Рішення

від 15.05.2019 по справі 160/928/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року Справа № 160/928/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С. при секретарі судового засідання - Чорній М.В. за участю: представника позивача - Руднєвої І.В. представника відповідача - Москалець Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Україна" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.08.2017 року №0022061420 форми "Р" на суму 1 788 544,50 грн. та від 21.08.2017 року №0022051420 форми "В4" на суму 5 602 872 грн., направлені на його адресу ТОВ "Агрофірма "Україна" повністю.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що висновки зроблені відповідачем в акті перевірки, які слугували передумовою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень не відповідають дійсності. Первинні документи, надані до перевірки, відповідають приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". На момент здійснення господарських операцій ТОВ "Агрофірма "Україна " з ТОВ "Люкс-Вояж" були належним чином зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, актами та платіжними дорученнями, а податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені чинним, на момент їх виписки, законодавству та зареєстровані у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав, з урахуванням відповіді на відзив.

У відзиві на позов відповідач, а його представник в судовому засіданні зазначили, що аналіз інформаційних баз даних та дослідження первинних документів стали підставою для висновків під час проведення перевірки ТОВ Агрофірма Україна стосовно нереальності проведених господарських операцій та, як слідство, встановлення порушення податкового законодавства в частині заниження ПДВ. Так, контролюючим органом було враховано, що згідно отриманої податкової інформації встановлено незначну кількість працюючих на даному підприємстві, а також значний обсяг фактично оформлених ним операцій з придбання та реалізації товару, що передбачає значно більший обсяг трудовитрат, особистої участі персоналу з відповідними фаховими знаннями (агентів, менеджерів, вантажників, водіїв, тощо).

Крім того, було встановлено відмінність номенклатури попередньо придбаних товарів проданим товарам. У зв`язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди. За таких обставин, під час винесення спірних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством, а тому просив суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період з 21.06.2018 р. по 26.06.2018 р. згідно наказу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 20.06.2018 року посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ АГРОФІРМА УКРАЇНА (код за ЄДРПОУ 32653164) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Люкс-Вояж (код за ЄДРПОУ 41184382) за період з 01.09.2017 р. по 30.09.2017 р.

Порушення виявлені під час перевірки знайшли своє відображення в акті від 05.07.2018 р. №34588/04-36-14-20/30824947, а саме: порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит на загальну суму 6 795 235 грн., в тому числі внаслідок включення суми ПДВ по податковим накладним виписаним ТОВ Люкс-Вояж за вересень 2017 року, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що сплачується до державного бюджету за вересень 2017 р. на суму 1 192 363 грн. та завищено від`ємне значення податку на додану вартість за вересень 2017 року в сумі 5602872 грн.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 21.08.2017 року №0022061420 форми "Р" на суму 1 788 544,50 грн. та від 21.08.2017 року №0022051420 форми "В4" на суму 5 602 872 грн., є предметом позову, який передано на розгляд суду.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Приписами п.14.1. ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з п.185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п.188.1. ст.188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п.201.1., 201.4., 201.6. ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п.201.1. ст.201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст.200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п.198.1. ст.198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п.198.2., 198.3., 198.6. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, у перевіряємий період ТОВ Агрофірма Україна мало господарські відносини з ТОВ Люкс Вояж .

01.09.2017 року між позивачем та ТОВ Люкс Вояж було укладено договір поставки №341096/09, відповідно до якого ТОВ Люкс Вояж (Постачальник) зобов`язався поставити товар (добрива), відповідно до умов договору у 2017 році на загальну суму 40 771407,76 грн.

Враховуючи великий об`єм товару, що підлягав постачанню було укладено договір відповідального зберігання з ТОВ Люкс Вояж . Товар на зберігання приймався відповідно до укладених актів приймання-передачі.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів, робіт, послуг не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб`єкта господарювання, який виконав зобов`язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Видані ТОВ Агрофірма Україна контрагентом податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства того періоду і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган жодним чином не довів факту безоплатного отримання товарів платником податку у звітному періоді.

На момент вчинення правочинів, контрагент ТОВ Агрофірма Україна був зареєстрований у встановленому законом порядку, свідоцтва про реєстрацію як платника податку не скасовані, інформації про наявність судових рішень про визнання правочинів недійсними та обвинувальних вироків не було.

