Рішення

від 20.05.2019 по справі 914/744/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2019 Справа № 914/744/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Приватного підприємства ПАТРОНАТ , Львівська область, м.Львів;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Клуб професійного футболу Карпати , Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 177040,68грн.

Представники:

Позивача: Балобанов О.В. - адвокат (ордер від 07.05.2019р. серія РН-179 №002);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

17.04.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства ПАТРОНАТ до Товариства з обмеженою відповідальністю Клуб професійного футболу Карпати про стягнення заборгованості; ціна позову 177040,68грн.

Підставами позовних вимог Позивач визначає неналежне виконання Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору поставки від 01.08.2016р. №0108/2016.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.04.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;задоволити клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 07.05.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.05.2019р. у даній справі судом постановлено відкласти розгляд справи на 20.05.2019р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав повністю, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, та представив оригінали доданих до позовної заяви копій документів для огляду судом.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка не визнавалась судом обов`язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 177040,68грн. суми основного боргу за Договором поставки від 01.08.2016р. №0108/2016.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

01.08.2016р. між Приватним підприємством Патронат (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Клуб професійного футболу Карпати (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №0108/2016 (далі - Договір), відповідно до якого (п.п.1.1., 1.2. Договору) Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність (повне господарське відання) Покупця Товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар, - ролокасету Aqua Guard в кількості 1 комплект синього кольору для басейну розміром 5,00 х 16,50 м., та своєчасно здійснити його оплату на умовах Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору ціна товару складає 407723,50грн., в тому числі ПДВ за ставкою відповідно до чинного законодавства України, що є еквівалентом 14790 Євро за офіційним курсом гривні до іноземних валют (Євро), встановлених Національним Банком України на дату укладення Договору.

Пунктом 2.2. Договору Сторонами встановлено, що оплата за товар здійснюється Покупцем поетапно:

а) перший етап - аванс в сумі 247229,64грн., в тому числі ПДВ за ставкою відповідно до чинного законодавства України;

б) другий етап - решту ціни товару, з урахуванням ПДВ за ставкою відповідно до чинного законодавства України не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки товару, з урахуванням зазначеного в пункті 2.4. Договору.

Оплата за Договором здійснюється у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування необхідних до сплати сум на поточний рахунок Постачальника (п.2.3. Договору).

Відповідно до пункту 2.4. Договору ціна товару в національній валюті України - гривнях буде відкоригована при оплаті Покупцем платежу, передбаченого п.п. Б) п. 2.2. Договору, відповідно до визначеного в пункті 2.1. Договору еквіваленту в Євро, виходячи з офіційного курсу гривні до іноземних валют (Євро), встановлених Національним Банком України на дату такого платежу.

Згідно пункту 3.1. Договору Постачальник зобов`язувався здійснити поставку товару до місця поставки впродовж 60 календарних днів з дня отримання авансового платежу, передбаченого підпунктом а) пункту 2.2. Договору.

Товар вважається прийнятим Покупцем з моменту підписання відповідної видаткової накладної (п. 4.2. Договору).

Пунктом 5.3. Договору Сторонами встановлено зобов`язання Постачальника, серед іншого, передати у власність Покупця товар.

Згідно п.5.4. Договору Покупець зобов`язувався прийняти від Постачальника товар, що є предметом Договору та своєчасно здійснити відповідні розрахунки грошовими коштами за товар на умовах Договору.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін, і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань, передбачених Договором (п. 9.1. Договору).

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

На виконання умов укладеного між Сторонами Договору Відповідачем згідно Платіжного доручення від 02.08.2016р. №1538 здійснено сплату на користь Позивача авансового платежу за Договором в розмірі 247229,64грн.

