких перенесена до облікових регістрів всупереч норм чинного законодавства. ТОВ Ритм , при укладанні договору від 01.12.2016 р. з ТОВ Флорінг Торг та договору від 01.10.2017 р. з ТОВ БГ Вавілон не мало підтверджень ділової репутації, гарантій виконання зобов`язань, необхідних ресурсів, відповідного досвіду та інших ознак комерційної привабливості для обрання ТОВ Флорінг Торг та ТОВ БГ Вавілон саме цих контрагентів. Таким чином, встановлено відсутність належної обачності при виборі контрагентів ТОВ Флорінг Торг та ТОВ БГ Вавілон , що є ознакою штучного характеру оформленого договору, мета укладання якого - формування документообігу по нереальній господарській операції. Зазначені обставини також стосуються і контрагента позивача - ТОВ Плейт . За таких обставин, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити та врахувати також заперечення на відповідь на відзив на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період з 14.09.2018 р. по 20.09.2018 р. посадовими особами Головного управління ДФС у Дніпропетровській області була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ Ритм , (код за ЄДРПОУ 21886440) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Альта Білд (код за ЄДРПОУ 39412487) за період з 01.10.2015 р по 31.10.2015 р., ТОВ Плейт (код за ЄДРПОУ 40881137) за період з 01.11.2016 р. по 30.11.2016 р., ТОВ Флорінг Торг (код за ЄДРПОУ 40364662) за період з 01.12.2016 р. по 31.12.2016 р. та з ТОВ БГ Вавілон (код за ЄДРПОУ 41197522) за період з 01.11.2017 р. по 31.11.2017 р.

Порушення виявлені під час перевірки знайшли своє відображення в акті від 27.09.2018 року №57664/04-36-14-19/21886440, а саме: порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 268 417 грн., а саме у жовтні 2015 року 53 317 грн., у листопаді 2016 року 79000 грн., у грудні 2016 року 30 000 грн., у листопаді 2017 року 106 100 грн., та завищена сума від`ємного значення за жовтень 2015 року в розмірі 14 683 грн.

01.11.2018 року відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення №0030111420, яким на підставі зазначеного вище акту перевірки збільшено податкові зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 268 417 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 67 104,25 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0030101420, яким застосовано суму штрафних санкцій з платежу податок на додану вартість на суму 14 683 грн.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 01.11.2018 р. №0030111420 та №0030101420, є предметом позову, який передано на розгляд суду.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Приписами п.14.1. ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з п.185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п.188.1. ст.188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п.201.1., 201.4., 201.6. ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п.201.1. ст.201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст.200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п.198.1. ст.198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п.198.2., 198.3., 198.6. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, у перевіряємий період ТОВ Ритм мало господарські відносини з ТОВ Альта Білд , ТОВ Плейт , ТОВ Флорінг Торг та ТОВ БГ Вавілон .

01.10.2015 року між позивачем та ТОВ Альта Білд було укладено договір на виконання робіт № 011015/1, згідно умов якого вказане товариство зобов`язалось виконати на користь позивача електромонтажні роботи, а позивач зобов`язався оплатити такі роботи. Після виконання обумовлених робіт вказане товариство підписало з позивачем акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №261015/1 від 26.10.2015 року та виставило позивачу рахунок-фактуру № 261015/1 від 26.10.2015 року.

01.11.2016 року між позивачем та ТОВ Плейт було укладено договір про надання послуг № 011116/4, згідно умов якого вказане товариство зобов`язалось виконати на користь позивача роботи, а саме перевірка, налагодження, регулювання, контроль і ревізія електрообладнання, а позивач зобов`язався оплатити такі роботи. Після виконання обумовлених робіт вказане товариство підписало з позивачем акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 106 від 29.11.2016 року та виставило позивачу рахунок-фактуру № 174 від 28.11.2016 року.

01.12.2016 року між позивачем та ТОВ Флорінг Торг було укладено договір на виконання робіт № 011216/5, згідно умов якого вказане товариство зобов`язалось надати консультаційні послуги у сфері електромонтажних робіт, а позивач зобов`язався оплатити такі послуги. Після надання обумовлених послуг вказане товариство підписало з позивачем акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-1223/26 від 23.12.2016 року та виставило позивачу рахунок на оплату № 26 від 23.12.2016 року.

01.10.2017 року між позивачем та ТОВ БГ Вавілон було укладено договір про надання послуг № 15, згідно умов якого вказане товариство зобов`язалось надати послуги ремонту і налагодження електрообладнання, а позивач зобов`язався оплатити такі послуги. Після надання обумовлених послуг вказане товариство підписало з позивачем акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №221117/1 від 22.11.2017 року і акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 271117/1 від 27.11.2017 року та виставило позивачу рахунок №221117 від 22.11.2017 року та рахунок № 271117 від 27.11.2017 року відповідно.

Всі послуги та роботи за вказаними вище договорами відповідають інтересам здійснення господарської діяльності позивача, оскільки з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видно, що основним видом економічної діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування. При цьому цілком очевидним є той факт, що при здійсненні такого виду господарської діяльності, позивач потребує допомоги третіх осіб для провадження своєї господарської діяльності.

Згідно із п.135.2. ст.135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

В силу п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду, (п.198.3. ст.198 ПК України).

Згідно із п.198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В силу ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованих на виготовлення та реалізацію продукції виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку є підприємництвом.

Із зазначених доводів та наданих на їх підтвердження доказів слідує, що позивачем укладались та виконувались договори з іншими суб`єктами господарювання і такі договори несли реальних характер, тобто їх сторони прагнули до настання обумовлених договорами наслідків.

Укладення вказаних договорів та відповідно їх контрагенти мали господарську привабливість для позивача, оскільки умовами договорів передбачалась оплата за надані послуги після їх надання, а не перед тим, що давало змогу позивачу спочатку визначити якість послуг, підписати акти здачі-приймання і вже після цього їх оплатити. Жодна із сторін господарських договорів не заперечує факту їх укладення, а відповідні висновки відповідача є його суб`єктивним твердженням.

У тому випадку, якщо відповідач вбачає певні порушення у діяльності контрагентів позивача за господарськими договорами, то такі порушення не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності позивача. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак при цьому зазначені вище договори між позивачем та вказаними контрагентами були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків і такі наслідки настали, що підтверджується актами виконаних робіт. Під час виконання та прийняття робіт позивач не перевіряв і не повинен був в силу закону перевіряти, якими особами (працівниками на трудових договорах чи на інших умовах залученими) та яким обладнанням (власним чи орендованим чи належним на іншій підставі) даних контрагентів фактично виконувались роботи.

Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договори між позивачем та зазначеними контрагентами не є нікчемними, вони не визнані недійсними судом, а значить є правомірними та дійсними.

Ніхто не в праві застосовувати наслідки недійсності договору без визнання такого договору недійсним. Зважаючи на викладене, відповідач не надав належних обґрунтувань та доказів, які вказувати б на правомірність його дій при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Аналізуючи викладене суд доходить до висновку, що відповідач під час винесення спірних податкових повідомлень-рішень від 01.11.2018 року №0030111420 та № 0030101420, діяв не на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Враховуючи, що позов задоволено, сплачений судовий збір в розмірі 5 117,22 грн., підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.11.2018 року №0030111420 та № 0030101420, прийняті Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ритм" судові витрати у розмірі 5 117,22 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 22.04.2019 року.

Суддя К.С. Кучма