Рішення

від 20.05.2019 по справі 920/220/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.05.2019 Справа № 920/220/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Коваленко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників за наявними матеріалами справу №920/220/19

за позовом: Фізичної особи-підприємця Дерев`янчук Оксани Олександрівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ),

до відповідачів: 1. Лебединської районної державної адміністрації Сумської області (вул. Сумська, буд. 12, м. Лебедин, Сумська область, 42200, код ЄДРПОУ 04058172),

2. Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Петропавлівська, буд. 108, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 39765885),

про визнання права оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право оренди земельної ділянки загальною площею 30,2246 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована на території Боровеньківської сільської ради Лебединського району Сумської області, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з договором оренди землі, укладеним 20 березня 2008 р. між Лебединською райдержадміністрацією Сумської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 , на 25 років із орендною платою в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі в рік, зареєстрованим в Лебединському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.04.2008 р. за №040862100368.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , останні десять років здійснювали підприємницьку діяльність в галузі рослинництва (вирощування органічної фруктово-ягідної продукції для подальшої реалізації на внутрішньому ринку України) на земельній ділянці загальною площею 30,2246 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована на території Боровеньківської сільської ради Лебединського району Сумської області, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з договором оренди землі, укладеним 20 березня 2008 р. між Лебединською райдержадміністрацією Сумської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 на 25 років. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ФОП ОСОБА_2 , позивач прийняла спадщину, в т.ч. успадкувала право оренди зазначеної вище земельної ділянки згідно з договором оренди землі, укладеним 20 березня 2008 р. між Лебединською райдержадміністрацією Сумської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 . Проте після звернення до відповідачів з вимогами про внесення змін у договір від 20.03.2008 р. в частини зміни орендаря, відповідачами було відмовлено у задоволенні вимог позивача, у зв`язку з чим просить суд визнати за нею право оренди спірної земельної ділянки по договору від 20.03.2008 р. на умовах, наведених у редакції зазначеного договору.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 22.03.2019 провадження у справі № 920/220/19 відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті було призначене на 22.04.2019, відповідачам надано термін 15 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно ухвали господарського суду Сумської області від 22.04.2019 розгляд справи по суті відкладено на 20.05.2019 без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала про відкриття провадження відповідачем 1 та відповідачем 2 отримана 27.03.2019, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які міститься в матеріалах справи.

У відзиві №01-30/860 від 23.03.2019 відповідач 1 повідомив суд про те, що вважає позовні вимоги обґрунтованими, але з 01.01.2013 внесені зміни до ст. 122 Земельного кодексу України, а розпорядником спірної земельної ділянки є ГУ Держгеокадастру в Сумській області.

Відповідачем 2 подано письмовий відзив (вх. №3816 від 20.05.2019), проте суд не приймає до уваги інформацію, викладену в відзиві, оскільки вона стосується договору від 27.07.2007 року, який не є предметом розгляду даної справи.

Від відповідача 2 також надійшло клопотання від 20.05.2019 про залишення позову без розгляду на підставі п.8 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки на адресу відповідача 2 так і не надходили копії документів, доданих до позовної заяви.

Суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання відповідача 2 та відмовляє в його задоволенні, оскільки в матеріалах справи міститься опис вкладення до листа на ім`я Головного управління Держгеокадастру в Сумській області /а.с.11/, який є належним доказом надсилання копії позову та доданих до нього документів на адресу відповідача 2. Крім того, відповідач 2 не позбавлений права ознайомитись з матеріалами справи для надання мотивованого відзиву з правовим обґрунтуванням позиції по справі.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

20 березня 2008 р. між Лебединською райдержадміністрацією Сумської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі (далі за текстом - Договір ), відповідно до умов якого відповідач 1 надав, а ФОП ОСОБА_2 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 30,2246 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована на території Боровеньківської сільської ради Лебединського району Сумської області, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з договором оренди землі, укладеним, на 25 років із орендною платою в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі в рік.