Видатковою накладною від 21.09.2016р. №120 на суму 407723,50грн. Позивач передав, а Відповідач прийняв товар за Договором. Вказана Видаткова накладна підписана уповноваженими представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - ОСОБА_1 Договору.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 24.01.2019р. звертався до Відповідача Претензією від 23.01.2019р. вих. №4025 із вимогою про погашення заборгованості за Договором. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного чи часткового задоволення Претензії в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що Відповідачем належним чином не виконано взятих на себе договірних зобов`язань, а саме не сплачено на користь Позивача платежу, передбаченого пп. б) п. п.2.2. Договору, чим фактично не здійснено повного розрахунку за поставлений Позивачем та отриманий Відповідачем товар за Договором.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 177050,68грн. суми основного боргу за поставлений Позивачем та отриманий Відповідачем за Договором товар.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок суми позовних вимог суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки помилково застосовано офіційний курс валют до здійсненого Відповідачем 02.08.2016р. авансового платежу за Договором, а також невірно визначено залишок заборгованості за Договором в Євро та його еквівалент у гривні станом на час підписання позовної заяви.

Так, згідно даних бази законодавства Ліга:Закон офіційний курс Євро до Гривні станом на 01.08.2016р. (дату укладення Договору) складає 2756,7512грн. за 100 Євро; станом на час підписання позовної заяви (15.04.2019р.) - 3024,2774грн. за 100 Євро.

Щодо застосування офіційного курсу валют до здійсненого 02.08.2016р. авансового платежу за Договором суд зазначає, що підпунктом а) пункту 2.2. Договору не передбачено прив`язки вказаного платежу до еквіваленту в Євро, вказана сума є частиною ціни Договору, визначеної пунктом 2.1. Договору. Відтак, застосування такого курсу до вказаного платежу є неправомірним.

Крім цього, з приводу доводів представника Позивача щодо того, що при здійсненні авансового платежу (02.08.2016р.) враховувався курс Євро станом на 02.08.2016р. з врахуванням пункту 2.4 Договору суд зазначає наступне. Як наведено вище в мотивувальній частині рішення відповідно до пункту 2.4. Договору ціна товару в національній валюті України - гривнях буде відкоригована при оплаті Покупцем платежу, передбаченого п.п. Б) п. 2.2. Договору, відповідно до визначеного в пункті 2.1. Договору еквіваленту в Євро, виходячи з офіційного курсу гривні до іноземних валют (Євро), встановлених Національним Банком України на дату такого платежу. Відтак, положення пункту 2.4 Договору стосуються платежів, які б повинні були бути здійснені в порядку п.п. Б) п.2.2 Договору (другий етап платежу), та не стосуються авансу, передбаченого п.п. А) п.2.2 Договору.

З підстав наведеного суд зазначає, що ціна Договору згідно пункту 2.1. Договору та з врахуванням встановленого НБУ офіційного курсу обміну валют станом на 01.08.2016р. складає 407723,33грн. (що еквівалентно 14790 Євро), сума авансового платежу в розмірі 247229,64грн. є еквівалентом 8968,15 Євро (247229,64 / 2756,7512 х 100).

Таким чином, сума боргу Відповідача з оплати поставленого за Договором товару, яка повинна бути нам сплачена в порядку підпункту Б) п.п.2.2. Договору складає 5821,85 євро (14790-8968,15).

Відтак, з врахуванням встановленого Сторонами у пп. Б) п.2.2. Договору порядку обчислення вартості платежу, а також встановленого НБУ офіційного курсу обміну валют станом на 15.04.2019р., розмір боргу становить 176068,89грн. (5821,85 х 3024,2774 / 100).

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо оплати товару за Договором, враховуючи відсутність заперечень як щодо самого факту поставки товару за Договором, так і щодо його якісних чи кількісних характеристик, перевіривши розрахунок суми основного боргу, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 176068,89грн. суми основного боргу. В решті позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2019 рік установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2655,61грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Квитанцію від 17.04.2019р. №87 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2655,61грн. Оригінал вказаної Квитанції є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2655,61грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2641,03грн, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Клуб професійного футболу Карпати (79019, Львівська область, м.Львів, вул.Януша, буд.1; ідентифікаційний код 31805003) на користь Приватного підприємства Патронат (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Пасічна, буд.129; ідентифікаційний код 23967667) 176068,89грн. суми основного боргу та 2641,03грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 22.05.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.