Рішення

від 10.05.2019 по справі 910/1362/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.05.2019Справа № 910/1362/19

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В. , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" (04080, місто Київ, Подільський район, вулиця Кирилівська, будинок 86; ідентифікаційний код 32799897)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашвин" (04078, місто Київ, Подільський район, вулиця Сирецька, будинок 49; ідентифікаційний код 38233455)

про стягнення 110 781,98 грн

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашвин" про стягнення 134 781,98 грн, що складається із заборгованості за поставлений та неоплачений товар, а також витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 180/2018 від 18.04.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1362/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Разом із позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" була подана заява про забезпечення позову шляхом:

- накладенням арешту на грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, а саме: грошові кошти на банківських рахунках відповідача;

- заборони відповідачу вчиняти певні дії, а саме: відкриття нових поточних рахунків у банках, банківських, фінансових установах;

- заборони банкам, банківським установам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або виконувати щодо нього інші зобов`язання, а саме: заборони банкам, банківським установам, у яких відкриті поточні рахунки відповідача, вчиняти дії, здійснювати платежі, якщо сума грошових коштів на таких рахунках менше або внаслідок таких дій стане меншою суми позову.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" заяву про забезпечення позову, суд ухвалою від 08.02.2019 у задоволенні заяви відмовив повністю.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.02.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана відповідачем 15.02.2019, що підтверджується даними про відстеження поштового відправлення № 0103049792070 наявними на сайті ПАТ Укрпошта ( http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku ).

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2018, не подав до суду відзиву на позов, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

У частині восьмій статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергомашвин" (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 180/2018 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується систематично постачати і передавати у власність покупцю товар передбачений у рахунках-фактурах, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладних або специфікаціях, які додаються до даного Договору і складають його невід`ємну частину, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Асортимент товару передбачається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які додаються до даного Договору (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору товар постачається покупцю протягом строку, узгодженого сторонами в додатках, специфікаціях до даного Договору, або вказується в рахунках-фактурах.

Згідно з пунктом 5.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунку-фактурах або специфікаціях, які додаються до даного Договору і складають його невід`ємну частину.

При цьому, пунктом 5.3 Договору сторонами узгоджено, що ціна договору складається із сум вартості товарів, поставлених за всіма підписаними сторонами видатковими накладними протягом всього строку дії даного договору.

За умовами пункту 6.2 Договору оплата по Договору покупцем оплачується на умовах 100% передоплати, згідно виставленого рахунку-фактури, якщо сторони не обумовили інше.

У відповідності до пункту 7.1 Договору постачання здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, у відповідності до вимог міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, що пов`язані внутрішньодержавним характером цього Договору, умовам цього Договору та вимогам чинного законодавства України.

Договір набирає чинності з моменту підписання Договору і діє протягом одного календарного року до 31.12.2018 (пункт 13.1 Договору).

07.11.2018 сторонам узгоджено Специфікацію № 3 на суму 160 532,04 грн з ПДВ.

Згідно з умовами специфікації № 3 від 07.11.2018 сторонами було погоджено зміни до порядку оплати за товар. Зокрема, оплата по даній специфікації покупцем оплачується в наступному порядку:

- 30% передоплати, від загальної суми замовленого товару;

- інші 70% покупець зобов`язується перерахувати в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Як зазначає позивач, ним було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за Договором та поставлено відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями видаткових накладних на суму 160 532,04 грн, а саме:

- № 56095 від 07.12.2018 на суму 87 500,86 грн,

- № 56858 від 12.12.2018 на суму 19 340,17 грн,

- № 53739 від 27.11.2018 на суму 53 691,01 грн.

Однак, відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, в зв`язку з чим, станом на день складання позовної заяви, за відповідачем обліковується заборгованості в розмірі 96 373,32 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 2, 3 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до специфікації № 3 від 07.11.2018 сторонами узгоджено поставку товару на суму 160 532,04 грн.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на суму 160 532,04 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 56095 від 07.12.2018 на суму 87 500,86 грн, № 56858 від 12.12.2018 на суму 19 340,17 грн та № 53739 від 27.11.2018 на суму 53 691,01 грн.

У силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

За умовами пункту 6.2 Договору оплата по Договору покупцем оплачується на умовах 100% передоплати, згідно виставленого рахунку-фактури, якщо сторони не обумовили інше.

Згідно з умовами специфікації № 3 від 07.11.2018, оплата по даній специфікації покупцем оплачується в наступному порядку:

- 30% передоплати, від загальної суми замовленого товару;

- інші 70% покупець зобов`язується перерахувати в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту поставки товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 78772 від 07.11.2018 на суму 160 532,04 грн.

За твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем та матеріалами справи, відповідачем було здійснено оплату за отриманий товар лише частково, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 96 373,32 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Водночас, в матеріалах справи наявний Гарантійний лист ТОВ "Енергомашвин" за вих. № 371 від 28.12.2018, відповідно до якого відповідач гарантує остаточну оплату за Специфікацією № 3 до Договору у термін до 20.01.2019.

Втім, станом на момент розгляду справи жодних відомостей щодо погашення відповідачем заборгованості за Договором матеріали справи не містять та сторонами не заявлено.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 96 373,32 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення 14 408,66 грн нарахованої пені.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3 Специфікації № 3 від 07.11.2018 встановлено, що у випадку не здійснення оплати товару у строк зазначений у пункті 2 даної специфікації, до покупця додаткового застосовуються штрафні санкції, а саме 0,5% від вартості товару за кожний прострочений календарний день.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 14 408,66 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статтей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача в порядку статті 129 ГПК України.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 24 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У якості понесених витрат позивач надав суду Договір про надання правової допомоги № 3006/Б від 25.05.2017 року, укладений між позивачем та адвокатським бюро Стельниковича В. А., Додаткову угоду від 03.01.2019 до Договору, Акт здачі-приймання наданих послуг за Договору та Додатковою угодою.

Однак, позивачем не надано жодних доказів оплати послуг адвоката в розмірі 24 000,00 грн, або в будь-якій іншій сумі, які прийняті позивачем за Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги від 03.01.2019.

Частиною 1 статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 ГПК України).

Згідно із частиною 3 статті 126 ГПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Таким чином, оскільки доказів понесення позивачем реальних витрат у розмірі 24 000,00 грн або будь-якої іншої суми, як вартості адвокатських витрат, позивачем до суду не надано, суд відмовляє в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 24 000,00 грн адвокатських витрат.

Водночас, суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи зазначене, позивач не позбавлений права у встановленому Господарським процесуальним кодексом порядку звернутися до суду щодо вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу з надання відповідних доказів та дотримання відповідних процесуальних строків.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашвин" про стягнення 110 781,98 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашвин" (04078, м. Київ, вулиця Сирецька, будинок 49; ідентифікаційний код: 38233455) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат ЛТД" (04080, м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 86; ідентифікаційний код: 32799897) заборгованість в розмірі 96 373,32 грн (дев`яносто шість тисяч триста сімдесят три гривні 70 копійок), пеню в розмірі 14 408,66 грн (чотирнадцять тисяч чотириста вісім гривень 66 копійок) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