Рішення

від 23.05.2019 по справі 921/89/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 травня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/89/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

при секретарі судового засідання Крутіна Ю.С.

за позовом : Публічного акціонерного товариства «Укрпластик» , вул. М.Раскової, 1, м. Київ, 02002

до : Товариства з обмеженою відповідальністю «Альваро» , вул. Текстильна, 40А, м. Тернопіль, 46010

про стягнення заборгованості в сумі 179 587,65 грн.

За участі представників сторін:

Позивача: адвокат Рожок В.О. довіреність № 10/14-56 від 25.03.2019, свідоцтво серії КВ №5882 від 30.03.2017.

Відповідача: не з`явився

Учаснику судового процесу оголошено склад суду.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Суть справи:

18.02.2019 Публічне акціонерне товариство «Укрпластик» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альваро» про стягнення заборгованості в сумі 179 587, 65 грн., з яких: 96 369,68 грн. основного боргу; 16 111,94 грн. пені; 57 885,90 грн. інфляційних; 4 306,56 грн. 3% річних та 4 913,57 грн. суми коригування вартості продукції згідно з п. 5.5. Договору (з урахування заяви про уточнення позовних вимог №10/14-691 від 10.04.2019).

Ухвалою від 20.02.2019 позовна заява була залишена судом без руху та встановлено позивачу спосіб і строк усунення недоліків позовної заяви (протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху) шляхом подання суду документа, що підтверджує факт надсилання учасникам справи копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення.

28.02.2019 через канцелярію суду позивачем на виконання вимог ухвали суду від 20.02.2019 подано заяву №10/14-377 від 25.02.2019 (вх. номер 3522) про долучення опису вкладення у цінний лист №0200242436899 до матеріалів справи, у зв`язку із чим ухвалою суду від 01.03.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 28.03.2019 з подальшим неодноразовим його відкладенням, востаннє на 25.04.2019.

11.04.2019 представником позивача подано суду заяву щодо пояснення, уточнення позовних вимог та повернення частини судового збору №10/14-691 від 10.04.2019, обґрунтовану тим, що в результаті проведеного перерахунку змінилися суми позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрпластик» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альваро» , а тому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 179 587, 65 грн., з яких: 96 369,68 грн. основного боргу; 16 111,94 грн. пені; 57 885,90 грн. інфляційних; 4 306,56 грн. 3% річних; 4 913,57 грн. суми коригування вартості продукції згідно з п. 5.5. Договору; 2 693,81 грн. суму судового збору та просить постановити ухвалу про повернення Публічному акціонерному товариству «Укрпластик» судового збору у сумі 543,81 грн, яка прийнята судом та спір вирішується із її (заяви) урахуванням, про що судом зазначено в ухвалі від 11.04.2019.

25.04.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву № 9 від 24.04.2019 (вх. №7326 від 25.04.2019), в якому останній зазначив, що у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити, оскільки строк оплати договором поставки № 135 від 31.03.2018 року не встановлений , і оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про оплату товару на суму 228869,68 грн., тому слід вважати, що строк виконання зобов`язань щодо оплати поставленого товару, з огляду на положення ч.2 ст.530 ЦК України, не настав. При цьому він (відповідач) стверджує, що помилковим є посилання позивача на те, що пунктом 5.6 Договору передбачено настання такої події - «оплата за фактом виготовлення партії Продукції» , оскільки згідно з ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Окрім того, відповідачем 25.04.2019 через канцелярію суду подано клопотання №10 від 24.04.2019 (вх. №7327 від 25.04.2019) про витребування оригіналів доданих до позовної заяви доказів, на які як на підставу позовних вимог посилається позивач, для огляду в судовому засіданні.

З огляду на заявлене відповідачем клопотання про витребування оригіналів доданих до позовної заяви доказів, судом в підготовчому судовому засіданні, що відбулося 25.04.2019, оглянуто оригінали цих документів, наданих представником позивача.

