Рішення

від 16.05.2019 по справі 907/664/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2019Справа № 907/664/18

За позовомкерівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації до 1. Закарпатської обласної ради 2. Приватного підприємства "Приватне комерційно-виробниче підприємство "Сатурн-ДВС" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Комунальної установи "Управління спільної власності територіальних громад" Закарпатської обласної ради провизнання недійсним договору оренди приміщень та повернення приміщень Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники сторін:

прокурор:Колодчина Р.В. від позивача:Гуранич О.Г. від відповідача 1:Гушнянська М.Я. від відповідача 2:не з`явився від третьої особи:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації (надалі - "Департамент") звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Закарпатської обласної ради та Приватного підприємства "Приватне комерційно-виробниче підприємство "Сатурн-ДВС" (надалі - "Підприємство"), в якому просив суд:

1) визнати недійсним укладений відповідачами 22.05.2017 Договір оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуального визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. та зареєстрований за №814;

2) повернути Закарпатській обласній раді приміщення першого поверху будівлі загальною площею 76,0 кв.м., які знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Театральна, буд. 10.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 19.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №907/664/18, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 17.01.2019 справу №907/664/18 передано за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2019 прийнято справу №907/664/18 до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.03.2019.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2019 відкладено підготовче засідання на 09.04.2019.

22.03.2019 через відділ діловодства суду від Закарпатської обласної ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та зазначив, що прокурором не надано жодних доказів, які б свідчили про безконтрольність використання об`єкта та наявності загрози його збереження. Крім того, відповідач вказував, що прокурор не може вважатись альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

28.03.2019 через відділ діловодства суду від Департаменту надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що прокурором належним чином обґрунтовано подання позову в інтересах держави в особі Департаменту. На думку позивача, порушення допущенні при укладенні договору, порушують інтереси держави і суспільства щодо збереження пам`ятки культурної спадщини, створюють загрозу пошкодження або руйнування предмету оренди, який є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення.

05.04.2019 через відділ діловодства суду від Закарпатської обласної ради надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких зазначено, що прокуратура не може самостійно звернутись з позовом до суду лише з підстав відсутності у кошторисі Департаменту на 2018 рік коштів на витрати пов`язані зі сплатою судового збору та дана обставина не виправдовує бездіяльність Департаменту, оскільки він вправі був звернутись до суду з позовом та клопотанням про відстрочення чи звільнення від сплати судового збору. Відповідач 1 зазначає, що Департаментом не надано повного документального підтвердження наявності у оспорюваного майна статусу об`єкта, що підпадає під сферу дії Закону України "Про охорону культурної спадщини", та доказів, які б свідчили про надання такої інформації Закарпатській обласній раді, як власнику об`єкта, а отже таке твердження позивача не є доведеним у встановленому законом порядку.

08.04.2019 через відділ діловодства суду від Приватного підприємства "Приватне комерційно-виробниче підприємство "Сатурн-ДВС" надійшло клопотання про залучення до участі у розгляді даної справи Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, яке мотивоване тим, що рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов`язки Комунальної установи, оскільки остання є правонаступником прав і обов`язків Закарпатської обласної ради по договору оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначено майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад, сіл селищ, міст Закарпатської області від 22.05.2017, укладеного між Закарпатською обласною радою та Приватним підприємством "Приватне комерційно-виробниче підприємство "Сатурн-ДВС".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2019 задоволено заяву Підприємства про залучення до участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів; залучено до участі у справі Комунальну установу "Управління спільної власності територіальних громад" Закарпатської обласної ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів; відкладено підготовче засідання на 25.04.2019.

24.04.2019 на електронну пошту суду від представника Комунальної установи "Управління спільної власності територіальних громад" Закарпатської обласної ради надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи, у відповідності до якої просив розглядати справи без участі Комунальної установи "Управління спільної власності територіальних громад" Закарпатської обласної ради та повідомив, що у вирішенні спору покладається на розсуд суду.

В судовому засіданні 25.04.2019 представником відповідача 1 було подано додаткові пояснення по справі №907/664/18, за змістом яких вказував, що в силу вимог чинного законодавство про охорону культурної спадщини відсутність погодження договору оренди не тягне за собою наслідків у вигляді визнання такого договору недійсним.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.05.2019.

16.05.2019 в судове засідання з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача 1, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що прокурор та позивач позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити повністю, а відповідач 1 проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 2 та третя особа, повідомлені про місце, дату і час розгляду справи належним чином у визначеному чинним господарським процесуальним законодавством порядку, своїх повноважних представників в судове засідання не направили, про поважність причин неявки відповідач 2 суд не повідомив, а третя особа надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, тому, суд на підставі п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності таких осіб згідно наявних в матеріалах справи документів.

В судовому засіданні 16.05.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.05.2017 начальником Управління з питань забезпечення повноважень щодо управління об`єктами спільної власності видано наказ №72/06-06 "Про оголошення результату вивчення попиту на об`єкт оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області", відповідно до якого наказано укласти договір оренди об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області - нежитлове приміщення першого поверху будівлі (літ. А), загальною площею 76,0 кв.м., що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Театральна, 10 - із ПКВП "Сатурн-ДВС" строком на 15 років.

22.05.2017 між Закарпатською обласною радою (орендодавець) та Підприємством (орендар) було укладено договір оренди приміщень частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. за реєстровим №814, (надалі - "Договір"), за змістом умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху будівлі (літ. А), загальною площею 76,0 кв.м., що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, пл.. Театральна, 10, вартість якої визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою станом на 31.03.2017 - 306 356,00 грн. (далі - майно). Майно передається в оренду з метою розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

У відповідності до п. 5.1 Договору орендар зобов`язався: використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору; своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату; забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки; своєчасно, за згодою орендодавця, здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна; після укладення цього договору застрахувати орендоване майно не менше ніж на його балансову вартість на користь орендодавця в порядку, визначеному законодавством.

Положеннями п. 10.1 Договору визначено, що цей договір укладено строком на 15 років, що діє з 22.05.2017 до 21.05.2032 включно.

На виконання умов Договору 22.05.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування спірне майно, про що було складено акт приймання-передачі від 22.05.2017.

Спір у справі стосується законності передачі відповідачем 1 відповідачу спірного майна в оренду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В той же час, недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

В даному випадку, як на підставу для визнання недійсним Договору прокурором вказується на те, що спірне приміщення є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення "Колишня синагога. Будинок обласної філармонії. 1911 рік", а тому його передання в оренду Підприємству могло бути здійснено не інакше як за попередньою згодою органом охорони культурної спадщини Закарпатської обласної державної адміністрації.

Крім того, прокурор вказував на невиконання Підприємством вимог ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо укладення охоронного договору стосовно спірного приміщення.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурору, поданого в особі Департаменту, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Наведеними нормами визначено, що власник об`єкта культурної спадщини не в залежності від своєї форми власності може реалізувати суб`єктивні права на нього (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) як шляхом відчуження, так і передачею його у володіння, користування чи управління будь-яким іншим особам, однак за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини на вчинення таких дій.

Таким чином, сам по собі факт передачі спірного приміщення в оренду Підприємству не є порушенням приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини", адже докази існування законодавчих актів України, які б обмежували право розпорядження таким приміщенням відсутні.

В той же час, за змістом п. 16 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передача у користування пам`яток місцевого значення обумовлюється отриманням відповідної згоди органу охорони культурної спадщини.

За змістом ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини, зокрема, належать органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

У відповідності до ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, зокрема, належить здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.

Тобто, в розумінні наведених норм передача в користування об`єкту культурної спадщини, що є пам`яткою, без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини може свідчити про порушення приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини", у зв`язку з чим за його приписами наділяє відповідний орган правом оскарження таких дій в рамках виконання своїх повноважень.

Однак, суд звертає увагу, що наявна в такому випадку заінтересованість органу охорони культурної спадщини, яка полягає в наявності права порушувати питання про визнання правочину передачі пам`ятки в користування недійсним, базується не на речовому праві відносно пам`ятки, а є виключно наслідком виконання покладених на нього Законом обов`язків.

Тому, враховуючи виникнення у набувача пам`ятки певних суб`єктивних майнових прав відносно неї, які підлягають захисту на рівні прав власності, повноваження органу охорони культурної спадщини на оскарження дій власника пам`ятки щодо її передачі в користування третій особі за відсутності його згоди на вчинення таких дій не є безумовним, а має ґрунтуватися виключно в рамках мети та засад діяльності органу охорони культурної спадщини, адже в іншому випадку може зумовити безпідставне втручання в мирне володіння особою своїм майном з боку держави, що в свою чергу призведе до порушення встановлених приписами статті 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій.

Відтак, ініціюючи питання визнання недійсним договору передачі в оренду об`єкту культурної спадщини, що є пам`яткою, з підстав відсутності попереднього погодження вчинення таких дій з відповідними органом охорони культурної спадщини, на останнього покладається обов`язок з доведення того, що такі дії створюють загрозу знищення, руйнування або пошкодження відповідного об`єкту, тобто, вчиняються всупереч меті Закону України "Про охорону культурної спадщини", положеннями якого з метою запобігання цього і було визначено обов`язковість отримання відповідного погодження.

В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що передача спірного приміщення в оренду Підприємству для розміщення кафе згідно Договору без попереднього погодження відповідного органу охорони культурної спадщини створює безпосередню загрозу знищення, руйнування або пошкодження Синагоги (мур.), 1911 року датування, за адресою: м. Ужгород, площа Театральна, 10.

У свою чергу, статтею 6 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, суд звертає увагу, що станом на день вирішення даного спору відповідний порядок надання або відмови в наданні дозволу, погодження чи висновку згідно наведеної норми Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, щодо отримання погодження передачі в користування (оренду) об`єкту культурної спадщини, Кабінетом Міністрів України не встановлено.

Тобто, прокурором та позивачем заявлено про порушення вимог щодо погодження передачі спірного приміщення в оренду за відсутності розробленого згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" порядку отримання такого погодження.

Більш того, за змістом ч. 1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу охорони культурної спадщини обласної державної адміністрації відповідно до її компетенції, серед іншого також належить: надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації. Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних.

З огляду на викладені норми вбачається, що проведення ремонтно-реставраційних робіт пам`яток місцевого значення обумовлюється обов`язковим погодженням науково-проектної документації таких робіт з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Як вбачається із долучених до матеріалів справи документів 06.11.2017 ТВО начальника Управління культури Закарпатської облдержадміністрації І.І. Канюка було затверджено Реставраційне завдання на розробку науково-проектної документації "Ремонт (реставраційний) частини існуючих приміщень з пристосуванням їх під кафе в будівлі "Закарпатської обласної філармонії по площі Театральній, 10 в м. Ужгород (колишня Синагога)", замовником якої виступило Підприємство.

Із змісту такого завдання вбачається, що здійснюючи його затвердження ТВО начальника Управління культури Закарпатської облдержадміністрації І.І. Канюка був обізнаний з тим, що наслідком проведення Підприємством ремонту (реставраційного) частини існуючих приміщень будівлі "Закарпатської обласної філармонії по площі Театральній, 10 в м. Ужгород (колишня Синагога)" буде облаштування їх під кафе, що відповідає меті отримання спірних приміщень в оренду згідно Договору.

Наведені дії, з огляду на відсутність визначеного станом на сьогоднішній день згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" порядку та форми отримання спірного погодження, розцінюються судом як фактичне схвалення уповноваженим органом охорони культурної спадщини набуття Підприємством в оренду спірних приміщень згідно Договору для досягнення визначених цілей (облаштування кафе), адже доказів перевищення ТВО начальника Управління культури Закарпатської облдержадміністрації І.І. Канюком своїх повноважень при вчиненні таких дій матеріали справи не містять, в той час як вести мову про порушення охоронного законодавства з огляду на відсутність погодження органу охорони культурної спадщини передачі в оренду майна з послідуючим наданням згоди проведення орендарем ремонту такого майна є неможливим.

Таким чином, посилання на вчинення Договору за відсутності погодження Департаментом передачі спірних приміщень в оренду Підприємству як підстава для визнання Договору недійсним не підтверджуються дійсними обставинами спірних правовідносин.

Більш того, у відповідності до положень статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування (в т.ч. Київської міської ради) має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності його дій.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

З огляду на викладені положення вбачається, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина, втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відтак, заявлення органом охорони культурної спадщини про незаконність набуття Підприємством права оренди спірного приміщення згідно Договору з огляду на непогодження ним вчинення таких дій за одночасної: відсутності доказів реальної загрози знищення, руйнування або пошкодження відповідного об`єкту; відсутності розробленого у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" порядку отримання відповідного погодження; погодження в подальшому дій Підприємства з розроблення документація для проведення ремонту (реставраційного) частини існуючих приміщень з пристосуванням їх під кафе в будівлі "Закарпатської обласної філармонії по площі Театральній, 10 в м. Ужгород (колишня Синагога)", необхідного для досягнення мети укладення Договору, судом оцінюється як формальне зловживання своїми правами, що свідчить про неналежне урядування в цій частині та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо посилань на відсутність укладення охоронного договору відносно спірного приміщення як підстави для визнання недійсним Договору суд відзначає наступне.

