Рішення

від 14.05.2019 по справі 346/1758/17

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/1758/17

Провадження № 2/346/45/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді Беркещук Б.Б.,

з участю секретаря Матушевської Г.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 .,

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Коломия справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Ліснослобідської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання незаконними і скасування рішень, Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулись до суду з даним позовом посилаючись на те, що їх сім`я на протязі тривалого часу користувалась земельними ділянками для обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,92 га, по АДРЕСА_1 Дана земельна ділянка межує із ділянкою відповідача ОСОБА_3 За вказану земельну ділянку вони, позивачі належно сплачували земельний податок.

Вказують, що підставами для користування земельними ділянками були рішення колишнього колгоспу Ленінська зірка , яке не збереглось згідно відповідей сільської ради та архівного відділу, рішення Ліснослобідської сільської ради № 11 від 15.04.1992 р. про виділення позивачу 0,12 га для будівництва індивідуального житлового будинку, будівельним паспортом, рішенням сільської ради № 27 від 23.12.1993 р. про задоволення заяви позивача про приватизацію земельної ділянки від 21.06.2015 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, виписками з господарських книг за 2001-2010 роки.

Зазначає, що 27.04.2015 р. відповідачем Ліснослобідською сільською радою прийнято незаконне рішення, яким надано дозвіл відповідачу ОСОБА_3 на розробку технічної документації по складанню кадастрового плану земельної ділянки для ведення ОСГ по вул. Млинець площею 0,50 га. Як їм стало відомо, на підставі даного рішення відповідач приватизував спірну земельну ділянку, частина якої належить позивачам, без її вилучення. Навесні 2016 р. відповідач переорав та користується частиною належної їм, позивачам, земельною ділянкою орієнтованою площею 0,25 га.

Вказують, що 08.09.2016 р. земельною комісією складено акт згідно якого при виїзді на місце переміряно площу і виявлено, що фактична площа земельної ділянки позивачів становить 0,75 га. Даний акт складався членами земельної комісії неграмотно, проміри проводились без застосування відповідних технічних приладів, не складались схеми, а тому дані акту є сумнівними. Із відповіді голови Ліснослобідської сільської ради від 27.07.2016 р. їм стало відомо, що відповідачу ОСОБА_3 рішенням сільської ради від 26.03.1992 р. виділено 0,50 га, хоча відповідач ОСОБА_3 в той час і на даний час не проживав в с. Лісна Слобідка і не мав та не має права на отримання землі сільської громади. У зв`язку з наведеним, вважають, що не пропустили строк позовної давності.

Крім того, зазначили, що вони, позивачі та члени їх сім`ї не погоджували проект землеустрою та межі відповідачу. Просять судвизнати незаконними та скасувати: рішення Ліснослобідської сільської ради Коломийського району від 26 березня 1992 року в частині виділення відповідачу ОСОБА_3 0,50 га, рішення Ліснослобідської сільської ради Коломийського району від 27 квітня 2015 року про надання відповідачу ОСОБА_3 дозволу на розробку технічної документації та приватизацію частини земельної ділянки, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_3 та зобов`язати останнього повернути позивачам частину земельної ділянки визначену висновком судової земельно-технічної експертизи, орієнтовною площею 0,25 га.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали мотиви та вимоги позову. Зазначили щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, що ними позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (представником від ОСОБА_5 ) була подана до суду заява відразу після незаконного вторгнення у 2016 році відповідачем ОСОБА_3 на їх землю, яка була у постійному користуванні з 1991 р. Належна їм земельна ділянка оброблялася в межу із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_7 , батьком відповідача, що підтверджується будівельним паспортом на житловий будинок позивача ОСОБА_5 Оскільки землю їх, позивачів, сім я обробляла з 1991 р., то спірну земельну ділянку відповідач ОСОБА_3 не мав права привласнювати у 2016 р. без попередження та без підпису межівників. Оскільки відповідач ОСОБА_3 не посягав на їх землю до 2016 р., а у 2016 не представив жодного документа , що йому надавалася земельна ділянка саме у цьому місці, то саме відповідач ОСОБА_3 втратив строки позовної давності на землю, з 1992 року. У 1993 р. позивачу ОСОБА_5 видано письмовий дозвіл на приватизацію земельної ділянки згідно рішення № 27 від 23.12.1993р.

Відповідач ОСОБА_3 заперечив проти вказаного позову та пояснив, що жодних дій щодо незаконного захоплення на думку позивачів спірної земельної ділянки не вчинено, з 1992 року він користується земельною ділянкою площею, 0,50 га згідно рішення Ліснослобідської сільської ради від 26 березня 1992 року. Даною земельною ділянкою користувався постійно, а в 2015 році приватизував її згідно чинного законодавства. Вказав, що між належної йому земельною ділянкою та земельною ділянкою, яка знахдиться у користування позивачів наявна ще земельна ділянка площею біля 0,25 га, що належить відповідачу Ліснослобідській сільській раді Коломийського рйону. Жодних захоплень чужих земельних ділянок не вчиняв. Зазначив, що позивачі з 1992 року знали і їм було відомо про те, що він, відповідач ОСОБА_3 користується земельною ділянкою площею 0,50 га і жодних заперечень зі сторони позивачів не було. Просив застосувати строки позовної давності, вказавши у заяві, що позивачам було відомо про існування із ним в межу земельної ділянки, яка йому не належить, а закріплена за землекористувачем ОСОБА_7 , що підтверджується будівельним паспортом на житловий будинок, а також, він, відповідач ОСОБА_3 постійно користувався земельною ділянкою площею 0,50 га, що підтвердила особисто позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні та свідок ОСОБА_9 Відповідно, 1993 рік (початок користування земельною ділянкою відповідачем ОСОБА_3 ) є датою, коли позивачі довідалися та могли довідатися про порушення свого права, тому відповідно до положень ст. 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності. Вказує, що позов подано до суду 13.04.2017, тобто з пропуском строку позовної давності.

Представник відповідача Ліснослобідської сільської ради Коломийського району вказав, що рішення Ліснослобідської сільської ради від 26 березня 1992 року та рішення від 27 квітня 2015 року про надання відповідачу ОСОБА_3 дозволу на розробку технічної документації, приватизацію частини спірної земельної ділянки постановлені згідно вимог чинного законодавства України і жодних порушень не було вчинено, сільська рада приймаючи оскаржуване позивачем рішення, діяла в межах своїх повноважень та компетенції.

Також, вказав, що земельною комісією Ліснослобідської сільської ради Коломийського району 08 вересня 2016 року складений акт за даними якого не вбачається будь-яких порушень прав позивачів, оскільки між земельними ділянками відповідача ОСОБА_3 та позивачів знаходиться земельна ділянка, площею приблизно 0,25 га, яка належить Ліснослобідській сільській раді. На підтвердження своїх тверджень надав суду для огляду оригінали погосподарських книг. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд вислухавши пояснення сторін по справі, свідків, дослідивши письмові докази, представлені сторонами і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог та з`ясувавши фактичні обставини справи доходить наступного висновку.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст визначені ст. 12 ЗК України. Вирішення питань у галузі земельних відносин здійснюється відповідно до ЗК України та чинного законодавства України.

Судом встановлено, що рішенням №11 Ліснослобідської сільської ради від 15 квітня 1992 року позивачу ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель. У вказаному рішенні зазначено"виділити ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,12 га за рахунок присадибної ділянки в с.Лісна Слобідка Коломийського району між будинковолодіннями ОСОБА_7" (а.с.5).

В акті виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель від 05 червня 1992 року у відповідності із проектом забудови земельної ділянки зафіксовано встановлення в натурі межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_5 для будівництва індивідуального жилого будинку та господарських споруд, де межівником вказано батька відповідача - ОСОБА_7 (а.с.19). Інших підтверджуючих документів на право користування чи право власності на земельну ділянку позивачами в селі Лісна Слобідка Коломийського району суду не надано.

Згідно даних господарських книг за період з 2001 по 2010 роки встановлено, що за позивачем ОСОБА_1 закріплена земельна ділянка площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку та 0,47 га для ведення особистого селянського господарства.(а.с.16-18) Доказів щодо інших земельних ділянок, що знаходяться в користуванні позивача ОСОБА_5 суду не надано. Виходячи із зазначеного за позивачем ОСОБА_5 числиться у користуванні земельна ділянка площею 0,12 га, яка знаходиться в селі Лісна Слобідка по вулиці Млинська і межує із земельною ділянкою батька відповідача - ОСОБА_3 ,а в позивача ОСОБА_1 знаходиться у користуванні земельна ділянка площею 0,3 га (для обслуговування житлового будинку) та 0, 47 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, суду не надано позивачами доказів місця розташування та конфігурації земельної ділянки (0,3 та 0,47 га), яка надана у користування позивачу ОСОБА_1

Судом встановлено, що оскаржуваними рішенням Ліснослобідської сільської ради від 26 березня 1992 року виділено відповідачу ОСОБА_3 0,50 га (а.с.15) , а рішенням від 27 квітня 2015 року надано відповідачу ОСОБА_3 дозвіл на розробку технічної документації по складанню кадастрового плану спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с.Лісна Слобідка по вул. Млинець орієнтовною площею 0,50 га в межу із землекористувачем - він же батько відповідача - ОСОБА_7 (а.с. 125).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.11.2015р. відповідачу ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка в с.Лісна Слобідка вулиця Млинець Коломийського району , кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,5 га (а.с.203). Дане свідоцтво зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.11.2015р. (а.с.204-205). Крім того із проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства відповідача ОСОБА_3 на території с. Лісна Слобідка вулиця Млинець Коломийського району , зокрема з плану відведення земельної ділянки та акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі вбачається, що межі спірної земельної ділянки в натурі проходять: А до Б - землі сільської ради (вул. Млинець) , Б до В - землі сільської ради , Вдо А землі сільської ради (польова дорога) (а.с. 174-197).

Судом встановлено, що земельною комісією Ліснослобідської сільської ради Коломийського району 08 вересня 2016 року складено акт згідно якого не встановлено порушень прав позивачів, оскільки між земельними ділянками відповідача ОСОБА_3 та позивачів наявна земельна ділянка, площею біля 0,25 га, яка належить відповідачу Ліснослобідській сільській раді Коломийського району(а.с.28).

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що відповідач ОСОБА_3 є його братом і спірна земельна ділянка належить його братові. Він та його батько мали трактори і самостійно з 1992 року обробляли спірну земельну ділянку. Зазначив, що між межею спірної земельної ділянки і будинком позивачів є земельна ділянка Ліснослобідської сільської ради довжиною біля 20-25 м.

Оскаржуючи вищезгадані спірні рішення відповідача Ліснослобідської сільської ради позивачі посилаються на те, що спірна земельна ділянка площею 0,5 га, яка належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 , знаходилася в їх належному користуванні і дозволу на її вилучення спірної земельної ділянки вони не надавали.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу ч. 3 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно зі статтею 12 ЗК розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, у тому числі й надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до цього Кодексу.

Підставами набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель комунальної власності відповідно до статті 116 ЗК є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 цього Кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема:безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. б ); приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування (п. в ).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Частина 2 цієї статті передбачає набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх в користування.

Ст.125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Заборонено приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Згідно п. а і б ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Разом з тим, згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ч.ч. 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Також, за приписами ч. 1 статті 155 Земельного кодексуУкраїни у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначені норми Конституції України та Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини закріплюють основні права осіб на власність, зокрема на землю. Ці положення передбачають заборону на позбавлення права власності інакше як в інтересах суспільства та виключно на підставі закону.

Верховний Суд України у своїй постанові від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13, зазначив про необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Там же зазначено як правовий висновок, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У рішенні по справі Христов проти України (Заява № 24465/04) (п.46) Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності підтримання справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе особистий і надмірний тягар .

Суд не погоджується із доводами позивачів про порушення їх прав як землекористувачів, а також того факту, що підтвердженням права їх користування спірною земельною ділянкою площею 0,5 га є фактичне користування, оскільки позивачами не надано суду належного доказу того, що спірна земельна ділянка площею 0,5 була надана їм в користування.

Відповідно до ст.20-22 ЗК УРСР від 08 липня 1970 року, який був чинним до 18 грудня 1990 року, право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється. Аналогічні приписи містилися у статтях 22-23 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року і статтях 125-126 ЗК України, що діє з 01 січня 2002 року.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм в користування.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі проводиться відповідно до топографо-геодезичного та картографічних матеріалів. Межі земельних ділянок в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актами під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Стаття 198 ЗК України передбачає, що кадастрові зйомки це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельних ділянок з суміжними власниками та землекористувачами.

Тобто саме погодження меж є винятково допоміжною стадією в процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок і погодження меж земельної ділянки не має правового значення, що породжує окремі наслідки, а є складовою (елементом), яка входить до сукупної технічної документації. Таким чином, сама по собі оспорювана обставина в частині не погодження меж спірної земельної діялнки не призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності на земельну ділянку.Крім того спірна земельна ділянка межує лише із землями сільської ради.

Таким чином, доводи позивачів щодо незаконного володіння відповідачем ОСОБА_3 є припущенням і є недоведеними.

Разом з тим, не встановлено у спірних правовідносинах порушень чинного законодавства відповідачем Ліснослобідською сільською радою при постановлені оскаржуваних рішень, як підстави для позбавлення особи його власності, а також, що позов обґрунтований лише приватним інтересом позивачів - суміжний землекористувач.

При вирішенні даного спору суд виходить із вимог ст. 155 ЗК України, згідно якої у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, з огляду на відсутність порушених прав позивачів, не встановлення фактів порушень відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем Ліснослобідською сільською радою Коломийського району як органу місцевого самоврядування при винесенні оскаржуваних рішень, які прийняті в межах наданих їй повноважень відповідно до вимог ст.12,122 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України Про землеустрій , ст.ст.26,42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , суд не вбачає підстав для скасування згаданих рішень.

Згідно частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що оскільки позивачами не доведено, з уваги на наявні в матеріалах справи докази, порушення їх прав, тому позов, який не знайшов свого підтвердження в суді, задоволенню не підлягає.

Статтею257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

За змістом ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

У правовій позиції ВСУ, зробленій у постанові від 16.11.2016 року по справі № 6-2469цс16 зазначено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Разом з тим, строк позовної давності може бути застосований судом лише при доведеності позовних вимог.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи правовідносини, що склалися; надані докази та правові норми, що їх регулюють, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі наведеного та ст.21,257,267,393 ЦК України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 116,152,155 Земельного Кодексу України, та керуючись ст. ст. 268, 273, 354 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Ліснослобідської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання незаконними та скасування рішення Ліснослобідської сільської ради Коломийського району від 26 березня 1992 року в частині виділення ОСОБА_3 0,50 га, рішення Ліснослобідської сільської ради Коломийського району від 27 квітня 2015 року про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку технічної документації та приватизацію частини земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та зобов`язання ОСОБА_3 повернути частину земельної ділянки визначену висновком судової земельно-технічної експертизи, орієнтовною площею 0,25 га, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Найменування та ім`я сторін, їх місцезнаходження та проживання:

ОСОБА_5 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 ;

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 ;

ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_5 ;

Ліснослобідська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, місцезнаходження с. Лісна Слобідка, вул. Центральна, буд. 25 Коломийського району Івано-Франківська область,78257 Код ЄДРПОУ: 04356886

Повний текст рішення складено 23 травня 2019 року .

Суддя Беркещук Б. Б.