Крім того, в акті перевірки зазначено про скасування свідоцтва про реєстрацію як платника ПДВ певних контрагентів, та скасування реєстрації інших контрагентів, що по датам виходить за межі здійснюваних господарських операцій. Тобто, ліквідація реєстрації або свідоцтва відбулась вже певний проміжок часу потому, що жодним чином не може впливати на взаємовідносини між суб`єктами підприємницької діяльності.

Господарські операції ТОВ Агрофірма Україна з його контрагентам здійснювались в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності ТОВ Агрофірма Україна при здійсненні вказаних операцій.

Відомості викладені в акті про нікчемність правочину укладеного ТОВ Агрофірма Україна із контрагентам є лише припущенням перевіряючого, оскільки до перевірки було надано усі документи які підтверджують і реальність правочину укладених позивачем, вказаними в акті, і документи які підтверджують правильність формування підприємством і податкових зобов`язань і податкового кредиту.

Придбані товари (послуги) використані позивачем у власній господарській діяльності у ТОВ Агрофірма Україна наявні належним чином оформлені податкові накладні, сплачено постачальнику у повному обсязі ПДВ у складі вартості поставлених товарів та послуг, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, що слідує виконання юридичною особою всіх умов чинного законодавства під час формування податкового кредиту.

Чинним законодавством на сторону в господарському зобов`язанні не покладено обов`язок з`ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом. Суб`єкт господарювання (добросовісний учасника угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб`єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент (суб`єкти підприємницької діяльності, які мали відносини з безпосередніми контрагентами ТОВ Агрофірма Україна ) не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

На підтвердження вказаних господарських операцій контролюючим органом зазначено про наявність видаткових накладних, податкових накладних та банківських платіжних документів на перерахування грошових коштів через установи банку постачальнику. На вказану поставку товарів контрагент виписав податкові накладні, на підставі яких сума ПДВ була внесена ТОВ Агрофірма Україна до складу податкового кредиту. Видані позивачем контрагентом податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ.

Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, а придбані ТОВ Агрофірма Україна товари та послуги використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки, а також було підтверджено представником позивача під час судового засідання.

Таким чином, зобов`язання контрагентів ТОВ Агрофірма Україна не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само ТОВ Агрофірма Україна не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Відповідно до норм Податкового Кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Щодо посилання відповідача на наявність трьох кримінальних проваджень. Суд звертає увагу, що до суду не надано підтверджень наявності вироків щодо посадових осіб або ж підприємства позивача, або ж його контрагента.

Слід зазначити, що пояснення керівників підприємств-контрагентів та інформація із кримінального провадження є лише одним із засобів доказування в кримінальному провадженні, однак вони не є єдиним та належним доказом, який встановлює відповідні юридичні факти, у тому числі й щодо непричетності до господарської діяльності, чи проведення безтоварних операцій, оскільки таким доказом може бути лише судове рішення, яке набрало законної сили.

Таким чином, інформація про наявність кримінальних проваджень без остаточного вироку по справі не може прийматися до уваги як належний доказ.

Згідно із п.135.2. ст.135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

В силу п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду, (п.198.3. ст.198 ПК України).

Згідно із п.198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В силу ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, відповідно до положень ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В силу ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованих на виготовлення та реалізацію продукції виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку є підприємництвом.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак при цьому зазначені вище договори між позивачем та вказаним контрагентом були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків і такі наслідки настали, що підтверджується актами виконаних робіт. Під час виконання та прийняття робіт позивач не перевіряв і не повинен був в силу закону перевіряти, якими особами (працівниками на трудових договорах чи на інших умовах залученими) та яким обладнанням (власним чи орендованим чи належним на іншій підставі) даних контрагентів фактично виконувались роботи.

Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договори між позивачем та зазначеним контрагентом не є нікчемними, вони не визнані недійсними судом, а значить є правомірними та дійсними.

Ніхто не в праві застосовувати наслідки недійсності договору без визнання такого договору недійсним. Зважаючи на викладене, відповідач не надав належних обґрунтувань та доказів, які вказувати б на правомірність його дій при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Аналізуючи викладене суд доходить до висновку, що відповідач під час винесення спірних податкових повідомлень-рішень від 21.08.2017 року № 0022061420 та №0022051420, відповідач діяв не на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позов задоволено, сплачений судовий збір в розмірі 5 117,22 грн., підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.08.2017 року № 0022061420 та № 0022051420, прийняті Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Україна" судові витрати по справі у розмірі 19 210 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення складений 24.05.2019 року.

Суддя К.С. Кучма