Рішення

від 14.05.2019 по справі 917/219/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2019 Справа № 917/219/19

Господарський суд Полтавської області у складі судді Сіроша Д.М., при секретарі судового засідання Бойченко Л.О., розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом

Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області

до 1. Полтавської районної державної адміністрації;

2. Приватної агрофірми "Подоляка"

про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та передачу земельної ділянки державі

за участю представників сторін:

від позивача: Мироненко О.В. - прокурор

відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

Обставини справи: Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся з позовом до Полтавської районної державної адміністрації та Приватної агрофірми "Подоляка" про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та передачу земельної ділянки державі.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що укладений між сторонами договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину, а саме договору оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» .

Крім того, прокурор зазначає, що відповідач 2 на момент укладення договору про встановлення земельного сервітуту не був ні власником ні землекористувачем сусідніх земельних ділянок, чи об`єктів нерухомості під ними, до яких неможливий без використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, а тому не є суб`єктом, який має право вимагати встановлення сервітуту.

Ухвалою від 11.02.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 09.04.2019 суд закрив підготовче провадження у справі № 917/219/19 та призначив справу до судового розгляду по суті.

03.04.2019 від відповідача 1 надійшла заява про визнання позову в повному обсязі (вх. № 3415).

Відповідач 2 своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався, відзив на позов, у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк, не подав.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 14.05.2019, відповідно до частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою Полтавської області за результатами вивчення законності користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області виявлено порушення інтересів держави при встановленні земельного сервітуту на земельну ділянку Приватній агрофірмі "Подоляка" та подальшого користування нею.

Так, до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області (далі-Полтавська РДА) надійшло клопотання від Приватної Агрофірми «Подоляка» від 18.01.2011 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення земельного сервітуту - права на користування земельними ділянками державної власності (землі запасу) сільськогосподарського призначення загальною площею 66 га, що знаходяться на території Банківської сільської ради за межами населених пунктів.

В.о. голови Полтавської районної державної адміністрації прийнято розпорядження «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)» № 148 від 02.02.2011 .

07.11.2011 між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Приватною Агрофірмою «Подоляка» укладено договір про встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до пункту 1.1 договору «Розпорядник земельної ділянки» надає «Володарю сервітуту» право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті), що знаходиться за межами населених пунктів на території Валківської сільської ради Полтавського району (землі запасу) загальною площею 25,9976 га, з них: сіножаті - 25,9976 га (землі сільськогосподарського призначення).

Цільове призначення земельної ділянки, на яку установлюється сервітут, не змінюється.

Згідно з пунктом 4.2 договору, договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 2021 року.

Відповідно до пункту 5.1 договору плата за встановлення сервітуту вноситься у грошовій формі в розмірі 4026,51 грн щорічно.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.11.2011 за №532400004000775.

Відповідно до збірного кадастрового плану земельної ділянки, який є додатком до договору, зазначено кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 .

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1 ) площа земельної ділянки - 25,9976 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як убачається з вказаного Витягу, Приватній Агрофірмі «Подоляка» належить такий вид речового права на вказану земельну ділянку, як право оренди землі.

Водночас, відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Приватною Агрофірмою «Подоляка» зареєстровано інше речове право на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 , а саме: 19.02.2018 державним реєстратором Диканської районної державної адміністрації внесено запис про інше речове право на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 25,9976 га, а саме: сервітут, строк дії - 10 років. Підстава виникнення іншого речового права - договір про встановлення земельного сервітуту від 07.11.2011, який укладено між Полтавською РДА та Приватною Агрофірмою «Подоляка» . Цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з статтею 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до статті 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Статтею 98 Земельного кодексу України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно 99 Земельного кодексу, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України, сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

З аналізу вказаних норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Зазначена правова позиція також закріплена у пунктах 2.32 та 2.34 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» , згідно з якими види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб`єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом (пункт 2.32); обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб (пункт 2.34).

Аналогічна правова позиція висловлена в Постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 22.04.2015 у справі № 926/1348/14, від 03.06.2015 у справі № 926/1360/14.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог абзацу 1 пункту 12 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» , місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно - територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно з статтею 21 вказаного Закону, місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок державної власності встановлений статтею 124 Земельного кодексу України та нормами Закону України «Про оренду землі» .

Так, аналіз вимог статей 122, 124, часини 1 статті 123, пункту 12 Розділу «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) дає підстави дійти висновку, що надання земельних ділянок в оренду, суборенду здійснюється у відповідному порядку. Тобто, на підставі рішень органів виконавчої влади, зокрема, районних та обласних державних адміністрацій, за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу .

Згідно з частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, Закон передбачає, що набуттю права оренди земельної ділянки державної власності передує проведення земельних торгів, за результатами яких приймається рішення органом державної влади або місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи укладається договір купівлі-продажу права оренди з наступним укладенням договору оренди земельної ділянки.

