Рішення

від 14.05.2019 по справі 905/149/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.05.2019 Справа № 905/149/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., при секретарі судового засідання Турко А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м. Костянтинівка, Донецька область, в інтересах держави в особі позивача, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м. Костянтинівка, Донецька область

до відповідача: Фермерського господарства Елена , сел. Шевченко, Донецька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної форми власності та зобов`язання повернути державі земельну ділянку державної форми власності з нормативною грошовою оцінкою 170956,50грн

за участю прокурора відділу прокуратури Харківської області Алекаєва Ю.В., посвідчення в„–042342 , видане 29.03.2016

від позивача: представник не з`явився

від відповідача: представник не з`явився

від третьої особи: представник не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м. Костянтинівка, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі позивача, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м. Костянтинівка, Донецька область, до відповідача, Фермерського господарства Елена , сел. Шевченко, Донецька область, про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної форми власності площею 30,00га (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення), яка розташована за межами населених пунктів Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області, наданою ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Добропільським МВ ГУМВС України в Донецькій області 26.02.1998), та зобов`язання повернути земельну ділянку державної форми власності площею 30,00га (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення) нормативною грошовою оцінкою 170956,50грн, розташовану за межами населених пунктів Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області, державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області у придатному для використання стані за актом приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, що відповідно до ст.141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою. У підтвердження нецільового використання земельної ділянки прокурор посилається на результати перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області 30.05.2019. Факт порушення земельного законодавства, як стверджує прокурор, є доведеним та не є спірним при розгляді даної справи з огляду на притягнення голови Фермерського господарства Елена ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності постановою Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про накладення адміністративного стягнення №179-ДК/0074По/08/01/-18 від 30.05.2019.

Позивач представника у засідання суду не направив, про причини неявки суд не повідомив, заяв по суті спору не надав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 06.02.2019 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відсутність належних підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді; зазначає про недоведеність належними та допустимими доказами у справі факту віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення для випасання худоби та розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки; зазначає, що не є належним відповідачем у справі; зауважує, що позовні вимоги не узгоджуються з існуючим порядком припинення права користування земельними ділянками.

Відповідач також звертався до суду з клопотаннями про об`єднання в одне провадження господарських справ №905/144/19 та №905/149/19 та про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Добропільської райдержадміністрації з посиланням на те, що Державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою був виданий на підставі рішення цієї особи. Вказані клопотання були розглянуті судом та залишені без задоволення, про що зазначено в протоколі судового засідання від 23.04.2019, яке було проведено з повним фіксуванням за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Так, в задоволенні клопотання про об`єднання в одне провадження господарських справ №905/144/19 та №905/149/19 судом було відмовлено з причини відсутності доведених обставин, які б свідчили про пов`язаність між собою цих господарських справ похідністю вимог або поданими доказами; в задоволені клопотання про залучення Добропільської райдержадміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, судом було відмовлено з причини відсутності обставин, які б свідчили про ймовірний вплив рішення у даній справі на права та обов`язки вказаної особи. При цьому, судом враховано відсутність оспорювання підстав набуття земельної ділянки в користування.

У засідання суду відповідач жодного разу представника не направив; за наслідком розгляду та задоволення клопотання відповідача про участь у судовому засіданні 14.02.2019 в режимі відеоконференції господарським судом було винесено ухвалу від 08.02.2019, однак у Красноармійський міськрайонний суд Донецької області, якому було доручено забезпечення проведення відеоконференції, представник відповідача не з`явився; 14.05.2019 за вх.№9335/19 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 , залучений до участі у справі ухвалою суду від 14.02.2019, у засідання суду жодного разу не з`явився; 14.05.2019 за вх.№9337/19 через канцелярію суду від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності, у задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити.

Справу розглянуто в порядку загального позовного провадження. Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 21.01.2019; підготовче засідання призначене на 14.02.2019 з подальшим відкладанням на 27.02.2019, 14.03.2019, 04.04.2019; ухвалою суду від 04.04.2019 підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 23.04.2019. Розгляд справи по суті розпочато у судовому засіданні 23.04.2019 з подальшим оголошенням перерви у судовому засіданні до 14.05.2019.

14.05.2019 позивач, відповідач та третя особа у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Зважаючи на сплив встановленого ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України строку розгляду справи по суті та з огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, зокрема передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті за наявними матеріалами за відсутності сторін та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_3 , зареєстрованому 19.03.2001 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 111, на підставі рішення Добропільської районної ради народних депутатів Добропільського району Донецької області від 16.02.2001 ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства було надано у постійне користування земельну ділянку площею 30га, розташовану на території Світлівської сільської ради (арк. справи 39).

