Рішення

від 27.05.2019 по справі 910/3832/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2019Справа № 910/3832/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І. , розглянувши без виклику сторін матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємтва "Сезам-Іва" (вул. Д.Донцова, 13/23, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 30106836)

до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (вул. Богатирська, буд.3, м.Київ, 04212, код ЄДРПОУ 05391057)

про стягнення 403751,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємтво "Сезам-Іва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення суми 379 158,80 грн основного боргу, 11091,71 грн 3% річних, 13494,92 грн пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору на поставку товару №05 від 13.01.2017.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, поставлений товар оплатив частково в зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

17.04.2019 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому не спростовує факту основної заборгованості на час подачі позову у розмірі 379 158,80 грн. проте, вказує на скрутне фінансове становище. Просить відмовити у задоволенні стягнення 3% річних, розстрочити суму основного боргу рівними частинами.

26.04.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив в якому вказує, що скрутне фінансове становище не має жодного відношення до даної справи, нараховані штрафні санкції позивачем правомірно.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи відповідно до ст. 120 ГПК України, ухвала суду від 28.03.2019 отримана сторонами - 01.04.2019.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

13.01.2017 між Приватним підприємством Сезам-Іва (надалі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством Оболонь (надалі - відповідач, покупець) був укладений договір на поставку товару №05 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти на складі та здійснювати оплату за отримані від постачальника кізельгури та інші матеріали, які використовуються при виборобництві напоїв та пива названі надалі Товар , на умовах, передбачених цим договором та додатковими угодами до нього.

Поставка товару здійснюється партіями на умовах DDP, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів Інкотермс Міжнародної Торгової палати в редакції 2010. Пункт поставки: м.Київ, вул.. Богатирська,3.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що оплата за товар який поставляється за цим договором, проводиться у гривнях та повинна бути здійснена покупцем на поточний рахунок постачальника на умовах відстрочки платежу протягом 90 календарних днів від дати поставки. Кожна поставка товару оплачується у повному обсязі згідно рахунку або видаткової накладної.

Відповідно до п. 1 додатку №2 до договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.01.2019, а по невиконаним зобов`язанням до повного виконання сторонами.

Як вказує позивач, в період дії договору, між сторонами здійснювалося виконання договірних зобов`язання протягом майже двох років. Однак з лютого 2018 відповідач почав здійснювати прострочення оплати товару.

06.12.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією погасити заборгованість у розмірі 429 158,80 грн. У відповідь на вказану претензію відповідач просив надати розстрочку виконання погашення боргу.

В матеріалах справи наявний акт звірки, підписаний сторонами та скріплений печатками, станом на 31.07.2018, яким вказано заборгованість відповідача у розмірі 809 403,68 грн.

Після підписання Акту звірки, відповідач здійснив оплату заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 07.08.2019 по 16.01.2019, проте, залишилася сума заборгованості у розмірі 379 158,80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив вартість отриманого товару, по видатковим накладним №108 від 05.04.2018 на уму 45 394,38 грн, №60 від 06.03.2018 на суму 142 952,04 грн, №55 від 28.02.2018 на суму 142 679,88 грн та частково по накладній №38 від 14.02.2018 на суму 48 121,50 грн.

За доводами позивача, спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором, а саме в частині здійснення своєчасної та повної оплати поставленого товару, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості за договором №05 від 13.01.2017 у розмірі 379 158,80 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами правочину, суд дійшов до висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підтвердження виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, останнім було надано підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні, які належним чином засвідчують факт поставки та прийняття без жодних зауважень та заперечень товару Приватним акціонерним товариством "Оболонь".

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що на момент звернення позивача з позовом до суду за ПрАТ "Оболонь" рахувалась заборгованість за договором поставки №05 від 13.01.2017 на загальну суму 379 158,80 грн.

При цьому, з наданих сторонами до матеріалів справи платіжних доручень вбачається, що до відкриття провадження у справі відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 30 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2319 від 19.03.2019 та платіжним дорученням №3590 від 20.03.2019.

Якщо предмет спору був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, суд відмовляє у частині стягнення суми у розмірі 30 000,00 грн, оскільки відповідачем здійснено оплату до звернення позивача з позовом до суду.

Посилання відповідача на сертифікати про форс-мажорні обставини щодо скрутного матеріального становища, судом до уваги не приймаються, оскільки зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 13 494,92 грн. пені, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що в разі порушення строку (терміну) поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,01% за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Проте, зазначений розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені.

Судом враховано, що абзацом другим частини 2 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Суд зауважує, що вказана норма передбачає право збільшення саме законної неустойки. Для того, щоб неустойка вважалася законною необхідно, щоб законом або іншим актом цивільного законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Тому неможна вважати визначенням законної неустойки положення Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань яким встановлено граничний розмір саме договірної неустойки.

Крім того, згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи зазначене, судом здійснено перерахунок пені, відповідно до якого стягненню з відповідача підлягає пеня у сумі 13 494,92 грн. не виходячи за межі позовних вимог (подвійна облікова ставна НБУ та з врахуванням вимог ст. 232 ГК України).

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11 091,71 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних у розмірі 11 091,71 грн. визнає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вищенаведене також спростовує твердження відповідача про безпідставність нарахування 3 % річних, оскільки нарахування пені у відповідності до умов п. 6.1. договору та п. 3 ст. 549 ЦК України, а також 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України не суперечить одночасному їх застосуванню як відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про розстрочення виконання погашення боргу, який виник по договору, рівними частинами по 100 000,00 грн. кожного банківського дня до остаточного погашення боргу.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на скрутне фінансове становище Приватного акціонерного товариства "Оболонь" та зазначає, що починаючи з 2014 року відповідач несе значні збитки, що прямо впливає на можливість проводити належним чином розрахунки з постачальниками сировини та інших товарів необхідних для виробництва продукції.

Відповідно до ч.1 ст.331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За приписами ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч.1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України)

При цьому, за змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення. Відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема справа "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Заява N 40450/04), зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість сплати заборгованості за договором на поставку товару №05 від 13.01.2017.

З урахуванням викладених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення сплати боргу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сезам -Іва".

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сезам-Іва".

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (вул. Богатирська, буд.3, м.Київ, 04212, код ЄДРПОУ 05391057) на користь Приватного підприємтва "Сезам-Іва" (вул. Д.Донцова, 13/23, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 30106836) 349 158 (триста сорок дев`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) грн. 80 коп. основного боргу, 13 494 (тринадцять тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн. 92 коп. пені, 11 091 (одинадцять тисяч дев`яносто одну) грн. 71 коп. 3% річних та 5 606 (п`ять тисяч шістсот шість) грн. 18 коп. судового збору.

В решті позову відмовити .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 28.05.2019

Суддя Н.І. Ягічева