Також слід зазначити, що відповідно до вимог статті 136 Земельного кодексу України стартова (мінімальна) вартість земельної ділянки та розмір орендної плати визначається за результатами виготовлення та затвердження нормативної або експертної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до вимог Закону України «Про оцінку земель» .

Проте нормативна чи експертна грошова оцінка спірної земельної ділянки не проводилася.

Фактично, розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації №148 від 02.02.2011 та спірний договір призвели до порушення економічних інтересів держави, оскільки державний бюджет не отримав коштів від надання земельної ділянки у користування юридичній особі.

Також, слід зазначити, що земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

Проте, у спірному договорі про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету укладення договору - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відповідає правовідносинам щодо оренди землі.

Отже, враховуючи вимоги статей 98, 99 Земельного кодексу України, статті 401 Цивільного кодексу України Приватна Агрофірма «Подоляка» не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, якій би могло бути надано право обмеженого користування земельною ділянкою (сервітут). Відсутні докази того, що потреби суб`єкта господарювання не могли бути задоволені іншим способом, а мета, вказана у договорі - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, могла б бути досягнута в інший спосіб, зокрема, укладенням відповідного договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, суть правовідносин між сторонами договору та мета отримання земельної ділянки (ведення товарного сільськогосподарського виробництва) не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут.

Ураховуючи категорію та цільове призначення спірної земельної ділянки - землі запасу сільськогосподарського призначення (сіножаті), мету укладення спірного договору - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також оплатний характер договору, між сторонами склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для ведення Приватною Агрофірмою «Подоляка» підприємницької діяльності, що відповідає поняттю «оренди землі» , наведеному у статті 1 Закону України «Про оренду землі» .

Крім того, для визначення розміру земельного податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (частина 1 пункту 289 статті 289 Податкового кодексу України), а центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки, на який індексується нормативна грошова оцінка станом на 1 січня поточного року за відповідною формулою (пункт 289.1 статті 289 Податкового кодексу України).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель» ).

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка обов`язково проводиться, зокрема, у разі визначення орендної плати за землі державної та комунальної форми власності.

Водночас, відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За змістом пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу орендна плата встановлюється в договорі оренди з урахуванням мінімальних та граничних обмежень її розміру, наведених у зазначеному пункті.

Таким чином, обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням, однак, у договорі не визначено нормативну грошову оцінку земель.

Крім того, як убачається зі змісту спірного договору, площа земельної ділянки, на якій установлено сервітут, визначена в гектарах, в той час як для задоволення потреб сервітуту достатньо невеликої кількості землі, необхідної для облаштування проїзду, інженерної мережі, тощо.

Враховуючи викладене, Приватна Агрофірма «Подоляка» не мала підстав на встановлення спірного земельного сервітуту.

Таким чином, Полтавською районною державною адміністрацією надано Приватній Агрофірмі «Подоляка» право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порушення вимог законодавства України, зокрема, порядку та підстав установлення земельного сервітуту та порядку розпорядження органами виконавчої влади землями державної власності.

З урахуванням наведених норм цивільного та земельного законодавства, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний договір про встановлення земельного сервітуту є удаваним правочином, вчиненим відповідачем для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 235 Господарського кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Таким чином, оспорюваний правочин не є договором про встановлення земельного сервітуту в розумінні статей 98-100 Земельного кодексу України.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний суд у постанові від 07.07.2018 у справі № 918/705/17.

Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до частини 2 статті 124 та частини 1 статті 134 Земельного кодексу України набувається на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів.

Відповідно до частини 1 та частин 3 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.13 Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» .

Відповідно до статті 208 Господарського Кодексу України, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Як роз`яснено в пункті 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Також, згідно із статтею 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів способів цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Враховуючи те, що договір про встановлення земельного сервітуту суперечить вимогам закону, суд дійшов висновку визнати його недійсним.

Згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У зв`язку з визнанням спірного договору недійсним, суд задовольняє вимогу про повернення земельної ділянки державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір від 07.11.2011, укладений між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Приватною Агрофірмою «Подоляка» , про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці сільськогосподарського призначення, площею 25,9976 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), що розташована на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Приватну Агрофірму «Подоляка» передати державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення (сіножаті), площею 25,9976 га, що розташована на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Стягнути з Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області (вул. Шавченка, 5, м. Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 04057505) на користь прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р 35210088006160 банк ДКСУ м. Київ МФО 820172 ЗКПО 02910060, код класифікації видатків бюджету-2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 1921,00 грн.

Стягнути з Приватної Агрофірми «Подоляка» (вул. Шевченка, буд. 11, с. Байрак, Диканський район, Полтавська область, 38548, код ЄДРПОУ 24389586) на користь прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р 35210088006160 банк ДКСУ м. Київ МФО 820172 ЗКПО 02910060, код класифікації видатків бюджету-2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 1921,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 24.05.2019.

Суддя Д.М. Сірош