У відповідності до ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

З огляду на викладенні положення вбачається, що: по-перше, обов`язок з укладення охоронного договору покладається саме на власника відповідного об`єкту культурної спадщини, а не його користувача згідно договору оренди, укладеного з власником; по-друге: положення Договору відповідають приписам ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", адже передбачають обов`язок орендаря забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню.

До того ж, в силу частини 4 наведеної статті відсутність охоронного договору не може свідчити про незаконність розпорядження власником об`єктом культурної спадщини, адже не звільняє останнього від обов`язку по його охороні у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини".

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладені обставини, прокурором та позивачем не доведено, а судом, на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, не встановлено існування обставин невідповідності Договору приписам чинного на момент його укладення законодавства України, а відтак і правових підстав для визнання його недійсним з викладених в позові прокурора підстав, що в свою чергу вказує також на відсутність правових підстав для задоволення похідної вимоги щодо повернення спірного приміщення орендодавцю.

При цьому, стосовно статусу спірного приміщення суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, із наявного в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 18.06.1985 №156 "Про затвердження додаткового списку пам`яток архітектури місцевого значення по Закарпатській області" вбачається, що будинок на площі Театральній, 10 в м. Ужгороді, в якому знаходиться спірне приміщення, було включено до списку пам`яток архітектури місцевого значення по Закарпатській області з найменуванням "Колишня синагога. Будинок облфілармонії. 1911 рік.".

За змістом ст. 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 18.06.1985 №159) до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема, пам`ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв`язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.

У відповідності до ч. 3 ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 18.06.1985 №159) перелік пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Отже, Закарпатською обласною радою народних депутатів відповідно до наданих їй згідно Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" повноважень було включено будинок на площі Театральній, 10 в м. Ужгороді до списку пам`яток архітектури місцевого значення.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини", який набрав чинності 12.07.2000, встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Доказів виключення будинку на площі Театральній, 10 в м. Ужгороді із списку (переліку) пам`яток архітектури місцевого значення матеріали справи не містять.

При цьому, відповідно до рішення Закарпатської обласної ради від 12.01.2006 №689, яким було затверджено Комплексу програму збереження і використання пам`яток культурної спадщини Закарпатської області на 2006 - 2015 роки, до Переліку пам`яток архітектури місцевого значення Закарпатської області (додаток №5 до програми) за порядковим №13 було віднесено Синагогу (мур.), 1911 року датування, за адресою: м. Ужгород, площа Театральна, 10, з визначенням охоронного номеру об`єкту: 090014 (старий) та 50-М (новий), з посиланням на рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 18.06.1985 №156 як рішення про прийняття пам`ятки на державний облік.

В той же час, визначаючи в положеннях ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) поняття "пам`ятка культурної спадщини" законодавцем було зазначено, що пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

За змістом ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору)).

У відповідності до п.п. 1, 2 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1760 (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) об`єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об`єктів місцевого значення. На кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.

З огляду на викладені положення вбачається, що з прийняттям Закону України "Про охорону культурної спадщини" законодавцем з метою врегулювання правових, організаційних, соціальних та економічних відносин у сфері охорони культурної спадщини було запроваджено Державний реєстр нерухомих пам`яток України, із внесенням відомостей до якого про об`єкт культурної спадщини і було визначено момент набуття ним статусу пам`ятки культурної спадщини, а відтак, і встановлення регламентованого таким Законом охоронного режиму відносно нього.

При цьому, з метою збереження відповідних об`єктів за час розроблення порядку реєстрації їх в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України та здійснення такої реєстрації в п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" і було зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону, однак, закріплення наведеного положення жодним чином не могло нівелювати обов`язку уповноважених органів на вчинення дій щодо забезпечення внесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

В аспекті наведеного суд враховує правовий висновок Верховного суду України, викладений в постанові від 09.09.2014 у справі №5011-48/950-2012, в якій застосовуючи наведені приписи законодавства при вирішенні тотожного спору (встановленні питання чи підлягає захисту у відповідності до положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини, який було включено до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", однак, не зареєстровано в послідуючому в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України) було вказано на те, що невиконання уповноваженими органами обов`язку з приведення нормативно-правових актів у відповідність із Законом України "Про охорону культурної спадщини" щодо включення чи не включення об`єктів до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" до Державного реєстру нерухомих пам`яток України свідчить про не набуття відповідним об`єктом статусу пам`ятки в силу відсутності його реєстрації в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України.

За наслідками здійснення Верховним судом України відповідного висновку було визнано таким, що прийнято з невірним застосування норм матеріального права рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2012 у справі №5011-48/950-2012, в якому судом з посиланням на факт включення спірного об`єкту до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" та керуючись п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" було вказано на набуття ним статусу пам`ятки.

В даному випадку, рішення Закарпатської обласної ради від 12.01.2006 №689 свідчить про фактичне ініціювання процедури реєстрації спірного об`єкту в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України згідно вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", однак, опублікований на офіційній вебсторінці Міністерства культури України згідно вимог наведеного Закону реєстр не містить інформації щодо реєстрації будівлі "Колишня синагога. Будинок облфілармонії. 1911 рік." як пам`ятки місцевого значення.

Отже, в межах даного спору мають місце аналогічні обставини, які були у справі №5011-48/950-2012, та за яких Верховним судом України було здійснено наведений правовий висновок застосування приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини" в редакції, чинній на момент укладення Договору.

В той же час, станом на сьогоднішній день законодавцем було внесено зміни і доповнення до Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо визначення поняття "пам`ятка культурної спадщини", який набрав чинності з 03.08.2017 (тобто, після укладення Договору), було змінено визначення пам`ятки культурної спадщини, встановивши, що це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України".

Тому, враховуючи встановленні судом обставини щодо наявності фактичного погодження уповноваженим органом укладення Договору та зміну законодавства про охорону культурної спадщини, суд не вбачає необхідності для прийняття чи відхилення викладених в постанові Верховним судом України від 09.09.2014 у справі №5011-48/950-2012 правових висновків.

Щодо звернення до суду із даним позовом прокурором в інтересах держави в особі Департаменту, то суд відзначає, що ним враховано правову позицію Верховного Суду про наявність у прокурора повноважень здійснювати представництво інтересів держави у цивільному провадженні у виключних випадках, які прямо передбачені законом та з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

В свою чергу, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" від 31.03.2005, заява №61517/00).

Водночас, Європейський суд з прав людини звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02) Суд висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін та чи має місце у кожній окремій справі виключний випадок, який надає повноваження прокуророві здійснювати представництво інтересів держави у цивільному провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що у даній справі має місце виключний випадок, за якого прокурор наділений правом здійснення представництва у суді інтересів держави в особі Департаменту, адже згідно зібраних у справі доказів підтверджується, що Департамент як орган, на який покладено повноваження із вжиття заходів для захисту майнових інтересів держави та здійснення контролю за охороною культурної спадщини, не мав фактичної можливості звернутись до суду для виконання таких своїх обов`язків з підстав неможливості оплати судового збору (відсутності бюджетних асигнувань протягом тривалого часу), у зв`язку з чим і звернувся до прокурора з прохання здійснити відповідний захист.

Аналогічний висновок щодо наділення прокурора правом здійснення представництва у суді інтересів держави в особі уповноваженого органу з підстав неможливості оплати останнім судового збору за обґрунтованого підтвердження існування таких обставин міститься в постанові Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №925/1381/16.

Однак, викладені прокурором в позові підстави недійсності Договору не знайшли свого підтвердження за наслідками дослідження судом зібраних в матеріалах справи доказів та вивчення спірних правовідносин.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові прокурора правових підстав необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову керівника Ужгородської місцевої прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6) в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4; ідентифікаційний код 02227943) до Закарпатської обласної ради (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4; ідентифікаційний код 25435963) та Приватного підприємства "Приватне комерційно-виробниче підприємство "Сатурн-ДВС" (88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 18; ідентифікаційний код 20431630) про визнання недійсним договору оренди приміщень та повернення приміщень відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи покласти на Ужгородську місцеву прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 28.05.2019.

Суддя Р.В. Бойко