Рішення

від 13.05.2019 по справі 322/461/18

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 322/461/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2019 року смт. Новомиколаївка

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді Шиш А.Б.

при секретарі Вишняк Т.В.

з участю представника позивача Борисенкова В.С.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до суду, в якому вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , яка мешкала по АДРЕСА_1 . Крім неї, у померлої є ще дві дитини: ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Після смерті матері залишилась спадщина, до складу якої увійшли: майновий сертифікат НОМЕР_1 , виданий головою Софіївської сільської Новомиколаївського району Запорізької області, що підтверджується довідкою про залишок майнового паю на суму 1894 гривні 82 копійки від 20 березня 2006 року за № 797, який належав їй на підставі договору, посвідченого 20 березня 2006 року державним нотаріусом Новомиколаївської державної нотаріальної контори Запорізької області Бондар Ю.В. та зареєстрований у реєстрі за № 188, та земельна ділянка, площею 6,36 га., розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

24 жовтня 2017 року вона звернулася до Новомиколаївської державної нотаріальної контори, повноваження якої в порядку заміщення державного нотаріуса виконує Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, із заявою про прийняття спадщини, в той час як її сестра - ОСОБА_5 , відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3

25 лютого 2018 року ОСОБА_3 отримала лист Новомиколаївської державної нотаріальної контори від 13 лютого 2018 року, зі змісту якого вбачається, що її матір`ю ОСОБА_4 було складено заповіт на все належне їй майно не на користь ОСОБА_3 , від свого брата - ОСОБА_1 , вона дізналась, що заповіт було складено на його користь.

Позивач вважає, що даний заповіт суперечить дійсному волевиявленню ОСОБА_4 , яка вчинила його під час загострення хронічних психічних хвороб, під впливом відповідача та в час, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

В позові ОСОБА_3 просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений 13 лютого 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О.В., зареєстрований у спадковому реєстрі за № 54154514.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом , в якому вказав, що в провадженні суду перебуває вище вказана справа, де предметом оскарження є заповіт від 13 лютого 2013 року, складений на його ім`я. В той же час, постановою нотаріуса від 06 березня 2018 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з ненаданням ним правовстановлюючих документів на спадкове майно, оригінали яких не збереглися, та не можуть бути відновлені на ім`я померлої особи.

З липня 2012 року спадкодавець ОСОБА_4 постійно проживала з ним, він приходився їй сином. До цього часу вона проживала з відповідачем ОСОБА_3 , донькою, яка створила нестерпні умови для проживання матері, тримала її зачиненою, принижувала, позбавила свободи та засобів до існування, відбирала пенсію, яку витрачала на власні потреби.

13 лютого 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповідала все належне їй майно ОСОБА_1

12 серпня 2017 року спадкодавець ОСОБА_4 померла.

Згідно довідки Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області від 18 червня 2018 року № 453, вбачається, що поховання ОСОБА_4 проведене її сином, тобто ним, з яким вона проживала з липня 2012 року по день смерті.

06 березня 2018 року Новомиколаївською державною нотаріальною конторою винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Вказаною постановою позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом, у зв`язку з тим, що ним не були надані документи про право власності спадкодавця на спадкове майно, а саме на вищевказану земельну ділянку.

Згідно інформаційної довідки № 128042333 від 19 червня 2018 року та договору оренди землі від 16 січня 2014 року вбачається, що у власності спадкодавця перебувала земельна ділянка, площею 6,3599 га., кадастровий номер НОМЕР_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, належна їй на праві приватної власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_3 , номер НОМЕР_4 , виданого Новомиколаївською райдержадміністрацією та зареєстрованого 14 жовтня 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.

Наразі правовстановлюючі документи на вище вказане спадкове майно не збереглися, а їх дублікати не можуть бути видані.

Таким чином вирішити даний спір у позасудовому порядку, не представилося можливим.

Вказана земельна ділянка належить позивачу з часу смерті спадкодавця, але оформити на неї правовстановлюючі документи він не може, що свідчить про невизнання та оспорювання його права на спадщину.

В позові ОСОБА_1 просить визнати за ним право приватної власності на земельну ділянку, площею 6,3599 га., кадастровий номер НОМЕР_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, яка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_4 , виданого Новомиколаївською районною державною адміністрацією Запорізької області та зареєстрованого 14 жовтня 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, в порядку спадкування за заповітом.

Відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив , у якому вказав, що позовні вимоги він не визнає, так як ОСОБА_4 ніколи не хворіла на психіатричні захворювання, за психіатричною допомогою не зверталася, на обліку у психіатричних закладах не перебувала, будь-яких ознак психіатричних захворювань не проявляла, знеболюючі або наркотичні препарати, як до так і після заповіту, не приймала. Вище зазначене повністю виключає можливість посмертного встановлення у спадкодавця психіатричного захворювання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний заповіт був складений "в час загострення хронічних психічних хвороб під впливом відповідача" та "коли вона, в силу психічного розладу пов`язаного з її віком, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними". Проте, на підтвердження вище вказаних доводів, позивачем не надається жоден доказ.

Згідно копії заповіту вбачається, що він був складений 13 лютого 2013 року, тобто більше п`яти років назад.

Отже, предметом доказування у даній справі, є психічний стан спадкодавця саме на момент складання заповіту. Будь-які докази на вказану дату, позивачем не додані.

