Рішення

від 22.05.2019 по справі 420/2017/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2017/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Селімової О.В.,

представника позивача - Середа В.Ю.

представника відповідача - Поперечний О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвєнта» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альвєнта» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Альвєнта» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за травень 2017 року.

За наслідками проведеної перевірки 08.08.2017 року був складений акт № 990/15-32-12-03/40653413, при цьому позивач не згоден з висновками даного акту перевірки та з винесеним на його підставі податковим повідомленням-рішенням, яке на думку позивача суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Позивач посилаючись ст., ст.2,5, 160-161 КАС України, ст.,ст. 49.13,76.3, 200 ПК України вважав, що їх позов підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 26.04.2019 року по справі було відкрито загальне позовне провадження.

17.05.2019 року Ухвалою суду закрито підготовче провадження та справа була призначена до розгляду по суті на 17.05.2019 року о 09 год. 38 хв. за письмовою згодою сторін відповідно до ч. 7 ст. 181 КАС України.

У судове засідання з`явилася представник позивача позовні вимоги підтримала у повному у обсязі з підстав викладених у позові.

У судове засідання з`явився також представник відповідача, щодо задоволення позову заперечувала з підстав викладених у запереченні.

В судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

ТОВ «Альвєнта» має статус юридичної особи, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію.

Позивач є платником податку на додану вартість.

01.08.2017 року Наказом Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 3181 було призначено документальну позапланову виїзну перевірку «Альвєнта» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за травень 2017 року.

За наслідками проведеної перевірки був складений акт № 990/15-32-12-03/40653413 від 08.08.2017 року, за висновками якого позивачем було порушено вимоги Податкового кодексу України та зроблено висновок про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування за період травень 2017 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємної значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі - 11240283 грн. 00 коп.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване повідомлення-рішення № 0040871204 року від 18.08.2017 року про заниження позивачу суми бюджетного відшкодування на суму - 11240283 грн.00 коп.

У судовому засіданні представник позивача пояснила суду, що висновки відповідача про наявність порушень ведення ними господарської діяльності є загальними та необґрунтованим, які ґрунтуються на викривленні фактичних обставин перевірки, на припущеннях, що не підтверджені необхідними первинними документами та не вірному тлумаченні норм діючого законодавства, оскільки позивач під час проведення перевірки повідомляв контролюючий орган письмово, що 27.07.2017 року вони повідомляли останніх про втрату первинних документів за період з червня 2016 року по 18.07.2017 року та надавали довідку ГУНП в Одеській області Приморського ВП у м.Одесі від 19.07.2017 року № 36/1-Є030136, що було відображено у акті перевірки, а тому на думку представника позивача висновки, які містить акт перевірки є передчасними, а винесене повідомлення- рішення на підставі вищевказаного акту перевірки підлягає скасуванню.

У свою чергу, як зазначив у судовому засіданні представник відповідача, вони правомірно дійшли висновків про порушення позивачем діючого податкового законодавства, оскільки позивачем не було надано на запит податкової первинні документи, які підтверджують реальність здійснення ними господарської діяльності та зокрема вони не є адміністратором Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування, оскільки формування реєстру здійснюється автоматично, а тому на думку представника відповідача вони правомірно зменшили останнім суми бюджетного відшкодування, при цьому вони діяли в межах повноважень та у спосіб передбачений Законами України.

Встановлені обставини підтверджуються доказами, які містять матеріали справи.

Враховуючи вищевикладене, а також з урахуванням матеріалів справи за даними обставинами суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного:

Так відповідно до п.54.3.5. ПКУ контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджети відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Податковим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агенту, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів подати зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

У судовому засіданні було встановлено, що підставою для призначення перевірки став Наказ про проведення перевірки господарської діяльності позивача від 01.08.2017 року.

Перевірка проводилася у період з 01.08.2017 року по 07.08.2017 року.

Крім того у акті перевірки відповідачем було зазначено, що позивачем повідомлено про втрату первинних документів 27.07.2017 року за період з червня 2016 року по 18.07.2017 року та було надано довідку ГУНП в Одеській області Приморського ВП у м.Одесі від 19.07.2017 року № 36/1-Є030136.

Також як вбачається з матеріалів справи на час подання позову первинні документи позивачем були відновлені.

Так відповідно до п. 44.5 ст. 44 ПК України орган державної фіскальної служби, яким було призначено перевірку, видає наказ про перенесення термінів перевірки на строк передбачений податковим законодавством та копія даного наказу вручається платнику податків.

Однак як було встановлено у судовому засіданні відповідачем не було вжито заходів передбачених чинним законодавством та не було перенесено терміну проведення перевірки до дати відновлення та надання документів позивачем, тобто посадові особи відповідача своїми діями перевищили повноваження та без урахування норм чинного законодавства провели перевірку господарської діяльності позивача, що на думку суду порушує процедуру призначення та проведення документальної перевірки та як наслідок ставить під сумнів законність прийнятого відносно позивача податкового повідомлення-рішення.