Представник відповідача у підготовчі судові засідання не з"являвся, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення знаходяться в матеріалах справи).

Ухвалою від 25.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/89/19 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23.05.2019.

Представник позивача в судовому засіданні по розгляду спору по суті позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням уточнень , викладених у заяві щодо пояснення, уточнення позовних вимог та повернення частини судового збору №10/14-691 від 10.04.2019, посилаючись на долучені до матеріалів справи докази.

Зокрема, вказує на те, що відповідач не розрахувався у повному обсязі за Продукцію відповідно до умов договору від 31.03.2016 за №153, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Альваро» утворилась заборгованість в сумі 179 587, 65 грн , яку просить стягнути у судовому порядку. Щодо заперечень відповідача про те, що строк виконання зобов`язань щодо оплати поставленого товару, з огляду на положення ч.2 ст.530 ЦК України та відсутність договірного врегулювання такого строку, не настав, представник позивача зазначив, що на його думку, датою, коли у відповідача виник обов`язок оплати отриманої продукції, є дата підписання сторонами видаткової накладної на товар №6811 - 27.09.2017.

В судовому засіданні по розгляду спору по суті, що відбулося 23.05.2019, суд під час дослідження доказів у справі у відповідності до приписів ст. 210 ГПК України повторно оглянув оригінали документів , якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

23.05.2019 відповідачем через канцелярію суду подано клопотання №12 від 22.05.2019 про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти його (клопотання) задоволення, з огляду на те, що суд неодноразово повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та проведення судових засідань, шляхом надіслання процесуальних документів на його адресу, а також з врахуванням того, що ТОВ Альваро своїми процесуальним правом на участь у судових засіданнях по розгляду даної справи не скористалось.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання в судовому засіданні 23.05.2019, а також заслухавши думку представника позивача з цього приводу, дійшов висновку, що у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи слід відмовити, оскільки згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім того, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, водночас ТОВ Альваро не надано суду жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин щодо неможливості забезпечити явку уповноваженого представника останнього у дане судове засідання.

Тому, застосовуючи принципи змагальності, диспозитивності та пропорційності господарського судочинства, що закріплені в п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 13-15 ГПК України, та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у ній матеріалами.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи представника позивача, повно та об`єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

31 березня 2016 між ПАТ Укрпластик (надалі Постачальник) та ТОВ Альваро (надалі Замовник), укладено Договір №135 (надалі Договір) відповідно до п. 2.1.-2.2 якого Постачальник зобов`язався виготовляти та поставляти Замовнику Продукцію згідно узгоджених Специфікацій і у порядку, передбаченому умовами цього Договору, а Замовник в свою чергу - прийняти та оплатити цю Продукцію.

Згідно з умовами укладеного Договору, датою поставки Партії Продукції вважається фактична дата отримання цієї Продукції Замовником, згідно дати оформленої видаткової накладної, а датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника або дата внесення готівкових коштів у касу Постачальника (п.п. 4.2-4.3 Договору).

Щодо Загальної суми Договору, ціни Продукції та умов оплати, сторонами узгоджено, що:

- загальна сума Продукції по цьому Договору складає загальну вартість Партій Продукції, поставлених в строк дії цього Договору на підставі Специфікацій (п. 5.1. Договору);

- ціна Продукції по цьому Договору встановлюється в умовних одиницях за 1 кг/тис. штук Продукції і включає у себе вартість тари, пакування , транспортні витрати і узгоджується Сторонами в Специфікації ( п. 5.2. Договору);

- одна умовна одиниця прирівнюється до одного Євро (п. 5.3 Договору);

- для визначення ціни Партії Продукції при здійсненні оплати, Сторони домовились використовувати курс купівлі євро за гривню на міжбанківському валютному ринку України, а саме , курс avg для UAH/EUR, опублікований на інтернет-сайті http://bin.ua, визначений на день, що передує даті оплати згідно умов Договору (п. 5.5 Договору);