Як встановлено ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, чинній на час спірних правовідносин; втратив чинність 01.01.2002 після набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Земельну ділянку у постійне користування з земель державної власності ОСОБА_1 було отримано на підставі ст.7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) в порядку, визначеному Законом України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 №2009-XII (втратив чинність 01.08.2003 після набрання чинності Законом України Про фермерське господарство від 19.06.2003 № 973-IV), приписами якого на той час були визначені економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні.

Як свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Фермерського господарства Елена (код ЄДРПОУ 31449132), скориставшись правом на отримання земельної ділянки в постійне користування з земель державної власності для ведення селянського (фермерського) господарства після одержання Державного акту на право постійного користування землею, 27.03.2001 ОСОБА_1 як засновником було створено та зареєстровано відповідача як юридичну особу . Відомості щодо створення відповідача як юридичної особи також містяться у статуті Фермерського господарства Елена (код ЄДРПОУ 31449132), затвердженого в новій редакції рішенням учасника №4 від 17.03.2014; дата реєстрації 24.03.2014, номер запису №12601050009001046), згідно з п.1.1 якого єдиним засновником та керівником якого є ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Добропільським МВ ГУМВС України в Донецькій області 26.02.1998, ідентифікаційний код 2451315730).

Статтею 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 №2009-XII (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) встановлено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 №2009-XII (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.

Як визначено ст.9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 №2009-XII (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) після одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення селянського (фермерське) господарства за порядком, встановленим Законом України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 №2009-XII, на час отримання спірної земельної ділянки у постійне користування безпосередньо була пов`язана з наданням громадянину земельної ділянки для ведення селянського (фермерське) господарства; передання земельної ділянки було умовою для державної реєстрації відповідача як юридичної особи.

При цьому, комплексний аналіз ст.ст.2, 4, 5, 9, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 №2009-XII дозволяє зробити висновок, що після державної реєстрації та набуття статусу юридичної особи права та обов`язки землекористувача належать не громадянинові ОСОБА_1 , якому земельна ділянка була надана в постійне користування для ведення селянське (фермерське) господарство, а створеній ним юридичній особі, яка є відповідачем у даній справі.

Наведеним спростовуються заперечення відповідача щодо подання позову про припинення права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання її повернути державі до неналежного відповідача, отже, посилання відповідача на те, що Фермерське господарство Елена є неналежним відповідачем у даній справі не приймаються судом до уваги.

Подібну позицію щодо юридичної особи як належного землекористувача при створенні фермерського господарства відповідно до Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 № 973-IV викладено в постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц.

Щодо посилання відповідача на відсутність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом, яке наведене у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

В силу положень ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. В разі встановлення наявності у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

За приписами ч.2, ч.3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, чч. 3,4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави . Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Разом з тим, надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18).

Постановою №15 від 14.01.2015 Кабінету Міністрів України затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, за приписами п.1 якого державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Як встановлено пп.31 п.4 вказаного Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Приймаючи до уваги вищенаведене, розпорядником спірної земельної ділянки з огляду на її місце розташування, та належним позивачем у даній справі, є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Звернення прокуратури з вказаним позовом обумовлено неналежним, як стверджує прокурор, здійсненням позивачем своїх повноважень щодо судового захисту порушених інтересів держави, який не звертався за судовим захистом інтересів держави. Так, в листі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07.12.2018 №10-5-0.61-7234/2-18 (арк.справи 42) зазначено про те, що останній не звертався з позовом до суду про припинення права користування земельною ділянкою Фермерським господарством Елена внаслідок відсутності фінансування.

Вказані обставини приймаються судом до уваги в якості підстав для застосування прокурором наданих Конституцією України та Законом України Про прокуратуру повноважень щодо представництва інтересів держави в суді.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на відсутність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом, який, виходячи з позиції прокурора, направлено на захист охоронюваних законом інтересів держави. Суд зауважує, що не вбачає підстав для залишення позову без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.226 Господарського кодексу України, отже, спір є таким, що підлягає вирішенню по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення прокуратури до суду з позовом про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою державної форми власності та зобов`язання повернути державі земельну ділянку стало використання земельної ділянки не за цільовим призначення.

Нормативно позов обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п. ґ ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України).

