Рішення
від 21.05.2019 по справі 910/963/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2019Справа № 910/963/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна

До Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ

про стягнення 281 827,09 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача Авдєєв Б.М .

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ про стягнення 281 827,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов`язання з оплати отриманого в межах договору поставки товару. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем було подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 183 380,91 грн. основного боргу, 62 856,64 грн. нарахованої пені, 11 644,63 грн. інфляційних втрат, 5 606,91 грн. 3% річних та 18 338,00 грн. штрафу.

Ухвалою від 04.02.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 01.03.2019р.

01.03.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 22.03.2019р.

22.03.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 10.04.2019р.

10.04.2019р. підготовче засідання було відкладено на 24.04.2019р.

24.04.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2019р.

21.05.2019р. представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 21.05.2019р. не з`явився, відзиву на позов не подав, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином з урахуванням такого.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ є: 03113, м.Київ, проспект Перемоги, будинок 55/2.

З урахуванням вимог господарського процесуального законодавства України, судова кореспонденція по справі (ухвала про відкриття провадження, ухвали про повідомлення) направлялись судом за вказаною адресою відповідача.

Проте, конверти з поштовою кореспонденцією було повернуто до суду з відміткою не знаходиться .

Відповідно до п. 99 Постанови №270 від 05.03.2009р. Кабінету Міністрів України Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку , рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалами суду відповідачем та повернення їх до суду з поміткою не знаходиться є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо їх належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про час та місце розгляду справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи також містять і іншу адресу відповідача: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Музичі, вул.Польова, 10 . На вказану адресу судом також скеровувалась судова кореспонденція, проте за даними офіційного сайту Публічного акціонерного товариства Укрпошта остання вручена адресату також не була.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження є днем вручення судового рішення, а отже, і належного повідомлення учасника справи.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі відповідач міг дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.

Наразі, з огляду на неявку відповідача суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 21.05.2019р.

В судовому засіданні 21.05.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.10.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна (продавець) було укладено договір поставки №30/10/17, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених договором прийняти та оплатити продукцію авто хімії та автокосметики в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до видаткових накладних та умов цього договору.

Згідно п.2.2 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. загальну ціну договору становить сума вартості всіх видаткових накладних виписаних продавцем протягом строку дії цього договору. Зобов`язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок продавця суми, вказаної у видатковій накладній. Покупець зобов`язаний здійснити повну оплату за партію товару протягом 14 календарних днів з дати поставки товару, якщо інше не вказано в додаткових угодах до даного договору.

За умовами п.2.4 укладеного між сторонами правочину розрахунок за товар здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний розрахунковий рахунок продавця або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України.

Пунктами 3.1, 3.2 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. передбачено, що постачання товару здійснюється за умовами DDP склад покупця або EXW склад продавця за адресою: Вінницька область, Калинівський район, м.Калинівка, вул.Дзержинського, 1, відповідно до Інкотермс 2010. Датою поставки є дата відвантаження чергової партії товару.

У п.3.4 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. вказано, що право власності на товар та можливі ризики щодо нього переходять від продавця до покупця після відвантаження товару. Передача товару здійснюється шляхом проставлення відмітки про отримання товару на екземплярі накладної, скріпленої підписом уповноваженої особи продавця.

Пунктом 5.2 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. визначено, що за несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

У п.5.4 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. вказано, що за порушення строків оплати кожної поставленої та отриманої партії товару протягом 10 календарних днів, покупець сплачує штраф в розмірі 10% від прострочення суми оплати.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Якщо за місяць до закінчення дії договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожний наступний календарний рік до його двостороннього розірвання сторонами (п.п.8.4, 8.5 договору №30/10/17 від 30.10.2017р.).

Суд приймає до уваги договір №30/10/17 від 30.10.2017р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов`язків щодо поставки товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За поясненнями позивача, на виконання умов договору №30/10/17 від 30.10.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ прийнято товар на загальну суму 326 192,51 грн.

При цьому, позивачем вказано, що разом з кожною партією товару відповідачу передавались видаткові накладні, а саме: №ТС-0000575 від 06.12.2017р., №ТС-0000567 від 30.11.2017р., №ТС-0000546 від 22.11.2017р., №ТС-0000526 від 15.11.2017р., Одночасно, постачальником також складались та реєструвались податкові накладні за наслідками здійснення господарських операцій, зокрема: №40 від 15.11.2017р. на суму 10813,44 грн., №43 від 22.11.2017р. на суму 111 998,16 грн., №76 від 30.11.2017р. на суму 127 894,57 грн. та №7 від 06.12.2017р. на суму 75 486,34 грн. Кожна з наведених податкових накладних була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Проте, за поясненнями позивача, відповідачем так і не було повернуто підписаних та скріплених печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ видаткових накладних №ТС-0000567 від 30.11.2017р., №ТС-0000546 від 22.11.2017р., №ТС-0000526 від 15.11.2017р.

За твердженнями позивача, відповідачем було лише частково оплачено поставлений товар, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ утворилась заборгованість в сумі 183 380,91 грн., що і стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Як вказувалось вище, на підтвердження поставки товару відповідачу позивачем представлено до матеріалів справи видаткові накладні №ТС-0000575 від 06.12.2017р., №ТС-0000567 від 30.11.2017р., №ТС-0000546 від 22.11.2017р., №ТС-0000526 від 15.11.2017р., податкові накладні №40 від 15.11.2017р. на суму 10813,44 грн., №43 від 22.11.2017р. на суму 111 998,16 грн., №76 від 30.11.2017р. на суму 127 894,57 грн. та №7 від 06.12.2017р. на суму 75 486,34 грн. Кожна з наведених податкових накладних була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оцінюючи вказані докази судом враховано наступне.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Статтю 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі, судом прийнято до уваги, що видаткові накладні №ТС-0000567 від 30.11.2017р., №ТС-0000546 від 22.11.2017р., №ТС-0000526 від 15.11.2017р. з боку відповідача не підписано.

