Ухвала

від 24.05.2019 по справі 910/6453/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

24.05.2019Справа № 910/6453/19

Суддя господарського суду міста Києва Ломака В.С., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр електроенергетики Укрсільенергопроект (69096, місто Запоріжжя, вулиця Гребельна, будинок 5; код ЄДРПОУ 39274377) до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський інститут міського цивільного проектування (04070, місто Київ, вулиця Григорія Сковороди, будинок 21/16, офіс 4; код ЄДРПОУ 38389562) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за договором на виконання проектних робіт № 101-311018-ПР від 19.11.2018 у розмірі 45 618, 06 грн., пені в сумі 2 357, 93 грн., 3% річних в сумі 1 958, 22 грн., інфляційних втрат в сумі 13 833, 84 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр електроенергетики Укрсільенергопроект звернулось до господарського суду міста Києва з заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Київський інститут міського цивільного проектування пені в сумі 2 357, 93 грн., 3% річних в сумі 1 958, 22 грн., інфляційних втрат в сумі 13 833, 84 грн.

Розглянувши подану заяву на предмет наявності правових підстав для видачі судового наказу, суд зазначає наступне.

Так, підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, пеня за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов`язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені була передбачена договором.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом означеної норми матеріального права нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти та інфляційні втрати, передбачені положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, встановлений законом.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а відтак не є заборгованістю за договором.

У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог (частина 3 стаття 152 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, оскільки заявником заявлено вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які не відповідають вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України, але можуть бути розглянуті окремо в позовному провадженні, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви в цій частині у відповідності до частини 3 статті 152 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень частини 2 статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись статтями 148, пунктом 3 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр електроенергетики Укрсільенергопроект у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Київський інститут міського цивільного проектування пені в сумі 2 357, 93 грн., 3% річних в сумі 1 958, 22 грн., інфляційних втрат в сумі 13 833, 84 грн.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її прийняття та відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Суддя В.С. Ломака