Подібна позиція суду узгоджується з висновками викладеними у Постанові Верховного Суду України від 27.01.2015 року у справі №21-425а14, де визначено, що нормами Податкового Кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою для винесення наказу про проведення перевірки. З наказом про проведення перевірки, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п.79.2 ст.79 призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Також у акті перевірки відповідач посилається на те, що позивачем не було надано відомості щодо проведення інвентаризації основних засобів та товарно-матеріальних цінностей, однак суд не може погодитися з подібним висновком, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем було надано відповідачу 07.07.2017 року копію інвентаризаційної відомості, яка також міститься у матеріалах справи.

Крім того у судовому засіданні також було встановлено, що позивач 19.06.2017 року подав декларації № 9116551905 з податку на додану вартість за період травень 2017 року з додатком заявою про повернення суми бюджетного відшкодування.

Підставою для декларування бюджетного відшкодування ПДВ по декларації з ПДВ за травень 2017 року є імпорт товарів, що не заперечується податковою та підтверджуються наданими до суду доказами.

Так у відповідності до ч. 1 ст. 248 Митного Кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів та зборів декларантом або у повноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів та зборів від декларанта або у повноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Крім того з датою виникнення податкових зобов`язань імпортера та оформлення митної декларації пов`язане його право на податковий кредит за імпортними товарами.

Згідно до відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ПК України, для операцій з імпорту товарів (супутніх послуг) є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 ПК України.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Так у разі ввезення товарів на митну територію України, відповідно до п.201.12 ПК України, документом, що посвідчує право віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

З аналізу вищевказаних норм випливає, що право на податковий кредит при імпорті товарів виникає за наявності митної декларації оформленої відповідно до законодавства та сплати податкових зобов`язань з ПДВ за такою митною декларацією, саме митна декларація підтверджує як суму податку так і факт її сплати, а тому вказана у митній декларації сума податку може бути включена до податкового кредиту.

Також у судовому засіданні було встановлено, що позивач сплатив податкові зобов`язання на підставі митних декларацій, які містяться у матеріалах справи та при здійсненні імпорту товарів останнім було виконано всі необхідні формальності з питань державної митної справи, а тому суд може зробити висновок, що позивач мав законне право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Разом з тим, під час здійснення перевірки відповідач у акті перевірки робить висновок про не підтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми ПДВ, посилаючись на той факт, що у позивача відсутній договір оренди складу, в якому зберігаються товари, а тому відсутність у позивача складський приміщень ставить під сумнів правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Однак, як було встановлено у судовому засіданні на час проведення перевірки первинні документи, які б підтверджували факт наявності у позивача складських приміщень були втрачені та позивач здійснював процедуру відновлення даних документів у т.ч. і договору оренди, про що позивач письмово повідомляв відповідача ще до призначення і проведення перевірки.

Крім того суд також вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання внести в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування у розмірі - 11240283 грн. 00 коп., також підлягає задоволенню, оскільки відповідно до п.,п. г п. 200.12 ст. 200 ПК України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з дня визнання протиправним або скасування податкового повідомлення-рішення.

При цьому у випадках передбачених п.,п. а , г п. 200.12 ст. 200 ПК України, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його сума відображається в Реєстрі контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

Згідно ч. 3 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ формування Реєстру здійснюється на підставі бази даних ДФС та Казначейства, тобто орган ДФС вносить до Реєстру такі дані як суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування за кожною заявою на дату її узгодження.

Також п. 4 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, закріплено, що орган ДФС, серед іншого вносить до реєстру дані про суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування.

Таким чином суд критично ставиться до пояснень представника відповідача, стосовно того, що орган ДФС не має можливості самостійно вносити такі дані як сума узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Згідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

У відповідності до п. 110.1 ст. 110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Так п. 28 рішення по справі Інтерсплав проти України ЄСПЛ зазначав про недопустимість покладення відповідальності на заявника за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань . Практика Європейського суду з прав людини є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню судами України відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно до ч.1 ст.5 Господарського Кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У відповідності до п., п.4,6 ч. 1 ст. 6 Господарського Кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

При цьому згідно до п.8 ч. 1 Господарського Кодексу України основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб`єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб`єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того в рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення.

В ході розгляду справи представник відповідача, не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Таким чином суд вважає, що відповідач не довів суду обґрунтованість призначення та проведення перевірки за наявності причин, які її унеможливлювали, та наявність встановлених законом підстав для донарахування позивачу спірних сум на підставі прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

А тому можна зробити висновок, що відповідач передчасно дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, оскільки призначена та проведена відповідачем документальна виїзна позапланова перевірка позивача була проведена із порушенням вимог діючого законодавства та не може породжувати для позивача будь-які несприятливі правові наслідки.

Також у відповідності до п. 1 ст. 139 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись: ст.,ст. 2, 7, 9, 77-78, 94, 244-246, 295 КАС України суд,-

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвєнта» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 18.08.2019 року №0040851203.

Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області внести в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані про узгодження Товариству з обмеженою відповідальністю «Альвєнта» суми бюджетного відшкодування у розмірі 11 240 283 грн..

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, адреса: вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвєнта» (код ЄДРПОУ 40653415, адреса: вул. М.Боровського, 33 Д, м.Одеса, 65031) судовий збір у розмірі 21131, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст Рішення виготовлено та підписано суддею 22.05.2019 року.

Суддя О.Г.Гусев

.