Договір зареєстровано в Лебединському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.04.2008 р. за №040862100368.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що п. 40 Договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

Так, 20.02.2018 р. позивач звернувся до відповідача 1 з листом від 20.02.2018 Про направлення Додаткової угоди до Договору оренди землі , з якого вбачається, що позивач надіслав на адресу відповідача 1 проект додаткової угоди до Договору про заміну орендаря разом з копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копією довідки нотаріуса та копією довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач 1 у листі №01-30/516 від 22.02.2018 р. повідомив позивача про те, що позбавлений можливості внести зміни у Договір, оскільки з 01.01.2013 р. відповідно до нової редакції ст. 122 ЗК України внесення змін до Договору не відноситься до його повноважень.

Зі змісту свідоцтва про право на спадщину від 05.04.2018 р., вбачається, що Дерев`янчук Оксана Олегівна отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається, зокрема, з права оренди земельної ділянки загальною площею 30,2246 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована на території Боровеньківської сільської ради Лебединського району Сумської області, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з договором оренди землі, укладеним 20 березня 2008 р. між Лебединською райдержадміністрацією Сумської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 , на 25 років, зареєстрованим в Лебединському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.04.2008 р. за №040862100368 /а.с.36/.

Свідоцтво зареєстроване в Спадковому реєстрі 05.04.2018 за №677 /а.с.37/.

20 серпня 2018 року з аналогічними вимогами про внесення змін до Договору позивач звернувся до відповідача 2 з листом, в якому просив внести зміни до Договору шляхом укладення додаткової угоди до нього в частині зміни сторони у зв`язку з успадкуванням згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.04.2018 р.

Листом від 20.09.2018 №28-18-0,6-6750/2-18 відповідач 2 відмовив позивачу в укладенні додаткової угод до Договору в запропонованій редакції у зв`язку з виникненням зустрічних пропозицій щодо зміни розміру орендної плати в сторону збільшення до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки замість запропонованих позивачем 3,0%.

Таким чином, вважаючи, що відповідачі не визнають його передбачене законом і умовами Договору успадковане після смерті ОСОБА_2 право оренди спірної земельної ділянки, змушений звернутись до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ч.2 цієї ж статті).

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

В той же час, слід брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб`єкта та в повній мірі врегульовується нормами ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч.2 ст. 527).

Зі змісту ч. 1 ст. 598 ЦК України вбачається, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України Про оренду землі визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази настання смерті ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про те, що дія Договору припинилась відповідно до п. 37 Договору та вищенаведеної норми законодавства.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх доводів і заперечень.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Сам факт спадкування гр. Дерев`янчук Оксаною Олександрівною права оренди земельної ділянки не заперечується сторонами та вже встановлений в силу закону, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.04.2018 р., в той же час позивач звернувся з позовом про визнання права оренди земельної ділянки.

Зі змісту ч. 1 ст. 651 ЦК України вбачається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, порушувати питання про зміну можна лише відносно діючого договору, тобто такого, який ще не виконаний і, як наслідок, договірне зобов`язання не припинене, а правом звертатися до суду з вимогою про зміну договору наділена лише одна з його сторін.

В той же час, судом вище було встановлено факт припинення Договору у зв`язку зі смертю орендаря - ФОП ОСОБА_2 , що в свою чергу, виключає можливість внесення змін до Договору.

Належним способом захисту порушеного права у цьому випадку був би позов про визнання укладеним договору оренди землі між позивачем і відповідачем 2, оскільки сама по собі вимога про визнання права оренди землі за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення і не може забезпечити захисту порушеного права позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем не подано доказів наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В той же час, суд роз`яснює позивачу про те, що він не обмежений у праві звернення до відповідача 2 з пропозицією укласти договір оренди землі на загальних підставах.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, судовий збір покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, інші судові витрати покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Беручи до уваги те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про залишення позову без розгляду - відмовити.

2. В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

3. Судові витрати покласти на позивача - ФОП Дерев`янчук Оксану Олександрівну .

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 27.05.2019 р.

Суддя О.В. Коваленко