При цьому, з метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи ухвалою від 04.02.2019р. судом було зобов`язано відповідача надати вказані вище видаткові накладні.

Однак, вимоги суду, відповідачем виконано не було, витребувані докази не надано.

Одночасно, слід зазначити, що зі змісту ст.201 Податкового кодексу України вбачається, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Судом вказувалось, що позивачем надано суду податкові накладні №40 від 15.11.2017р. на суму 10813,44 грн., №43 від 22.11.2017р. на суму 111 998,16 грн., №76 від 30.11.2017р. на суму 127 894,57 грн. та №7 від 06.12.2017р. на суму 75 486,34 грн. Кожна з наведених податкових накладних була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, з представленої суду банківської виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна полягає, що відповідачем вносилась часткова оплата за товар, який було поставлено на підставі наведених вище видаткових накладний, що також вказує на фактичне прийняття товару покупцем.

До того ж, в матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків №53 від 19.12.2017р., в якому відображено господарські операції з поставки товару за видатковими накладними №ТС-0000567 від 30.11.2017р., №ТС-0000546 від 22.11.2017р., №ТС-0000526 від 15.11.2017р. Вказаний акт підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб`єктів господарювання.

За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової обгрунтованості тверджень позивача щодо поставки на користь відповідача в межах договору №30/10/17 від 30.10.2017р. товару на суму 326 192,51 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, згідно п.2.2 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. загальну ціну договору становить сума вартості всіх видаткових накладних виписаних продавцем протягом строку дії цього договору. Зобов`язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок продавця суми, вказаної у видатковій накладній. Покупець зобов`язаний здійснити повну оплату за партію товару протягом 14 календарних днів з дати поставки товару, якщо інше не вказано в додаткових угодах до даного договору.

За умовами п.2.4 укладеного між сторонами правочину розрахунок за товар здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний розрахунковий рахунок продавця або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України.

У видаткових накладних №ТС-0000575 від 06.12.2017р., №ТС-0000567 від 30.11.2017р., №ТС-0000546 від 22.11.2017р., №ТС-0000526 від 15.11.2017р. визначено умови оплати: відтермінування на 21 день.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що строк оплати товару згідно вказаних видаткових накладних настав.

Проте, як вказувалось вище, відповідачем лише частково було оплачено поставлений товар, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 183 380,91 грн. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76 ,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків за договором №30/10/17 від 30.10.2017р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ про стягнення 183 380,91 грн. заборгованості.

Виходячи з принципу повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення 62 856,64 грн. нарахованої пені, 11 644,63 грн. інфляційних втрат, 5 606,91 грн. 3% річних та 18 338,00 грн. штрафу. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України ).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.2 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. визначено, що за несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

У п.5.4 договору №30/10/17 від 30.10.2017р. вказано, що за порушення строків оплати кожної поставленої та отриманої партії товару протягом 10 календарних днів, покупець сплачує штраф в розмірі 10% від прострочення суми оплати.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п.5.8 договору сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій (неустойка, пеня, штраф) за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через 12 місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано в розумінні ст.232 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, з наведеного полягає, що сторонами погоджено більший, ніж визначено ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару за договором №30/10/17 від 30.10.2017р., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню на суму 62 856,64 грн. та штраф в розмірі 18 338 грн.

Проте, під час нарахування пені, заявником не було враховано, що 12 місячний строк нарахування штрафних санкцій починає свій перебіг з наступного дня після настання строку оплати за кожною з накладних, а не за останньою з них.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 62 218,14 грн.

Одночасно, розрахунок штрафу позивачем здійснено арифметично вірно.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 11 644,63 грн. інфляційних втрат, 5 606,91 грн. 3% річних.

Після здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Наразі, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено суду: договір від 05.11.2018р. про надання правової допомоги, який укладено з Адвокатським об`єднанням МТА Партнери , замовлення №6 від 26.11.2018р., акти №1 від 04.01.2019р. та №2 від 04.01.2019р. здавання-приймання правової допомоги за договором про надання правової допомоги, рахунок №3 від 08.01.2019р., платіжне доручення №1017 від 17.01.2019р. на суму 12 000 грн., ордер на надання правової допомоги серії КВ №422064.

Отже, суд приймає представлені позивачем документи в якості належних та достатніх доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.

Слід зазначити, що ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, виходячи з висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, витрати на оплату судового збору та професійну правничу допомогу покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМЗАХИСТ КИЇВ (03113, м.Київ, проспект Перемоги, будинок 55/2, ЄДРПОУ 41387371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна (22400, Вінницька обл., Калинівський район, місто Калинівка, вул.Вадима Нестерчука, будинок 1, ЄДРПОУ 37489488) основний борг в сумі 183 380,91 грн., пеню в сумі 62 218,14 грн., 3% річних в сумі 5 606,91 грн., інфляційні втрати в розмірі 11 644,63 грн., штраф в сумі 18 338 грн., судовий збір в сумі 4217,83 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 972,81 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 27.05.2019р.

Суддя Спичак О.М.

Дата ухвалення рішення21.05.2019
Оприлюднено27.05.2019

Судовий реєстр по справі —910/963/19

Рішення від 21.05.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 24.04.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 10.04.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 26.03.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 01.03.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 04.02.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні