Рішення

від 22.05.2019 по справі 914/243/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2019 Справа №914/243/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А, розглянувши справу

за позовом: Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернат імені С. Крушельницької

до відповідача: Приватного підприємства Торговий дім Перун

за участю

третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство культури України

про: розірвання договору оренди №1 індивідуально визначеного (нерухомого майна) від 28.12.2006 р.,

Представники:

позивача: Дудяк Р.А. (довіреність №49 від 19.02.2019р.);

відповідача: Антонів Н.З. (довіреність №1 від 22.03.2019р.);

третьої особи-1: не з`явився;

третьої особи-2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

08.02.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернат імені С. Крушельницької до Приватного підприємства Торговий дім Перун про розірвання договору оренди №1 індивідуально визначеного (нерухомого майна) від 28.12.2006 р.

13.02.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 13.03.2019р.

13.02.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 13.03.2019р.; залучити до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача; залучити до участі у справі Міністерство культури України в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

12.03.2019р. позивач подав клопотання від 11.03.2019р. про приєднання доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№10507/19.

13.03.2019р. третя особа-1 подала письмові пояснення щодо позову, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№10858/19.

У підготовче засідання 13.03.2019р. з`явилися представники позивача та третьої особи-1. Відповідач та третя особа-2 участь повноважних представників у підготовчому засіданні не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою від 13.03.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив відкласти підготовче засідання на 01.04.2019р.

Крім того, ухвалами від 13.03.2019р., Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача та третю особу-2 й повідомив про дату, час і місце судового засідання.

26.03.2019р. позивач подав клопотання від 22.03.2019р. про приєднання доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№12809/19.

01.04.2019р. відповідач подав відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13524/19.

У підготовче засідання 01.04.2019р. з`явилися представники сторін та третьої особи-1. Третя особа-2 участь повноважного представника у підготовчому засіданні не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою від 01.04.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив відкласти підготовче засідання на 10.04.2019р.

Крім того, ухвалою від 01.04.2019р., Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав Міністерство культури України як третю особу-2 у цій справі та повідомив про дату, час і місце судового засідання.

02.04.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення №2085/11-2/13-19 від 28.03.2019р., які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13701/19.

У підготовче засідання 10.04.2019р. з`явилися представники сторін та третьої особи-1. Третя особа-2 участь повноважного представника у підготовчому засіданні не забезпечила.

При цьому, представником відповідача у підготовчому засіданні 10.04.2019р. усно заявлено клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою надання можливості ознайомитися з письмовими поясненнями третьої особи-2, які, станом на 10.04.2019р., не отримано відповідачем.

10.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, відповідно до якої ухвалив: продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 24.04.2019р.; явку представників сторін та третіх осіб у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовче засідання 24.04.2019р. учасники справи участь повноважних представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання.

24.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, відповідно до якої ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 22.05.2019р., явку представників сторін та третіх осіб у судове засідання визнати обов`язковою.

У судове засідання з розгляду спору по суті 22.05.2019р. представники сторін з`явилися та надали усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, треті особи участь повноважних представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, дату і час розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач вважає, що оскільки останню оцінку майна, оренда якого є предметом укладеного між сторонами договору, здійснено більш, ніж три роки тому, то такий договір підлягає розірванню на підставі ч.2 ст.651 ЦК України, відповідно до умов якої розірвання договору допускається у випадках встановлених законом. При цьому, позивач зазначає, що таким випадком є умови абз.2 ст.11 Закону України Про оренду державного та комунального майна , відповідно до яких, оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди; у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш, як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Позиція відповідача:

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, що він не заперечує щодо проведення оцінки майна, оренда якого є предметом укладеного між сторонами договору, а відтак така оцінка не проведене не з його вини; оскільки положення абз.2 ст.11 Закону України Про оренду державного та комунального майна , які набрали законної сили 21.04.2011р., не мають зворотної дії у часі, то такі не поширюються на умови укладеного 28.12.2006р. між сторонами договору; позивачем не вказано про будь-яке порушення відповідачем умов спірного договору.

Позиція третьої особи-1:

Третя особа-1 підтримала заявлені позивачем вимоги, зазначаючи, що під час продовження строку дії спірного договору сторонами не було досягнуто згоди з таких істотних умов договору оренди, як об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата, яка розраховується у пропорційному співвідношенні до вартості об`єкта оренди. При цьому, третя особа-1 зазначає, що незатвердження уповноваженим органом - Міністерством культури України висновку про вартість такого майна позбавило позивача на отримання належного йому розміру орендної плати.

Позиція третьої особи-2:

Третя особа-2 підтримала заявлені позивачем вимоги, зазначаючи про необхідність проведення оцінки вартості майна у разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка не проводилася більш, ніж три роки.

За результатами дослідження наданих сторонами та третіми особами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін та третіх осіб, суд встановив таке:

Враховуючи наданий Міністерством культури і туризму України відповідно до листа від 27.12.2006р. дозвіл на передачу в оренду, 28.12.2006р. між Львівською середньою спеціалізованою музичною школою-інтернат ім. С. Крушельницької (надалі по тексту - позивач , Орендодавець ) та Приватним підприємством Перун (надалі по тексту - відповідач , Орендар ) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого майна), що належить до державної власності №1 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до умов п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно (надалі по тексту - Орендоване приміщення ) - нежитлове приміщення, загальною площею 116,2 м.кв., розміщене за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 10, що знаходиться на балансі Орендодавця, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить 361тис.670грн.

Згідно з п.3.1. Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06р. № 1846 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 5666грн.28коп. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди грудень 2006р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди Листопад 2006р. на індекс інфляції за Грудень 2006р. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному чинним законодавством України (п.3.2. Договору). При цьому, листом №3/11-1739 від 07.03.2007р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (надалі по тексту - третя особа-1 ) повідомило позивача про погодження представлених розрахунків орендної плати за базовий (перший) місяць оренди Орендованого приміщення.

Відповідно до п.10.1 Договору, Договір укладений строком на 2 (два) роки 364 (триста шістдесят чотири) дні. При цьому, згідно з п.10.5. Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Відповідно до акту прийому-передачі матеріальних цінностей, 28.12.2006р., позивач передав відповідачу Орендоване приміщення.

Як зазначає Міністерство культури України та не заперечується й не спростовано іншими учасниками справи, додатковими угодами від 20.05.2010р., 20.12.2011р., 21.12.2013р. строк дії Договору продовжувався до 20.12.2011р., 20.12.2013р., 19.12.2016р. відповідно.

Крім того, у письмовому поясненні третьої особи -2 вказано про те, що Міністерство прийняло рішення про недоцільність продовження дії Договору, про що повідомило Школу листом від 06.09.2016 р. №3185/15/13-16. Копія такого листа та докази його поштового відправлення в матеріалах справи відсутні.

12.12.2016 року між сторонами укладено Договір про внесення змін №4 до Договору (надалі по тексту - Договір про внесення змін ), відповідно до умов п.1. якого, сторони погодили продовжити строк дії Договору на 2 (два) роки 364 (триста шістдесят чотири) дні та викласти його у новій редакції згідно додатку №1 до Договору про внесення змін.

Відповідно до додатку №1 до Договору про внесення змін, сторони виклали п.3.1. Договору в наступній редакції: орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2016р. 5913,90грн.

Крім того, відповідно до п.10.1. Договору, в редакції викладеній у Договорі про внесення змін, цей Договір діє до 18.12.2019р.

Листом №33 від 27.01.2017р. позивач звернувся до третьої особи-1 з метою продовження Договору на новий термін та просив здійснити відбір оцінювача для здійснення оцінки майна. При цьому, у вищевказаному листі позивач зазначив, що оплату буде здійснено відповідачем.

Листом №16-16-02302 від 04.04.2017 третя особа-1 повідомила позивача про проведені конкурси з відбору суб`єктів оціночної діяльності, за результатами яких, для проведення оцінки майна відібрано ТзОВ Західна Українська Консалтингова Компанія .

Листом №212 від 17.05.2017р. позивач звернувся до ТзОВ Західна Українська Консалтингова Компанія з проханням здійснити рецензії на звіти про оцінку майна.

Листом №218 від 19.05.2017р. позивач звернувся до третьої особи-2 з проханням затвердити звіти про вартість майна.

Враховуючи листи третьої особи-1 №11-03-05163 від 15.08.2017р., №16-03-00563 від 25.01.2018р. про надання інформації, зокрема, щодо Договору, листом №22 від 31.01.2018р. позивач звернувся до відповідача з проханням здійснити необхідні дії щодо оцінки майна або повідомити про відмову від вчинення таких. При цьому, зазначивши, що кошти на оцінку орендованого майна та затвердження звіту про оцінку для передачі на затвердження до третьої особи-2 і наступної передачі на погодження до третьої особи-1 не передбачено кошторисом позивача на 2018 рік. Крім того, з проханням здійснити необхідні дії щодо оцінки майна або повідомити про відмову від вчинення таких позивач звертався до відповідача також листом №274 від 11.10.2018р.

Листом №1/18 від 02.02.2018р. відповідач повідомив позивача, що не заперечує щодо здійснення оцінки орендованого майна та оформлення звіту про оцінку в межах чинного законодавства.

Листом №289 від 26.10.2018р. позивач звернувся до третьої особи-1 з проханням здійснити відбір оцінювача для здійснення оцінки майна, орендованого відповідачем, зазначивши, що оплата такої буде здійснена відповідачем.

Листом №16-03-06805 від 01.11.2018р. третя особа-1 повідомила про те, що, оскільки позивачем не було дотримано вимог законодавства, зокрема, щодо проведення оцінки майна, під час продовження строку дії Договору, а внесення змін до договорів, що не відповідають чинному законодавству є нелогічним, то третя особа-1 пропонує позивачу припинити Договір та укласти новий з дотриманням норм законодавства.

Листом №327 від 22.11.2018р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією достроково припинити дію Договору за згодою сторін, враховуючи те, що умови такого договору не відповідають чинному законодавству, оскільки оцінка об`єкта оренди була здійснена більше ніж три роки тому.

Листом №5/18 від 22.12.2018р. відповідач повідомив позивача про відмову у наданні згоди на розірвання Договору, при цьому, зазначивши, що гарантує оплату послуг з проведення незалежної оцінки об`єкта оренди.

Враховуючи вищевказане, заважаючи на відмову відповідача щодо розірвання Договору за взаємною згодою сторін, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання такого, вважаючи, що непроведення оцінки об`єкта оренди протягом встановленого абз.2 ст.11 Закону України Про оренду державного та комунального майна строку є встановленим законом випадком, за наявності якого допускається розірвання договору.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого:

згідно з ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У частині першій ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки орендоване майно є державним, то на спірні правовідносини поширюється також і дія Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Як зазначено вище, 28.12.2006р. між позивачем та відповідачем укладено Договір, відповідно до умов п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування Орендоване приміщення .

Факт передачі 28.12.2006р. позивачем відповідачу Орендованого приміщення підтверджується актом прийому-передачі матеріальних цінностей.

Договір укладений строком на 2 (два) роки 364 (триста шістдесят чотири) дні (п.10.1 Договору).

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні , термін договорів оренди державного та комунального майна для суб`єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п`яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін. За змістом пункту 5 Перехідних положень, його дія поширюється на договори, укладенні до набрання чинності цим законом (30.12.2009р.), при цьому, Договір укладено між сторонами 28.12.2006.

Як зазначає третя особа-2 та не заперечується й не спростовано іншими учасниками справи, додатковими угодами від 20.05.2010р., 20.12.2011р., 21.12.2013р. строк дії Договору продовжувався до 20.12.2011р., 20.12.2013р., 19.12.2016р. відповідно.

12.12.2016 року між сторонами укладено Договір про внесення змін, відповідно до умов п.1. якого, сторони погодили продовжити строк дії Договору на 2 (два) роки 364 (триста шістдесят чотири) дні, а саме до 18.12.2019р.

Згідно з ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. Зокрема, за ч.2 ст.651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Також, у ч.3 ст.26 Закону України Про оренду державного та комунального майна зазначено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до абз.2 ст.11 Закону України Про оренду державного та комунального майна , оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди; у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Як зазначено в п.1.1. Договору, станом на момент його укладення, вартість Орендованого приміщення, згідно з актом оцінки, становила 361тис.670грн.

Під час укладення Договору про внесення змін, яким сторони продовжили строк дії Договору до 18.12.2019р., незважаючи на те, що остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, оцінку Орендованого приміщення не було здійснено.

При цьому, учасниками справи не заперечується та не спростовано факт наявності волевиявлення відповідача щодо проведення оцінки Орендованого приміщення, а відтак відсутності його вини у непроведенні такої оцінки. Крім того, вищевказане підтверджується листом №5/18 від 22.12.2018р., яким відповідач повідомив позивача про те, що гарантує оплату послуг з проведення незалежної оцінки об`єкта оренди.

Суд звертає увагу на принцип належного урядування , про особливу важливість якого підкресли Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011р. у справі Рисовський проти України . Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах Беєлер проти Італії , Онер`їлдіз проти Туреччини , Megadat.com S.r.l. проти Молдови , Москаль проти Польщі ). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (п. 74 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010р. у справі Лелас проти Хорватії ).

Відтак, відсутність належного та своєчасного вчинення дій щодо проведення оцінки Орендованого приміщення з метою дотримання належного самоврядування , які не залежать від відповідача, а покладаються, в тому числі, на позивача та третіх осіб, не може вважатись підставою для розірвання Договору за умови наявності волі відповідача щодо проведення такої оцінки, зокрема, у зв`язку із продовженням строку дії Договору.

Водночас, не може вважатись підставою для розірвання Договору невідповідність його положень тим чи іншим законодавчим приписам, оскільки в даному випадку закон визначає інші правові режими захисту прав, які відмінні від вимог щодо припинення правовідношення шляхом його розірвання, як про це заявлено позивачем у поданій позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, суд зазначає, що з огляду на встановлення відсутності вини відповідача у непроведенні оцінки Орендованого приміщення, позивачем не доведено, що відповідачем порушено його права.

Враховуючи наведене, позовні вимоги є необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (надалі по тексту - Суд ), який зазначив, що згідно зі ст.19 Конвенції, його функції полягають у забезпеченні Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї. Зокрема, питання помилок щодо фактів та права, які начебто були припущені національним судом, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією (див. Garcia Ruiz v. Spain). Більше того, тоді як ст.6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи .

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що учасниками справи не підтверджено доводів позовної заяви щодо наявності підстав для розірвання Договору.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З підстав наведеного, понесені позивачем судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1921,00грн. слід залишити за позивачем.

Окрім того, відповідач, маючи намір скористатися наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат, зазначив у відзиві на позовну заяву, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить 5950,00грн. При цьому, відповідачем зазначено, що докази понесення таких витрат будуть надані у строки, встановлені ч.8 ст.129 ГПК України.

Проте, суд зазначає, що станом на момент прийняття рішення відповідачем не подано доказів понесення судових витрат, а відтак, підстави для розподілу таких відсутні.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2019р.

Суддя Король М.Р.