Відповідно до приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За вимогами ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У підтвердження нецільового використання земельної ділянки прокурор посилається на результати перевірки дотримання вимог земельного законодавства. При цьому, факт нецільового використання земельної ділянки, як стверджує прокурор, є доведеним та не є спірним при розгляді даної справи з огляду на притягнення голови Фермерського господарства Елена ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 30.05.2018 відділом контролю за використанням та охороною земель у Добропільському, Олександрівському районах та містах Краматорську і Дружківці Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства на земельній ділянці, яка знаходиться за межами населених пунктів Світлівської сільської ради на території Добропільського району Донецької області, за результатами якої складено акт обстеження земельної ділянки №179-ДК/153АО/10/01/-18 (арк.справи 23-24) та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №179-ДК/205/АП/09/01-18 (арк.справи 25-26), якими встановлено, що земельна ділянка, державної форми власності, площею 30,00га, надана згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ДН №111 від 19.03.2001 громадянину ОСОБА_1 , відноситься до земель сільськогосподарського призначення, склад угідь - пасовища, але на момент обстеження всю площу земельної ділянки розорано і засіяно яровою культурою (озимою пшеницею). Такі дії призвели до відхилення від проекту землеустрою на даній земельній ділянці, що є порушенням ст. 20 Закону України Про землеустрій та п. і ч.1 ст. 211 Земельного кодексу України.

За результатами даної перевірки уповноваженими особами Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області стосовно голови Фермерського господарства Елена ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення (арк.справи 27-28), а також припис №179-ДК/0121Пр/03/01/-18 від 30.05.2018 (арк.справи 31), в якому вказано про необхідність припинення порушення земельного законодавства шляхом використання земельної ділянки згідно проекту землеустрою як пасовище.

30.05.2018 державним інспектором, головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Добропільському, Олександрівському районах та мм.Краматорську і Дружківці Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області винесено постанову №179-ДК/0074По/08/01/-18 про накладення адміністративного стягнення (арк.справи 29-30), згідно з якою голову Фермерського господарства Елена ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення - відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою та за ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00грн, який був сплачений 04.06.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 1625 (арк.справи 32).

Дослідивши матеріали перевірки, суд зауважує, що невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, є порушенням, за яке передбачена відповідальність відповідно до п. ґ ч.1 ст.211 Земельного кодексу України. Разом з тим, матеріалами перевірки дотримання вимог земельного законодавства, на які посилається прокурор, встановлено використання спірної земельної ділянки з відхиленням від проекту землеустрою, що є порушенням п. і ч.1 ст. 211 Земельного кодексу України.

Підставою для притягнення директора Фермерського господарства Елена до адміністративної відповідальності стало відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою відповідно до ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому, використання земель не за цільовим призначенням є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до ст.53 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, посилання прокурора на встановлення факту нецільового використання земельної ділянки під час проведення перевірки дотримання відповідачем вимог земельного законодавства не приймаються судом до уваги з причини спростування цих посилань матеріалами справи; інших доказів щодо використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням матеріали справи не містять.

Як встановлено ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 №548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306, яка застосовується для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі, до земель сільськогосподарського призначення (секція А, розділ 01) включаються землі для ведення фермерського господарства (підрозділ 02) за кодом КВЦПЗ 01.02.

Як вбачається з довідки відділу у Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №112/163-18 від 15.02.2018 (арк.справи 129) цільове призначення (використання) спірної земельної ділянки: для ведення фермерського господарства; склад угідь - пасовища. Наведене цільове призначення узгоджується з відомостями державного акту на право постійного користування серія НОМЕР_3 від 19.03.2001, в якому зазначено, що землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства.

За інформацією відділу у Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 21.06.2018 №1193/103-18 (арк.справи 41) відповідно до технічної документації щодо встановлення (відновлення меж) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину України ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області за межами населених пунктів, цільове призначення земельної ділянки площею 30 га не змінювалось.

Суд зауважує, що обставини стосовно використання спірної земельної ділянки з відхиленням від проекту землеустрою, які стали підставою для притягнення голови Фермерського господарства Елена ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та винесення припису щодо припинення порушення вимог земельного законодавства, не були предметом дослідження судом при розгляді даної справи, оскільки не входять до предмету доказування як такі, що не зумовлюють законодавчо встановлених підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Розглядаючи позовні вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної форми власності та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку державі, судом враховане таке.

Згідно зі ст.13 та ст.14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Як визначено ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд зауважує, що право користування земельною ділянкою, отриманою для ведення фермерського господарства є майном у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підпадає під її захист (справа Стрейч проти Сполученого Королівства , рішення від 24.06.2003; справа Рисовський проти України , рішення від 20.10.2011).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Отже, втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, в протилежному випадку таке втручання буде несумісним з гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи відсутність доведених матеріалами справи законодавчо встановлених підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою державної форми власності площею 30,00га (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення), яка розташована за межами населених пунктів Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області, як і визначених законом підстав для повернення спірної земельної ділянки державі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з причини їх безпідставності.

Судові витрати за приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м. Костянтинівка, Донецька область, в інтересах держави в особі позивача, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м.Костянтинівка, Донецька область, до Фермерського господарства Елена , сел. Шевченко, Донецька область, про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної форми власності та зобов`язання повернути державі земельну ділянку державної форми власності з нормативною грошовою оцінкою 170956,50грн відмовити.

В судовому засіданні 14.05.2019 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2019.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова