Рішення

від 21.05.2019 по справі 925/323/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року м. Черкаси справа № 925/323/19

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Євтушенко Б.В., за участю представників сторін: позивача - адвоката Пліщука Л.І., відповідача - адвоката Драченка В.С., у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом приватного підприємства Наша фарба до дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Черкаський райавтодор дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України про стягнення 86501 грн. 92 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - приватне підприємство Наша Фарба звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до дочірнього підприємства Черкаський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Черкаський райавтодор дочірнього підприємства Черкаський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (далі - відповідач) про стягнення, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 86501 грн. 92 коп., з них: 66747 грн. 64 коп. інфляційних втрат, 19754 грн. 28 коп. 3% річних, та відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням.

Ухвалою суду від 29.03.2019 року позовна заява прийнята до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/323/18, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач в особі свого представника 14.05.2019 року подав клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 14629). В обґрунтування клопотання зазначив, що у позовній заяві позивач вказав період прострочення виконання відповідачем свого обов`язку із сплати заборгованості, встановленої рішенням господарського суду Черкаської області від 06.11.2018 року, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 року у справі № 925/277/18, а саме: з 23.03.2018 року (дати подання позовної заяви, по якій було відкрито провадження у справі № 925/277/18) по 25.03.2019 року (дати подання даного позову) і зробив розрахунок спірних сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних саме за цей період. Проте, предметом розгляду у справі № 925/277/18 було стягнення, в тому числі, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, за період з 01.03.2017 по 29.08.2018 року. Тобто, позивачем у даному позові повторно заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат і річних за період з 23.03.2018 року по 29.08.2018 року, хоч є рішення суду про стягнення такої заборгованості, яке набрало законної сили. З цих підстав, відповідач просив суд в порядку, визначеному п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 7184 грн. інфляційних втрат та 9662 грн. 43 коп. 3 % річних.

Ухвалою суду від 21.05.2019 року (у протоколі судового засідання) відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі через його необґрунтованість, недоведеність та невідповідність фактичним обставинам справи.

В засіданні суду 21.05.2019 року представник позивача позов з підстав і в розмірі, викладених в позовній заяві підтримав і просив суд задовольнити позов повністю, відповідач в особі свого представника позов не визнав і просив суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 7184 грн. інфляційних втрат та 9662 грн. 43 коп. 3 % річних за період прострочення сплати основного зобов`язання з 01.03.2017 по 29.08.2018 року, з підстав, зазначених у клопотанні про закриття провадження у справі, в іншій частині відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та безпідставності.

Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з наступних підстав.

08.09.2016 року між позивачем - приватним підприємством Наша фарба та відповідачем - дочірнім підприємством Черкаський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Черкаський райавтодор дочірнього підприємства Черкаський облавтодор іВідкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України було укладено Договір поставки №080916-01 (а.с. 23-26), в порядку та на умовах якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити товар - лакофарбова продукція в асортименті.

На виконання зазначеного договору, постачальник поставив, а покупець вказаний товар отримав в повному обсязі, проте, свої зобов`язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар в повному обсязі не виконав, отриманий товар оплатив лише частково в загальній сумі 400000,00 грн., внаслідок чого за ним перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 653108,64 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 06.11.2018 року, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 року, у справі № 925/277/18 за первісним позовом приватного підприємства Наша Фарба до дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі Філії Черкаський райавтодор Дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України про стягнення 776447, 75 грн. та за зустрічним позовом дочірнього підприємства Черкаський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Черкаський райавтодор дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України до приватного підприємства Наша Фарба про розірвання договору поставки та повернення коштів, первісний позов задоволено повністю, стягнуто з дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України 653108,64 грн. боргу, 22760, 38 грн. річних, 100578,73 грн. інфляційних, відшкодовано судові витрати, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

До позовної заяви у справі що розглядається, позивач надав копію позовної заяви, за якою було відкрито провадження у справі № 925/277/18 (а.с. 34-43). Із змісту цієї позовної заяви вбачається, що позивач заявив вимогу про стягнення 100578,73 грн. інфляційних втрат та 22760, 38 грн. трьох відсотків річних від простроченої суми основної заборгованості за період з 01.01.2017 року по 01.03.2018 року.

