Рішення

від 14.05.2019 по справі 927/157/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

14 травня 2019 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.

розглянуто у відкритому підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №927/157/19

за позовом: Ніжинської міської ради Чернігівської області, площа ім. Івана Франка, 1, м. Ніжин, 16600

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне підприємство Фортеця , проспект Миру, 33, м. Чернігів, 14000

про стягнення 387019грн.52коп.

у присутності представників сторін :

від позивача: Ільющенка С.В. - головного спеціаліста з питань претензійно-позовної роботи (довіреність №02.1-18/905 від 06.05.2019);

від відповідача: не з`явився.

Рішення ухвалюється в підготовчому засіданні в порядку, встановленому ч.4 ст.185 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 14.05.2019 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 387019грн.52коп. безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу на праві власності належать нежитлові будівлі загальною площею 3236,20кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці комунальної власності. За твердженням позивача, відповідач в установленому законом порядку не оформив та не зареєстрував речові права на цю земельну ділянку, разом з тим в період з 01.12.2015 по 31.08.2018 фактично користувався земельною ділянкою, яка є об`єктом комунальної власності, без належних на те підстав і без сплати позивачу відповідної плати, внаслідок чого зберіг у себе безпідставно набуте майно у вигляді грошових коштів у розмірі орендної плати, яка повинна була б сплачуватись відповідачем позивачу у разі оформлення права користування земельною ділянкою. А тому позивач просить у судовому порядку повернути йому як власнику спірної земельної ділянки безпідставно набуте та збережене відповідачем майно у вигляді несплаченої орендної плати в заявленій до стягнення сумі.

11 травня 2019 року в підготовчому провадженні позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 367295грн.96коп. безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати.

Заява про зменшення розміру позовних вимог підписана представником позивача за довіреністю ОСОБА_1 .

Як вбачається із наявної в матеріалах справи довіреності №02.1-18/905 від 06.05.2019, виданої на ім`я головного спеціаліста сектора з питань претензійно-позовної роботи та запобігання корупції відділу юридично-кадрового забезпечення апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради Ільющенка С.В., в ній відсутні застереження про обмеження повноважень представника на вчинення такої процесуальної дії як зменшення розміру позовних вимог, а тому суд доходить висновку, що заява про зменшення розміру позовних вимог підписана представником в межах наданих позивачем повноважень.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із ч.6 ст.46 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає зменшення розміру позовних вимог у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Позивач в даній справі законним представником в розумінні ст.57 Господарського процесуального кодексу України не представлений.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, яке реалізовано ним з дотриманням встановленого нормою господарського процесу строку, тобто до закінчення підготовчого засідання, а тому судом приймається до розгляду заява позивача про зменшення розміру позовних вимог і спір вирішуватиметься з її урахуванням.

В зв`язку із прийняттям судом зменшення розміру позовних вимог має місце нова ціна позову - 367295грн.96коп., а позовні вимоги полягають у стягненні з відповідача 367295грн.96коп. безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати в зазначений у позовній заяві період.

15 квітня 2019 року в підготовчому провадженні відповідачем подано заяву №3 від 12.04.2019 про визнання позову в частині заявлених до стягнення 367295грн.96коп., що є сумою безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати в період з 01.02.2016 по 27.11.2018. Відповідач зазначив, що він не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову у цій частині. До вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати в період з 01.12.2015 по 31.01.2016 відповідач просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Приймаючи до уваги, що в заяві про визнання позову відповідач визнає позов саме в сумі 367295грн.96коп., яку просить стягнути позивач, тому судом спір вирішується за результатами підготовчого провадження на підставі ч.3, 4 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч.1, 4 ст.191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В ході підготовочого засідання судом не встановлено порушення прав та інтересів інших осіб внаслідок визнання відповідем позову, а також визнання відповідачем позову не суперечить закону, в звязку з чим суд приймає визнання відповідачем позову.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши заяву відповідача про визнання позову та вислухавши під час підготовчого засідання пояснення та доводи позивача, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до листа КП Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації Товариство з обмеженою відповідальністю Охоронне підприємство Фортеця (відповідач у справі) є власником нежитлових будівель загальною площею 3236,20кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки №154419310 від 30.01.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права ТОВ Охоронне підприємство Фортеця на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази віднесення вищевказаної земельної ділянки до об`єктів державної власності, або наявність зареєстрованого речового права на цю земельну ділянку за будь-якою юридичною або фізичною особою.

В силу ч.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Отже враховуючи відсутність зареєстрованого за державою, будь-якою юридичною або фізичною особою права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 вул. Бородіна, 7, суд доходить висновку, що вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності, а права власника щодо вказаної земельної ділянки здійснює орган місцевого самоврядування, владні повноваження якого поширюються в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої знаходиться спірна земельна ділянка, тобто Ніжинська міська рада Чернігівської області (позивач у справі).

За твердженням позивача відповідач, не оформивши право користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташоване належне йому на праві власності майно, як фактичний користувач земельної ділянки використовував її у період з 01.02.2016 по 31.08.2018 без належних на те підстав і без внесення відповідної плати за її використання.

Даний факт підтверджується листами Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області №4226/9/25-13 від 08.10.2018 та №4687/9/25-13-07-017 від 23.11.2018, відповідно до яких ТОВ Охоронне підприємство Фортеця звітність протягом 2015 - 2018рр. з плати за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 область, м АДРЕСА_3 Ніжин, вул. Бородіна, 7, не подавалась, відповідно плата за землю не нараховувалась та не сплачувалась.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із підп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В силу підп.14.1.136, 14.1.72 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Отже чинним законодавством передбачається дві форми плати за землю у вигляді земельного податку, який справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; та у вигляді орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, яку орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, в зв`язку чим не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача, як землекористувача, є орендна плата.

Згідно з абз.1 п.288.1. ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Отже надання земельної ділянки комунальної власності в користування здійснюється на підставі договору оренди, яким за приписами ч.1 ст.21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В силу ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Системний аналіз приписів статей 123, 124 Земельного кодексу України свідчить, що передача земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється за відповідним клопотанням особи, зацікавленої в одержанні у користування відповідної земельної ділянки, тобто набуттю права користування та права оренди передує волевиявлення особи, яка виявила бажання набути таке право, і лише після цього здійснюється волевиявлення органу місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідного рішення.

При цьому згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом враховується, що ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України встановлено особливий порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю, споруду, на якій розташовані ці об`єкти.

Так, за змістом ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Разом з тим, системний аналіз положень законодавства свідчить, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею, оскільки передбачений ч.2 ст.120 Земельного кодексу України та ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України перехід права користування земельною ділянкою не відбувається автоматично внаслідок набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці, оскільки вимагає оформлення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації цього права.

Отже із моменту набуття права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок звернутися до органу місцевого самоврядування з питання укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, та зареєструвати право оренди.

В порушення вищенаведених норм закону відповідач не оформив право користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, та у спірний період не сплачував плату за користування нею, що відображено, зокрема, в акті комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі від 27.11.2018.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних відносин, суд відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, відповідно до якого до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд доходить висновку, що за своєю правовою природою спірні правовідносини є кондикційними, а тому при вирішенні даного спору належить застосовувати норми глави 83 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

З посиланням на ст.1212 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 367295грн.96коп. безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати за вищевказаний період, яку відповідач мав сплатити позивачу у разі оформлення права користування земельною ділянкою.

Орендна плата визначена позивачем з використанням нормативно грошової оцінки земельної ділянки та з урахуванням ставки орендної плати, встановленої рішенням органу місцевого самоврядування, яка діяла у спірний період.

Відповідно до інформації, викладеної Міськрайоним управлінням у Ніжинському районі та м. Ніжині Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в листі №18-25-0.172-983/119-18 від 27.09.2018, нормативно грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за 1кв.м, з цільовим призначенням 03.13 для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування станом на 2015р. становить 590,84грн.; станом на 2016р. - 846,67грн.; станом на 2017р. та 2018р. - 897,47грн.

Згідно із підп. е підп.5.4.2. п.5.4. розділу Ставки плати за землю Положення про плату за землю, затвердженого 69 сесією міської ради 6 скликання від 08.07.2015, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем за землі для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування та закладів побутового обслуговування на рівні 5 відсотків нормативної грошової оцінки.

Здійснивши перевірку розрахунку заявленої до стягнення суми орендної плати, яка підлягла б сплаті відповідачем до місцевого бюджету міста Ніжина у разі належного оформлення відповідачем права оренди земельною ділянкою комунальної власності, судом встановлено, що розрахунок здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства.

За змістом ч.1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

З огляду на приписи земельного законодавства не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Враховуючи, що відповідач, як власник об`єктів нерухомого майна, користувався належною позивачу земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату, тому суд доходить висновку, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

В силу ч.6 ст.46 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно із ч.4 ст.185 Господарського процесуального кодексу України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтями 191 цього Кодексу.

За змістом ст.191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на її вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідач в даній справі законним представником в розумінні ст.57 Господарського процесуального кодексу України не представлений.

Судом встановлено, що заява про визнання позову підписана директором відповідача ОСОБА_2 , посадове становище якого підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.01.2019 (а.с.18-21), тобто повноважною посадовою особою.

Враховуючи, що відповідно до ст.46 Господарського процесуального кодексу України визнання позову є правом відповідача, такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують прав та інтересів інших осіб, законність та підставність позовних вимог підтверджується матеріалами справи, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити в повному обсязі і з відповідача має бути стягнуто на користь позивача 367295грн.96коп. безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно зі ст.129 цього ж Кодексу судовий збір у спорах, що виникають при виконання договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, враховуючи, що позовні вимоги задоволені у заявленій до стягнення сумі, тому судом понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.46, 74, 129, 185, 191, 202, 233, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Ніжинської міської ради Чернігівської області (площа ім. Івана Франка, 1, м. Ніжин, 16600, ідентифікаційний код 34644701) до Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне підприємство Фортеця (проспект Миру, 33, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 36045732) задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне підприємство Фортеця , проспект Миру, 33, м. Чернігів, 14000 (ідентифікаційний код 36045732) на користь Ніжинської міської ради Чернігівської області, площа ім. Івана Франка, 1, м. Ніжин, 16600 (ідентифікаційний код 34644701) 367295грн.96коп. безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати та 5509грн.44коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 24 травня 2019 року.

Суддя Т. Г. Оленич