Ухвала

від 30.05.2019 по справі 156/22/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 156/22/18

провадження № 61-10353ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараш А. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу тимчасової споруди (гаража дерев`яного), а також стягнути на її користь судові витрати.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено повністю. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу тимчасової споруди (гаража дерев`яного) за власний рахунок. Стягуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 грн понесених нею судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволено. Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 960 грн.

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, в якій скаржниця, посилаючись на неправильну, на її думку, оцінку судом апеляційної інстанції доказів у справі, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

В пункті 8 статті 129 Конституції України зазначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя А. А. Калараш