Постанова

від 23.05.2019 по справі 820/5097/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 р. м. ХарківСправа № 820/5097/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Гуцала М.І.,

Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2018, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О. (повний текст складено 09.10.18) по справі № 820/5097/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр прикладної науки і техніки"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр прикладної науки і техніки" (далі - ТОВ "НТЦ ПНІТ"), звернулось до суду з вимогами до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2018 №00001051411 в повному обсязі та податкового повідомлення-рішення від 31.05.2018 №00001061411 частково в сумі 32000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 зазначений позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 31.05.2018 року №00001051411. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій стверджує про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить оскаржуване рішення в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає доводи щодо правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення -рішення з підстав відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ Арсенал Пром та ТОВ Слобідський хліб .

В судовому засіданні представник відповідача вимоги та доводи апеляційної інстанції підтримав, зазначивши про обставини господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, які свідчать про існування обгрунтованого сумніву у реальності здійснених господарських операцій.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує про безпідставність вимог та доводів апеляційної скарги. В судовому засіданні представник позивача просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки реальність здійснених господарських операцій підтверджена наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 04.04.2018 по 11.04.2018 на підставі наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 22.03.2018 №2008, відповідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, фахівцем ГУ ДФС у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "НТЦ ПНІТ" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ДП СДІ-Україна (податковий номер 40633488) за вересень 2016 року, з ТОВ Арсенал Пром (податковий номер 41039118) за лютий 2017 року, з ТОВ Слобідський Хліб (податковий 40527671) за квітень 2017 року, з ТОВ Оптехім-2015 (податковий номер 39828782) за грудень 2015 року та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.

За результатами перевірки було складено акт від 18.04.2018 за №1487/20-40-14-11-11/23913269 (далі - акт перевірки), яким встановлені порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту та від`ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

ТОВ "НТЦ ПНІТ" не погодилося з висновками акту перевірки та скористалось своїм правом на надання заперечень. Листом Головного управління ДФС у Харківській області №22245/10/20-40-14-11-18 від 30.05.2018 висновки акту визнані правомірними та залишені без змін.

На підставі зазначених висновків акту перевірки від 18.04.2018 №1487/20-40-14-11-11/23913269, Головним управлінням ДФС у Харківській області винесені податкові повідомлення - рішення від 31.05.2018 року №00001051411 та №00001061411, відповідно до яких позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість та визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Приймаючи рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не обгрунтовано та не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатом перевірки господарських операцій позивача з ТОВ Арсенал Пром , ТОВ Слобідський Хліб .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи та вимоги діючого на час спірних правовідносин сторін законодавства України.

Ствердження податкового органу про порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України обгрунтовуються відсутністю реального характеру вчинення господарських операцій з контрагентами ТОВ Арсенал Пром за лютий 2017 року та з ТОВ Слобідський Хліб за квітень 2017 року.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондується з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Згідно підпункту 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, будь-яка операція платника повинна бути спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому, економічний ефект не обов`язково повинен спостерігатися негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов`язань та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

З матеріалів справи встановлено, що 21.02.2017 між позивачем (покупець) та ТОВ Арсенал Пром (постачальник) укладено договір поставки №221/17, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товари, зазначені в специфікації/ях, що додається до договору, а покупець - прийняти і оплатити товар. Найменування товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість договору вказується в специфікації/ях. Датою поставки товару є дата акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Згідно специфікації №1 від 21.02.2017 загальна вартість договору складає 200400,0грн., у тому числі ПДВ 33400,0 грн.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Арсенал Пром було поставлено позивачу тетралін в кількості 600 кг, бочка металева, 200л, в кількості 100 шт. на загальну вартість 200400,0грн., у тому числі ПДВ 33400,0 грн., що підтверджується актом прийому-передачі № 221 від 21.02.2017.

Позивачем, в свою чергу, на виконання умов договору поставки, було оплачено зазначені товари шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями: №2166 від 14.03.2017 на суму 50000,0грн., у т.ч. ПДВ 8333,33грн.; №2170 від 20.03.2017 на суму 80000,0грн., у т.ч. ПДВ 13333,33грн.; №2187 від 28.03.2017 на суму 70400.0грн., у т.ч. ПДВ 11733,34грн.

