Рішення

від 21.05.2019 по справі 910/1952/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2019Справа № 910/1952/19 за позовом Приватного підприємства Еквіс

до Акціонерного товариства Київенерго

про стягнення 3502,92 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Еквіс звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Київенерго про стягнення 3502,92 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги , позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення переплаченої суми авансових платежів відповідно до договору № 8071002-04 від 14.01.2016 за споживання теплової енергії у розмірі 3332,56 грн., однак відповідачем зазначені кошти повернуті не були. Зважаючи на це, позивач просить суд стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти у розмірі 3332,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 90,65 грн. та 3 % річних у розмірі 79,71 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Еквіс залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом: зазначення вірного повного найменування юридичної особи відповідача; зазначення, якими конкретними доказами підтверджуються твердження позивача про те, що протягом опалювального сезону 2017-2018 позивач спожив теплову енергію в розмірі, меншому, ніж той, що був сплачений до початку відповідних розрахункових періодів, надання таких доказів (доказів на підтвердження обсягів спожитих послуг) чи зазначення про неможливість їх подання; надання до суду відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; подання підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку (оригінал платіжного документа) та розмірі (1921,00 грн.); встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

11.03.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/1952/19 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

08.04.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач зазначає, що нормами законодавства не передбачено обов`язку позивача сплачувати аванс на теплову енергію; позивачем не вірно обране нормативне обґрунтування - ст. 1212 ЦК України, а не ст. 693 ЦК України; станом на момент звернення до суду підставою набуття спірних грошових коштів відповідачем є договір; позивач зазначає, що хоче стягнути переплату за період з 01.01.2016 по 31.08.2018, а тому позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог в частині повернення переплати за січень та лютий 2016 року.

24.04.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач підтримує заявлені позовні вимоги, та зазначає про намір подати розмір судових витрат, понесених позивачем, протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Судом встановлено, що відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у процесі розгляду справи відповідач змінив місцезнаходження ( 85612 , Донецька обл., Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34).

В той же час, оскільки станом на дату пред`явлення позову та відкриття провадження у справі адресою місцезнаходження відповідача була: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, позовну заяву прийнято до розгляду з додержанням правил підсудності, визначених статтею 27 ГПК України, а тому, відповідно, зміна місцезнаходження відповідача в процесі розгляду справи не має наслідком зміни територіальної підсудності справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив, відповідачем у відзиві на позов, суд

ВСТАНОВИВ:

14.01.2016 між відповідачем (енергопостачальна організація) та позивачем (абонент) укладено договір №8071002-04 на постачання теплової енергії (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2 додатку №4 до Договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України Про заставу як засіб гарантії сплати теплової енергії.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води , водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення , а також вивезення побутових відходів тощо).

Як зазначено позивачем, за період дії Договору, ним виконувались договірні обов`язки та сплачувались кошти за надані послуги.

Так, позивачем долучено до справи копію платіжного доручення №14 від 15.03.2018 про сплату позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 3350,00 грн.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначенопідприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго".

Відповідно до Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.04.2018 за № 591 Комунальному підприємству КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях, когенераційних установках, та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), крім виробництва теплової енергії за нерегульованим тарифом;на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, крім постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.

Судом встановлено, що відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків по договору №8071002-04 від 14.01.2016, станом на 30.11.2018 існує заборгованість на користь позивача у розмірі 3332,56 грн. Вказаний акт підписаний зі сторони позивача.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання договору від 14.01.2016 №8071002-04, відповідно до якої сторони домовились розірвати з 30.04.2018 Договір у зв`язку з тим, що з вказаної дати припиняються зобов`язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання абонента, що виникли за договором та залишились невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою №19 від 20.09.2018 про повернення грошових коштів у розмірі 3332,56 грн. у строк до 20.11.2018 (докази направлення долучені до позову).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення переплаченої суми авансових платежів відповідно до договору № 8071002-04 від 14.01.2016 за споживання теплової енергії у розмірі 3332,56 грн., однак відповідачем зазначені кошти повернуті не були. Зважаючи на це, позивач просить суд стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти у розмірі 3332,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 90,65 грн. та 3 % річних у розмірі 79,71 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначенопідприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго".

Відповідно до Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.04.2018 за № 591 Комунальному підприємству КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях, когенераційних установках, та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), крім виробництва теплової енергії за нерегульованим тарифом;на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, крім постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.

Так, відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Таким чином, оскільки подальша закупівля теплової енергії може бути запропонована лише Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО , відповідач позбавлений можливості подальшого виконання взятих на себе договірних зобов`язань і не зможе надалі надавати споживачу послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді згідно з умовами Договору, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що зобов`язання, яке складає предмет Договору, в тому числі, зобов`язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, припинилось у зв`язку з неможливістю його виконання через обставину, за яку жодна зі сторін не відповідає, в порядку ст. 607 Цивільного кодексу України.

Окрім того, як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання договору від 14.01.2016 №8071002-04, відповідно до якої сторони домовились розірвати з 30.04.2018 Договір у зв`язку з тим, що з вказаної дати припиняються зобов`язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання абонента, що виникли за договором та залишились невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню.

Як встановлено судом, відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків по договору №8071002-04 від 14.01.2016, станом на 30.11.2018 існує заборгованість на користь позивача у розмірі 3332,56 грн. Вказаний акт підписаний зі сторони позивача.

Водночас, відповідачем не було надано заперечень щодо розміру переплати та щодо власне обставин переплати (в тому числі, не зазначено про відсутність переплати позивачем за Договором).

За положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як вбачається з зазначеної норми, цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Разом з тим, оскільки між сторонами у справі було укладено Договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов`язання за цим Договором припинилось у зв`язку з неможливістю його виконання, в тому числі зобов`язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти (зокрема у надмірному розмірі 3332,56 грн.), суд доходить висновку, що у зв`язку з припиненням зобов`язання за таким Договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

Доводи відповідача стосовно того, що спірних правовідносин слід застосовувати положення ст. 693 Цивільного кодексу України, суд не приймає, оскільки дана стаття регулює зокрема питання повернення попередньої оплати товару через невиконання зобов`язання за договором поставки, тоді-як, за висновками суду, Договір за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг з урахуванням норм спеціального Закону України Про житлово-комунальні послуги .

З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст. 1212 ЦК України, зокрема, у заявленому ним у розмірі 3332,56 грн.

За змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з вимогою №19 від 20.09.2018 про повернення грошових коштів у розмірі 3332,56 грн. у строк до 20.11.2018 (докази направлення долучені до позову).

Так, оскільки позивач у листі-вимозі №19 від 20.09.2018 зазначив строк повернення коштів - до 20.11.2018, суд доходить висновку, що відповідач повинен був виконати обов`язок з повернення коштів у розмірі 3332,56 грн. у строк до 20.11.2018 включно.

Доводи відповідача щодо пропуску позовної давності до вимог про повернення коштів за період з січня по лютий 2016 року судом не приймаються, оскільки, як встановлено судом, на підтвердження перерахування суми переплати позивачем надано копію платіжного доручення від 15.03.2018, що спростовує твердження про сплив позовної давності щодо вимог позивача.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд зазначає, що наявність обов`язку відповідача повернути позивачу суму надмірно сплачених коштів у розмірі 3332,56 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, однак відповідачем не надано суду доказів виконання такого обов`язку - доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 3332,56 грн., у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 79,71 грн. 3% річних та 90,65 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 30.03.2016 у справі №6-2168цс16, предметом розгляду в межах якої були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок невиконання обов`язку з повернення авансу, стягнутого за рішенням суду, зобов`язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням, а отже невиконання таких зобов`язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання, оскільки боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

За наведених обставин, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з повернення суми переплати, з відповідача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивач здійснює розрахунок за період з 01.05.2018 по 15.02.2019.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач повинен був виконати обов`язок з повернення коштів у розмірі 3332,56 грн. у строк до 20.11.2018 включно

З огляду на наведене, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.11.2018 (дата виникнення прострочення) по 15.02.2019 (кінцевий період нарахування, заявлений позивачем), суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 23,83 грн. та інфляційні втрати у розмірі 60,25 грн., з огляду на що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню у зазначених розмірах.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Київенерго (85612, Донецька обл., Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34; ідентифікаційний код: 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Еквіс (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, будинок 39; ідентифікаційний код: 32766023) грошові кошти у розмірі 3332 (три тисячі триста тридцять дві) грн. 56 коп., 3% річних у розмірі 23 (двадцять три) грн. 83 коп., інфляційні втрати у розмірі 60 (шістдесят) грн. 25 коп. та судовий збір у розмірі 1873 (одна тисяча вісімсот сімдесят три) грн. 68 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева