Рішення

від 25.04.2019 по справі 925/314/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Черкаси справа № 925/314/19

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., за участю прокурора відділу прокуратури Черкаської області Бутар В.С., представників сторін: позивача - не з`явились, відповідача-1 - не з`явились, відповідача-2 - не з`явились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Звенигородської районної державної адміністрації до відділу освіти Звенигородської районної державної адміністрації і фізичної особи-підприємця Панасюк Валентини Миколаївни про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - позивач) до Відділу освіти Звенигородської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) та фізичної особи-підприємця Панасюк Валентини Миколаївни (далі - відповідач-2), в якому просив суд визнати недійсним договір про закупівлю продуктів харчування № 1 від 19.02.2019 року, укладений між відповідачами та відшкодувати судові витрати.

Позов мотивований порушенням відповідачами в момент укладення спірного договору про закупівлю продуктів харчування № 1 від 19.02.2019 року вимог статей 656, 669 Цивільного кодексу України, статей 179, 180, 189 Господарського кодексу України щодо досягнення згоди стосовно істотних умов договору.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 29.03.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/314/19 за правилами загального позовного провадження, справу призначено до судового розгляду у підготовчому засіданні на 25.04.2019 року

Відповідач-1 в особі свого представника 24.04.2019 року та відповідач-2 в особі свого представника 25.04.2019 року подали заяви про визнання позову (вх. № 12799/19, № 12946/19 відповідно), у яких позовні вимоги визнали в повному обсязі, також просили повернути позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, розгляд справи здійснювати без їхньої участі.

Прокурор 25.04.2019 року подала клопотання про повернення прокуратурі Черкаської області 50% судового збору із державного бюджету, в порядку ст. 130 ГПК України у зв`язку з визнанням позову відповідачами.

В засіданні суду 25.04.2019 року прокурор підтримала позовні вимоги з підстав та в розмірі, зазначених у позовній заяві, просила суд позов задовольнити в повному обсязі, сторони явку своїх представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, відповідачі просили здійснювати розгляд справи без їхньої участі, позивач причини неявки не повідомив .

Враховуючи наведені обставини і норми законодавства суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 3 статті 185 ГПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.

19.02.2019 року між відповідачем-1 - відділом освіти Звенигородської райдержадміністрації Черкаської області, як замовником, та відповідачем-2 - фізичною особою-підприємцем, як постачальником, було укладено договір про закупівлю продуктів харчування № 1 (далі - Договір, а.с. 24 -25).

У договорі сторони домовилися, зокрема, про наступне:

п.п. 1.1 - постачальник зобов`язується надати замовнику товар, а замовник - прийняти і оплатити такий товар;

п.п. 1.2. - найменування (номенклатура, асортимент) товару - продукти харчування для дітей дошкільних навчальних закладів освіти м. Звенигородки;

п.п. 1.4. - орієнтовані обсяги закупівлі товарів встановлені у додатку № 1 до Договору;

п.п. 2.1. - постачальник повинен поставити замовнику товар, якість якого відповідає вимогами усіх національних стандартів;

п.п. 3.1. - 3.2. - ціна цього договору становить 1259000 грн. без ПДВ. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін;

п.п. 4.1. - розрахунки проводяться замовником після отримання товару та пред`явлення постачальником накладної та рахунків на оплату товару та пред`явлення постачальником накладної та рахунків на оплату товару;

п.п. 4.3. - фінансування закупівлі здійснюється в межах реально затверджених видатків замовника;

п.п. 5.1. - термін поставки: січень-грудень 2019 року згідно попередньо погодженого сторонами порядку постачання;

п.п. 5.2. - місце поставки (передачі) товарів - дошкільні навчальні заклади у м. Звенигородка Черкаської області;

у розділі VI Договору сторони погодили права та обов`язки сторін;

п.п. 10.1-10.2. - цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 року. Сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання з 01.01.2019 року та стосуються безпосередньо предмету цього договору відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України;

п.п. 12.1. - невід`ємною частиною цього договору є Додаток 1 - структура продуктів харчування, реєстр видатків та продукти харчування.

Договір підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками.

До Договору сторони підписали Додаток 1 Структура продуктів харчування по ДНЗ міста та продовження Додатку 1 реєстр видатків на продукти харчування (а.с. 26-27).

У позовній заяві та поясненнях у судовому засіданні прокурор зазначила, що при укладенні вищезазначеного договору, його сторонами не дотримано вимог ст.ст. 656, 669 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 180, 189 Господарського кодексу України, а саме: не визначено конкретної кількості товару та ціни за одиницю товару. Вимога прокурора про визнання такого договору недійсним є предметом спору у справі, що розглядається.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору про закупівлю продуктів харчування № 1 від 19.02.2019 року, вимоги прокурора витікають із суті цього договору.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 203 ЦК України , передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України , передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до роз`яснень в п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому зміст правочину відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, виходячи з наведених приписів прокурор, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Відповідно до роз`яснень, наведених в Постанові Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Також відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, відповідно обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При цьому приписи вказаної статті ЦК кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

За приписами ст. ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ст. 180 ГК України встановлені наступні вимоги щодо істотних умов господарського договору:

зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1);

господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2);

при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3).

умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (ч. 4);

ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5);

у разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ч. 6);

строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (ч. 7).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 189 ГК України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні (ч. 1 ст. 669 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Із змісту спірного договору про закупівлю продуктів харчування № 1 від 19.02.2019 року вбачається, що сторони погодили загальну ціну договору, проте, у договорі та у додатку до нього відсутні умови щодо конкретної кількості товару та ціну за одиницю товару. Представниками сторін дана обставина визнана в повному обсязі.

Відповідно до викладених обставин справи та наведених норм законодавства суд вбачає, що договір поставки укладений сторонами з порушенням норм законодавства, що регулює спірні правовідносини. Наявність підстав для визнання цього договору недійсним прокурором доведено належними і допустимими доказами, відповідачами визнані, тому вимога прокурора підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, визнання позову відповідачами, суд позовні вимоги прокурора щодо визнання договору про закупівлю продуктів харчування № 1 від 19.02.2019 року задовольняє у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір , ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, на підставі вищезазначеного і норм статті 129 ГПК України, позивачу належить до повернення з державного бюджету 960 грн. 50 коп. (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову) та відповідно з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню пропорційно понесені судові витрати (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову) - сплачений судовий збір у розмірі 480 грн. 25 коп. з кожного

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір від 19.02.2019 року № 1, укладений між відділом освіти Звенигородської районної державної адміністрації і фізичною особою-підприємцем Панасюк Валентиною Миколаївною, про закупівлю продуктів харчування на суму 1 259 000 грн.

Стягнути з відділу освіти Звенигородської районної державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи 02147055, місцезнаходження: 20202, Черкаська обл., м. Звенигородка, проспект. Шевченка, 63 і фізичної особи-підприємця Панасюк Валентини Миколаївни , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь прокуратури Черкаської області, ідентифікаційний код юридичної особи 02911119, місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, р/р 35212034003751 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172 судові витрати по 480 грн. 25 коп. з кожного.

Повернути з Державного бюджету України на користь прокуратури Черкаської області, ідентифікаційний код юридичної особи 02911119, місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, р/р 35212034003751 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172 судові витрати у розмірі 960 грн. 50 коп. сплаченого судового збору по платіжному дорученню № 411 від 22.03.2109 року.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Повне рішення складено 24.05.2019 року.

Суддя В.М. Грачов