- оплата Партії Продукції заліснюється наступним чином:

- 50% передплата згідно Рахунка - фактури Постачальника у строк не пізніше 2-ох банківських днів з дати виписки такого Рахунку-фактури (п. 5.6.1 Договору);

- повна оплата виготовленої та готової до поставки продукції проводиться за фактом виготовлення Партії Продукції у строк не пізніше 2-ох банківських днів з дати виписки такого Рахунку-фактури на фактичну кількість виготовленої Партії Продукції, який одночасно підтверджує факт готовності Партії Продукції до поставки (п. 5.6.2 Договору).

У випадку прострочення розрахунку проти строків, передбачених п. 5.6.2 Договору Замовник сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вартості Партії Продукції за кожен день прострочення оплати, до повного виконання зобов`язання (п. 8.2 Договору).

Невід`ємними додатками до Договору №135 від 31.03.2016 є Додаток №1 Асортимент Продукції, що виготовляється та поставляється за Договором та погоджені строки виготовлення і поставки , Додаток №2 Додрукова підготовка і умови оплати та Додаток №3 Типова форма технічна специфікація .

На виконання умов Договору Постачальник поставив, а Замовник прийняв по видатковій накладній №6811 від 27.09.2017 виготовлену відповідно до Рахунку-фактури №635 від 11.07.2017 Продукцію на суму 228 869 грн 68 коп. Факт поставки підтверджується також товарно-транспортною накладною №6811 від 27.09.2017 на суму 228 869 грн 68 коп.

Вищезазначені первинні документи бухгалтерського обігу підписані представниками сторін та засвідчені відтисками печаток юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Крім того, на думку позивача, факт поставки Продукції на вказану суму підтверджується також долученим до матеріалів позовної заяви Актом звірки розрахунків станом на 30.09.2017 за період з 01.01.2017 по 30.09.2017, підписаним Сторонами Договору.

З метою досудового врегулювання спору 22.06.2018 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №10/14-1326 про оплату заборгованості , що утворилась станом на 19.06.2018 на суму 179 382,96 грн, що складається з основного боргу та штрафних санкцій, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, в якій просив оплатити вказану суму в добровільному порядку. Факт надіслання претензії підтверджено позивачем копією опису вкладення у цінний лист від 22.06.2018, накладною Укрпошти №02200241655589 від 22.06.2018 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0200241655589 з відміткою про вручення поштового відправлення адресату - ТОВ Альваро , що містяться у матеріалах справи.

Відповідач відповіді на претензію №10/14-1326 від 22.06.2018 не надіслав, вимог позивача щодо оплати заборгованості не виконав.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що досягти згоди щодо сплати існуючої заборгованості в добровільному порядку сторонам не вдалося, що слугувало підставою для звернення ПАТ Укрпластик з позовом до Господарського суду Тернопільської області про примусове стягнення з ТОВ Альваро 179 587, 65 грн. заборгованості, з яких: 96 369,68 грн. основного боргу; 16 111,94 грн. пені; 57 885,90 грн. інфляційних; 4 306,56 грн. 3% річних та 4 913,57 грн. суми коригування вартості продукції згідно з п. 5.5. Договору (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Оцінивши зібрані у справу докази та дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки врегульованого положеннями ст.712 ЦК України, в силу якої продавець (постачальник), що здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. І оскільки у відповідності до п. 5.6.2 Договору № 135 від 31.03.2016 визначено, що, повна оплата виготовленої та готової до поставки продукції проводиться за фактом виготовлення Партії Продукції у строк не пізніше 2-ох банківських днів з дати виписки такого Рахунку-фактури на фактичну кількість виготовленої Партії Продукції, який одночасно підтверджує факт готовності Партії Продукції до поставки, а тому, з урахуванням узгоджених між сторонами договірних умов оплати, обов`язок відповідача повністю оплатити Продукцію по Договору виник 14.07.2017, оскільки Рахунок - фактура №635 був оформлений Постачальником 11.07.2017.

Водночас, здійснюючи розрахунок заборгованості у даній справі, позивач обрав для обчислення строку виконання зобов`язання з оплати поставленої Продукції порядок, встановлений ст. 692 Цивільного кодексу України - тобто з 27.09.2017 (дати одержання відповідачем Продукції по видатковій накладній №6811 від 27.09.2017), що на думку суду є можливим та не суперечить приписам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, а також жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, оскільки фактично зменшує період нарахування шрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Приписами ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлено загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи доведено факт поставки виготовленої відповідно до Рахунку-фактури №635 від 11.07.2017 Продукції на суму 228 869 грн 68 коп., а саме: копією та оглянутим під час судового розгляду справи оригіналом видаткової накладної №6811 від 27.09.2017. Жодних зауважень чи застережень на час підписання цієї накладної щодо якості, кількості чи відступу позивача від досягнутих у Договорі №135 від 31.03.2016 домовленостей у відповідачем заявлено не було. Доказів, які б засвідчували протилежне, учасниками цього спору суду не надано. Окрім того, факт поставки відповідачу продукції на суму 228 869,68 по видатковій накладній №6811 від 27.09.2019 підтверджується, серед іншого, актом звірки розрахунків станом на 30.09.2017 за період 01.01.2017 по 30.09.2017, підписаним Сторонами у справі та засвідченим відтисками печаток юридичних осіб.

Відповідачем на виконання умов Договору здійснено часткову передоплату отриманої продукції на суму 50000 грн (13.07.2017), а також частково погашено наявну перед позивачем заборгованості, у зв`язку з чим станом на 10.04.2019 (дата подання до суду заяви про уточнення позовних вимог) його заборгованість перед позивачем становить 96 369,68 грн.

З огляду на те, що Замовником порушено строк оплати одержаної Продукції та станом на 10.04.2019 оплачено лише 132 500 грн, тому суд вважає, що позивачем при здійсненні розрахунку суми коригування вартості Продукції правомірно застосовано формулу, узгоджену сторонами у п. 5.5 Договору, згідно з якою для визначення ціни Партії Продукції при здійсненні оплати, Сторони домовились використовувати курс купівлі євро за гривню на міжбанківському валютному ринку України, а саме, курс avg для UAH/EUR, опублікований на інтернет-сайті http://bin.ua, визначений на день, що передує даті оплати згідно умов Договору, у зв`язку із чим загальна вартість Продукції склала 101 283, 25 грн (з яких 4 913,57 грн сума коригування вартості продукції).

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 101 283,25 грн основного боргу, що включає в себе 4 913,57 грн суми коригування вартості продукції відповідно до п. 5.5. Договору, є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 ЦК України порушене право Публічного акціонерного товариства «Укрпластик» підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача вказаної суми боргу.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Належне виконання зобов`язань Замовника щодо своєчасної оплати вартості поставленої продукції забезпечено Сторонами у п. 8.2 Договору шляхом нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вартості Партії Продукції за кожен день прострочення оплати, до повного виконання зобов`язання . З огляду на вказане, згідно поданого позивачем розрахунку, він просить стягнути з відповідача 16 111,94 грн пені, нарахованої за період з 27.09.2017 по 10.04.2018 з урахуванням часткових проплат відповідача.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку розмір втрат від інфляції за період з 10.10.2017 по 12.02.2019 складає 57 885,90 грн, а три проценти річних від простроченої суми за період з 28.09.2017 по 12.02.2019 становлять 4 306 ,56 грн.