Більше того, позивач у своєму позові навіть не зазначає календарну дату складання заповіту, проте стверджує, що він був складений "в час загострення хронічних психічних хвороб".

Єдиною особою, яка безпосередньо спілкувалася з спадкодавцем в час складання оскаржуваного заповіту є приватний нотаріус Моргунов О.В.

Із тексту оскаржуваного заповіту, який був складений та записаний зі слів спадкодавця, вбачається, що на час його складання вона: - перебувала при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміла значення своїх дій та діяла добровільно, без погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, що засвідчено особистим підписом спадкодавця; - нотаріусом особу спадкодавця встановлено, дієздатність перевірено, що засвідчено підписом та печаткою нотаріуса. На спростування вище вказаних обставин, позивачем жодне обґрунтування не наводиться і докази протилежного не подаються.

Як до складання заповіту, так і у період з часу складання заповіту по день смерті, спадкодавець вела активне життя: особисто отримувала пенсію у листоноші; особисто перераховувала пенсію та розписувалася за її отримання; особисто відвідувала магазин, робила необхідні покупки, витрачала пенсію; особисто відвідувала лікарню; розповідала лікарю про симптоми захворювань та наслідки їх лікування; орієнтувалася у політичній та економічній ситуації у державі, виборах; обговорювала її з сусідами та друзями сім`ї відповідача; була серед запрошених на весілля онуки (доньки відповідача); особисто вітала молоде подружжя та зробила їм весільний подарунок.

Вище зазначене повністю виключає можливість посмертного встановлення у спадкодавця психіатричного захворювання, яке б призвело до того, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними у день складання заповіту.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 первісний позов підтримав, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 зустрічний позов підтримали, у задоволенні первісного позову просили відмовити.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, допитавши свідків, а також вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні первісного позову, та необхідності задоволення зустрічного позову у зв`язку з наступним.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В обґрунтування первісного позову позивач ОСОБА_3 посилається на те, що її мати ОСОБА_4 під час складення оспорюваного заповіту внаслідок психічного захворювання не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 пояснили суду, що починаючи з 2011 року ОСОБА_4 вела себе не адекватно, забувала виключати газ. по подвір`ю ходила на четвереньках, уходила серед розмови, боялася спати сама.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків фельдшер ФАП ОСОБА_8 , листоноша ОСОБА_9 , сусіди ОСОБА_4 - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили суду, що ОСОБА_4 протягом 2013 - 2015 років вела себе адекватно, сама рахувала пенсію, приймала участь у роботі виборчих комісій, розуміла значення своїх дій.

Статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" встановлено, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 105 ЦПК України встановлено, що призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема, психічний стан особи.

Згідно висновку проведеної за ухвалою суду судово - психіатричної експертизи № 506 від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_4 на період складання заповіту, 13 лютого 2013 року, виявляла ознаки органічного ураження головного мозку (церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, інсульт). Враховуючи, що у представленій медичній документації відсутній опис психічного стану підекспертного на період, що цікавить суд, визначити ступінь вираженості когнітивних розладів та винести експертне рішення не можливо.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12 висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Якщо проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність спадкодавця в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Таким чином позивачем ОСОБА_3 не надано доказів того, що ОСОБА_4 дійсно не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, а саме 13 лютого 2013 року.

На підставі вищевказаного суд вважає, що позов ОСОБА_3 про визнання заповіту недійним є не обґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо зустрічного позову.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

13 лютого 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Моргуновим О.В., яким усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй належатиме і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1

Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Новомиколаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

05 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Новомиколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 за заповітом.

06 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Новомиколаївської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на садщину за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, площею 6,36 га., розташовану на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Постановою державного нотаріуса Новомиколаївської державної нотаріальної контори, повноваження якої в порядку заміщення виконує державний нотаріус Шостої Запорізької державної нотаріальної контори від 06 березня 2018 року, йому було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва у зв`язку з тим, що ним не були надані документи, які підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.

ОСОБА_12 зазначає, що державний акт, яким посвідчувалося право власності ОСОБА_4 на вказану у позові земельну ділянку, було втрачено.

Разом з тим, згідно інформаційної довідки № 128042333 від 19 червня 2018 року, та договору оренди землі від 16 січня 2014 року, вбачається, що у власності спадкодавця перебувала земельна ділянка, площею 6,3599 га., кадастровий номер НОМЕР_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, яка належала їй на праві приватної власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_3 , номер НОМЕР_4 , виданого Новомиколаївською районною державною адміністрацією та зареєстрованого 14 жовтня 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.

Також право власності ОСОБА_4 на вказану в позові земельну ділянку було підтверджено дослідженою в судовому засіданні, завіреною у встановленому законом порядку, копією Державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_3 , номер НОМЕР_4 , виданого Новомиколаївською районною державною адміністрацією та зареєстрованого 14 жовтня 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, яка була надана суду відділом у Новомиколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Статтями 1216 - 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Враховуючи, що нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, то єдиним способом захисту спадкових прав позивача є визнання за ним такого права в судовому порядку.

Таким чином зустрічний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 12, 81, 263, 265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітомзадовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку, площею 6,3599 га., кадастровий номер НОМЕР_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, яка належала ОСОБА_4 , на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_4 , виданого Новомиколаївською районною державною адміністрацією Запорізької області 14 жовтня 2005 року, в порядку спадкування за заповітом.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення в повному обсязі.

Рішення суду в повному обсязі складене 23 травня 2019 року.

Суддя А.Б.Шиш