Із змісту вищезазначених рішень суду вбачається, що позовні вимоги приватного підприємства Наша Фарба задоволено повністю в межах заявлених позовних вимог, тобто стягнено з відповідача на користь позивача, зокрема, 100578,73 грн. інфляційних втрат та 22760, 38 грн. трьох відсотків річних за заявлений у позові період, тобто з 01.01.2017 року по 01.03.2018 року.

Рішення господарського суду від 06.11.2018 року у справі № 925/277/18 набрало законної сили 06.02.2019 року, 20.02.2019 року на його примусове виконання судом було видано наказ.

Станом на дату подання позовної заяви у справі, що розглядається, стягнута за рішенням господарського суду Черкаської області від 06.11.2018 року у справі № 925/277/18 заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, що стало підставою для звернення останнього із даним позовом до суду.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача до відповідача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, що виникло із укладеного сторонами договору поставки № 080916-01 від 08.09.2016 року, встановленого рішення господарського суду Черкаської області від 06.11.2018 року у справі № 925/277/18, а саме: 66747 грн. 64 коп. інфляційних втрат, 19754 грн. 28 коп. 3% річних на суму боргу 653108 грн. 64 коп. за період прострочення з 23.03.2018 року по 25.03.2019 року.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявність і розмір грошового зобов`язання відповідача перед позивачем у сумі 653108,64 грн. боргу, що виникло із укладеного сторонами договору поставки № 080916-01 від 08.09.2016 року, встановлено рішенням господарського суду Черкаської області від 06.11.2018 року у справі № 925/277/18, період прострочення цього грошового зобов`язання з 23.03.2018 року по 25.03.2019 року позивачем визначено правильно, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Крім того, доводи відповідача щодо повторного заявлення до стягнення позивачем 7184 грн. інфляційних втрат та 9662 грн. 43 коп. трьох відсотків річних за період прострочення сплати основного зобов`язання з 01.03.2017 по 29.08.2018 року, які уже були стягненні судовим рішенням від 06.11.2018 року у справі № 925/277/18, з посиланням на заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд оцінює критично, оскільки, як уже зазначалося вище, із змісту рішень суду від 06.11.2018 року у справі № 925/277/18 вбачається, що позовні вимоги приватного підприємства Наша Фарба задоволено повністю в межах заявлених позовних вимог, тобто стягнено з відповідача на користь позивача, зокрема, 100578,73 грн. інфляційних втрат та 22760, 38 грн. трьох відсотків річних за заявлений у позові період, тобто з 01.01.2017 року по 01.03.2018 року.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15 ).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц .

При вирішенні спору суд керується також роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань N 14 від 17.12.2013 року (зокрема, але не виключно п. 7.1.), правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 02.03.2016 р. у справі № 6-2491цс15, від 12.04.2017 р. у справах №№ 3-1462гс16, 3-1601гс16, від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16.

З огляду на зазначене суд, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму і таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов`язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов`язання, яке відповідач належним чином не виконував, що є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання, оскільки боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. При цьому, вважає обґрунтованою вимогу позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення з 23.03.2018 року по 25.03.2019 року на суму боргу 653108 грн. 64 коп. та погоджується, що згідно з розрахунком позивача 3 % річних становить 19754 грн. 28 коп. і в такому розмірі підлягає до стягнення. Проте, перевіривши розрахунок сум інфляційних втрат суд вказує на помилковість визначення позивачем інфляційних втрат у розмірі 66747 грн. 64 коп. за період прострочення з 23.03.2018 року по 25.03.2019 року, та провівши власний розрахунок, приходить до висновку, що розмір інфляційних втрат становить 56089 грн. 20 коп. і в такому розмірі підлягає до стягнення.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на викладені обставини справи і приписи законодавства суд вважає, що спірна вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково. Доводи представника відповідача, приведені ним в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 2712 грн. 94 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Черкаський райавтодор дочірнього підприємства Черкаський облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України , код ЄДРПОУ 31141625, місцезнаходження: 18006, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 389, на користь приватного підприємства Наша фарба , код ЄДРПОУ 36406564, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40 - 19754 грн. 38 коп. 3% річних, 56089 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 1921 грн. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині стягнення 10658 грн. 44 коп. інфляційних втрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.05.2018 року.

Суддя В.М. Грачов