Рішення

від 22.05.2019 по справі 914/408/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2019 Справа № 914/408/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю Акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Благо-Буд , Львівська область, м.Яворів;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 249115,51грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019р. Акціонерне товариство Українська залізниця в особі філії «Центр управління промисловістю акціонерного товариства Українська залізниця звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Благо-Буд про стягнення 196171,91грн. суми основного боргу, 43899,31грн. пені, 3708,44грн. трьох відсотків річних та 5335,85грн. інфляційних втрат; ціна позову: 249115,51грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов укладеного договору поставки від 20.06.2018р. №06/089/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2019р. суд постановив позовну Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю акціонерного товариства Українська залізниця від 01.03.2019р. вих. №ЦУП-8/1183 (від 05.03.2019р. вх.№427) залишити без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.04.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю акціонерного товариства Українська залізниця до розгляду та відкрити провадження у справі; задоволити клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 23.04.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 23.04.2019р. розгляд справи відкладено на 14.05.2019р. на 12:50год.

Розгляд справи відкладено на 22.05.2019р. з причин та підстав, викладених в ухвалі суду від 14.05.2019р.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходило.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, 17.05.2019р. надіслав на адресу суду Клопотання від 17.05.2019р. б/н (вх. №20626/19 від 20.05.2019р.), у якому підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд розглянути справу за наявними у ній документами за відсутності повноважного представника Позивача. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка не визнавалась судом обов`язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що поштова кореспонденція із процесуальними документами суду із відміткою Судова повістка від 04.04.2019р. №7901412397463, яка скеровувалась Відповідача за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: АДРЕСА_1 , повернута на адресу суду із відміткою відділення поштового зв`язку (довідка ф.20) Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення ; від 10.04.2019р. №7901412413051 - Дос.: Благо- ОСОБА_1 вул.Трильовського, 28, Львів АДРЕСА_2 .

Як вбачається із безкоштовного витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ, Відповідач у справі, - Товариство з обмеженою відповідальністю Благо-Буд знаходиться за адресою: 81000, Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Лесі Українки, буд.31, кв.48, йому присвоєно ідентифікаційний код НОМЕР_1 .

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відтак неодноразове неотримання Відповідачем поштової кореспонденції було зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018р. у справі №921/6/18.

Окрім того, судом, з метою належного повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи скеровано ухвалу від 14.05.2019р. про відкладення розгляду справи на 22.05.2019р. також і за адресою досилання поштової кореспонденції, яка зазначена на Довідці (ф.20) рекомендованого поштового відправлення від 10.04.2019р. №7901412413051: АДРЕСА_3 , м.Львів, вул.Трильовського, 28.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 196171,91грн. суми основного боргу з оплати поставленої за Договором поставки від 20.06.2018р. №06/089/18 продукції, а також 43899,31грн. пені, 3708,44грн. трьох відсотків річних та 5335,85грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором Продукції.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

20.06.2018р. між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , правонаступником якого є Акціонерне товариство Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю Акціонерного товариства Українська залізниця (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Благо-Буд (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №0108/2016 (далі - Договір), відповідно до якого (п.1.1. Договору) Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити Продукцію, найменування, кількість та ціни якої вказуються в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору ціна Продукції визначається Договором і приймається Сторонами в національній валюті України - гривні. Постачання здійснюється за цінами, встановленими у ОСОБА_2 до Договору, а також у відповідних рахунках-фактурах.

Пунктом 2.2. Договору Сторонами встановлено, що ціна Продукції включає в себе вартість Продукції, а також всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України. Залізничний тариф сплачується окремо Покупцем згідно з рахунком-фактурою (у випадку поставки товару залізничним транспортом). Вартість послуг ТехПД (подача та прибирання вагонів) сплачується Покупцем окремо в залежності від партії формування вагонів згідно із виставленими рахунками ( у випадку поставки товару залізничним транспортом).

Сума Договору складає 2629095грн., крім того 525819грн. податку на додану вартість, що разом становить 3154914грн. (п.2.5. Договору).

Відповідно до пункту 4.5. Договору датою поставки Продукції вважається дата відправлення цієї Продукції, що підтверджується штампом станції відправлення на залізничній накладній на адресу Одержувача, яка вказана в рознарядці Покупця, а на умовах самовивозу автомобільним транспортом Покупця - дата, що зазначена та підтверджується товарно-транспортною накладною на відвантаження Продукції.

Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання з поставки Продукції з моменту передачі його в розпорядження Покупця відповідно до пункту 4.5. Договору (п.4.6. Договору).

Пунктом 6.1. Договору Сторонами встановлено, що оплата Продукції, що поставляється за Договором, проводиться Покупцем на умовах стовідсоткової передоплати на підставі рахунку-фактури шляхом прямого банківського переказу на банківський рахунок Постачальника, зазначений у Договорі або рахунку-фактурі.

Згідно пункту 8.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену Договором та чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.2. Договору за порушення строків оплати ОСОБА_3 виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного Банку України від вартості неоплаченої Продукції за кожен день прострочення.

Дотримання процедури досудового врегулювання спору є обов`язковим (п.9.2. Договору).

Відповідно до пункту 11.1. Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31.12.2018р.

Специфікацією від 20.06.2018р. №1 до Договору (Додаток №1 до Договору) Сторонами погоджено кількісні, якісні характеристики Продукції, що поставляється за Договором, а також її ціну за одиницю виміру.

Вказаний Договір та Додаток до нього підписано уповноваженими представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов укладеного між Сторонами Договору Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунки від 30.05.2018р. №КЛ-0019 на суму 203240,88грн., від 05.06.2018р. №КЛ-0028 на суму 111150,72грн., від 05.06.2018р. №КЛ-0029 на суму 104853,78грн., від 05.06.2018р. №КЛ-0030 на суму 75774,42грн., від 11.06.2018р. №КЛ-0036 на суму 69473,34грн. на загальну суму 564493,14грн.

В подальшому, згідно Видаткових накладних від 01.06.2018р. №КЛ-0108 на суму 20708,88грн., від 05.06.2018р. №КЛ-0113 на суму 68143,52грн., від 05.06.2018р. №КЛ-0115 на суму 122544,93грн., від 08.06.2018р. №КЛ-0126 на суму 75868,90грн., від 08.06.2018р. №КЛ-0129 на суму 21364,78грн., від 09.06.2018р. №КЛ-0131 на суму 20628,38грн., від 09.06.2018р. №КЛ-0132 на суму 20323,68грн., від 11.06.2018р. №КЛ-0135 на суму 60971,04грн., від 17.06.2018р. №КЛ-0151 на суму 69666,37грн., від 18.06.2018р. №КЛ-0162 на суму 55059,19грн., від 19.06.2018р. №КЛ-0166 на суму 39201,98грн. поставлено Відповідачу на умовах Договору Продукцію на загальну суму 574481,65грн.

Відповідачем вказані рахунки оплачено частково в розмірі 378309,74грн., 06.06.2018р. сплачено на користь Позивача 135535,32грн., 11.06.2018р. - 75774,42грн., 13.06.2018р. - 27000грн., 09.07.2018р. - 140000грн., внаслідок чого утворився борг з оплати поставленої за Договором Продукції в розмірі 196171,91грн.

Факт часткового погашення Відповідачем суми основного боргу за поставлену за Договором Продукцію підтверджується долученою до матеріалів справи копією Виписки з банківського рахунку Позивача.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача Претензією від 10.08.2018р. вих. №935 із вимогою про сплату 191171,91грн. суми боргу за Договором. Відповідачем вказану Претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Відповідачем претензії в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 196171,91грн. суми основного боргу за Договором, а також 43899,31грн. пені, 3708,44грн. трьох відсотків річних та 5335,85грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором Продукції

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок суми основного боргу суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 196171,91грн. суми основного боргу за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 43899,31грн. пені.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 43899,31грн. пені. за період з 15.06.2018р. по 30.01.2019р.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до пункту 8.2. Договору за порушення строків оплати ОСОБА_3 виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного Банку України від вартості неоплаченої Продукції за кожен день прострочення.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано дат поставок Продукції за Договором, дат часткової оплати цих поставок, періодів та сум існування боргу за Договором, а також приписів ч.5 ст.254 ЦК України, сума пені, належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача за заявлений Позивачем період складає 68839,26грн.

Беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 43899,31грн. пені. за період з 15.06.2018р. по 30.01.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором Продукції Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Щодо стягнення 3708,44грн. трьох відсотків річних та 5335,85грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд тягнути з Відповідача на користь Позивача 3708,44грн. трьох відсотків річних за період з 15.06.2018р. по 30.01.2019р. та 5335,85грн. інфляційних втрат за період з квітня по вересень 2018р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за заявлений Позивачем період становить 3885,84грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3708,44грн. трьох відсотків річних за період з 15.06.2018р. по 30.01.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором Продукції Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

При перерахунку суми належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат за заявлений Позивачем період судом встановлено, що сума інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором Продукції за період з квітня по вересень 2018р. становить 2327,97грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5335,85грн. інфляційних втрат за період з квітня по вересень 2018р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 2327,97грн. інфляційних втрат, в решті позову в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо оплати Продукції за Договором, враховуючи відсутність заперечень Відповідача як щодо самого факту поставки Продукції за Договором, так і щодо її якісних чи кількісних характеристик, перевіривши розрахунок суми основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 196171,91грн. суми основного боргу, 43899,31грн. пені, 3708,44грн. трьох відсотків річних та 2327,97грн. інфляційних втрат. В решті позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2019 рік установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 3736,72грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 14.02.2019р. №674 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 3736,72грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 3736,72грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3708,44грн, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Благо-Буд (81000, Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Лесі Українки, буд.31, кв.48; ідентифікаційний код 37161914) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії Центр управління промисловістю Акціонерного товариства Українська залізниця (03038, м.Київ, Солом`янський район, вул.І.Федорова, буд.32; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081389) 196171,91грн. суми основного боргу, 43899,31грн. пені, 3708,44грн. трьох відсотків річних, 2327,97грн. інфляційних втрат та 3691,60грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 24.05.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.