Господарський суд, враховуючи положення названих норм законодавства, умови Договору №135 від 31.03.2016 та матеріали справи, оцінивши поданий позивачем розрахунок, а також, здійснивши власний арифметичний їх перерахунок, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 16 111 (шістнадцять тисяч сто одинадцять) грн 94 коп. пені та 4 306 (чотири тисячі триста шість) грн 56 грн. 3% річних, як обґрунтовано заявлених, належним чином доведених та по суті неоспорених відповідачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 57 885,90 грн втрат від інфляції за період з 10.10.2017 по 12.02.2019, то у її задоволенні суд відмовляє, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 524 зазначеного Кодексу зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як уже зазначалось , відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Судом установлено, що умовами спірного договору (п. 5.5), визначено обов`язок оплати обладнання у національній валюті України, з відповідним коригуванням суми пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти (євро) на дату оплати товару.

Водночас, як установлено судом, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за корегуючими рахунками (курсова різниця) на підставі спірного договору і така заборгованість становить 101 283, 25 грн (з яких 4 913,57 грн сума коригування вартості продукції).

Таким чином, покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до євро на дату оплати, а відтак, стягнення у цьому випадку 57 885,90 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях, є за своїм змістом подвійною відповідальністю за невиконання зобов`язання, що суперечить нормам чинного законодавства.

Зазначена правова позиція підтверджується і судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладена в постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18.

Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону).

Як унормовано ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, належних та допустимих доказів на спростування позову відповідачем не надано, а заперечення ТОВ Альваро , викладені у відзиві на позовну заяву № 9 від 24.04.2019 (вх. №7326 від 25.04.2019) з приводу того, що строк оплати ориманої Продукції по Договору поставки № 135 від 31.03.2018 року станом на час розгляду справи не настав, суд оцінює критично та не приймає до уваги як такі, що не відповідають встановленим у даній справи обставинам.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги ПАТ Укрпластик є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а відтак підлягають до задоволення в частині стягнення з ТОВ Альваро 121 701 (сто двадцять одну тисячу сімсот одну) грн 75 коп. заборгованості, з яких: 96 369, (дев`яносто шість тисяч триста шістдесят дев`ять) грн 68 коп. основного боргу; 16 111 (шістнадцять тисяч сто одинадцять) грн 94 коп. пені; 4 306 (чотири тисячі триста шість) грн 56 грн. 3% річних; 4 913 (чотири тисячі дев`ятсот тринадцять) грн 57 коп. суми коригування вартості продукції згідно з п. 5.5. Договору.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, що його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивач у заяві щодо пояснення, уточнення позовних вимог та повернення частини судового збору №10/14-691 від 10.04.2019 просив суд повернути Публічному акціонерному товариству «Укрпластик» судовий збір у сумі 543,64 грн, керуючись при цьому ст.ст. 6-7 Закону України Про судовий збір .

Враховуючи те, що позивачем фактично зменшено розмір позовних вимог і відповідна заява прийнята судом до розгляду, судовий збір у розмірі 543,64 грн. підлягає поверненню позивачу.

Керуючись статтями ч.1 п. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альваро» (вул. Текстильна, 40А, м. Тернопіль, 46010, ідент. код 32578276) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрпластик» (вул. М.Раскової, 1, м. Київ, 02002, ідент. код 00203588) - заборгованість в сумі 121 701 (сто двадцять одну тисячу сімсот одну) грн 75 коп., з яких: 96 369, (дев`яносто шість тисяч триста шістдесят дев`ять) грн 68 коп. основного боргу; 16 111 (шістнадцять тисяч сто одинадцять) грн 94 коп. пені; 4 306 (чотири тисячі триста шість) грн 56 грн. 3% річних; 4 913 (чотири тисячі дев`ятсот тринадцять) грн 57 коп. суми коригування вартості продукції згідно з п. 5.5. Договору та 1825 (одну тисячу вісімсот двадцять п`ять) грн 60 коп. в повернення сплаченого судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України Публічному акціонерному товариству «Укрпластик» (вул. М. Раскової, 1, м. Київ, 02002, ідент. код 00203588) судовий збір в сумі 543 (п`ятсот сорок три) грн 64 коп., сплачений згідно з платіжним дорученням №944 від 08.02.2019.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 29.05.2019

Суддя Н.М. Бурда