На підтвердження виконання умов договору його сторонами складено та в подальшому надано до суду, податкову накладну №143 від 21.02.2017, рахунок-фактуру №221/1 від 21.02.2017 на загальну 200400,0грн., у тому числі ПДВ 33400,0грн., сертифікат якості на реалізований товар, товарно-транспортну накладну щодо транспортування товару від ТОВ АРСЕНАЛ ПРОМ від 21.02.2017 №2102/1.

Також, 27.04.2017 між позивачем (покупець) та ТОВ Слобідський Хліб (постачальник) укладено договір поставки № 427/1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві Товари, зазначені в специфікації/ях, що додається до договору, а покупець - прийняти і оплатити товар. Найменування товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість договору вказується в специфікації/ях. Датою поставки товару є дата акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Згідно специфікації №1 від 27.04.2017 загальна вартість договору складає 178800 грн., у тому числі ПДВ 29800 грн.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Слобідський Хліб було поставлено позивачу вінілацетат в кількості 80 кг, малеїновий ангідрид в кількості 90 кг, лауретсульфат натрію в кількості 800 шт, вищий жирний спирт - 200 кг, тетралін-180 кг, бочка металева, 200л- 40 шт. Загальна вартість поставлених товарів склала 178800 грн., у тому числі ПДВ 29800 грн., що підтверджується актом прийому-передачі № 427/1 від 27.04.2017.

Позивачем сплачено вказані товари у безготівковій формі, згідно платіжних доручень №109 від 15.05.2017 на суму 100000 грн., у т.ч. ПДВ 16666,67 грн.; №110 від 18.05.2017 на суму 78800 грн.. у т.ч. ПДВ 13133,33 грн.

Виконання умов договору підтверджується податковою накладною №13 від 27.04.2017, рахунком-фактурою №2704/1 від 27.04.2017 на загальну 178800 грн., у тому числі ПДВ 29800 грн., паспортами якості на товар, товарно-транспортною накладною щодо транспортування товару від 27.04.2017 №2704/1.

Доводи відповідача про відсутність факту реального здійснення господарської операцій із зазначеними контрагентами грунтуються на відсутності в товарно-транспортних накладних даних щодо довіреності вантажоодержувача, номеру пломби, посвідчення водія, супровідних документів на вантаж, відсутні ПІБ, посада та підпис відповідальної особи вантажовідправника, відпущено на загальну суму, у т.ч. ПДВ, не вказано модель та тип автомобіля, не вказано точну адресу, а зазначено лише смт. Дергачі.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.1 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, а тим більш недоліки, товарно-транспортної накладної, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася.

Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними в постанові від 16.05.2019 у справі № 813/552/15.

З матеріалів справи встановлено, що основними видами господарської діяльності позивача, у перевірений період, є виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин, виробництво мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування, виробництво парфумних і косметичних засобів, виробництво іншої хімічної продукції, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, оптова торгівля хімічними продуктами, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук.

Таким чином, діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів, що свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій.

Системний аналіз матеріалів справи дозволяє дійти висновку, що попри недоліки ТТН, реальність здійснених позивачем операцій не викликає ґрунтовних сумнівів.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами..

Жодних доказів, відсутності факту отримання та оплати товару матеріалів справи не містять.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про нереальність здійснення господарської операції з ТОВ Арсенал Пром , зважаючи на пояснення директора Васильєва Анаталія Володимировича, надані старшому оперуповноваженому з ОВС першого відділу Офісу ВПП ДФС, відповідно до яких він ніколи не реєстрував на своє ім`я підприємство, фінансово-господарську діяльність не здійснював, банківські рахунки не відкривав, а також протокол допиту свідка ОСОБА_1 , здійсненого старшим слідчим 1-го ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Харківській області, відповідно до якого він зареєстрував ТОВ Слобідський хліб за винагородження 1000 грн, проте, що він є директором підприємства йому не відомо, статутний фонд не формував, фінансово-господарську діяльність не здійснював, довіреностей на ведення діяльності не видавав.

Відповідальність за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України.

При цьому, відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, фіктивне підприємництво є кримінальним злочином, вину у здійсненні якого може бути встановлено лише вироком суду.

Між тим, вирок суду, який би підтверджував фіктивне підприємництво ТОВ Арсенал Пром та ТОВ Слобідський Хліб , відсутній. За таких обставин вищезазначені доводи відповідача не спростовують вчинення позивачем господарських операцій з розумною економічною причиною.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача через наявність податкової інформації відносно контрагентів позивача про недоліки їх господарської діяльності, виходячи з наступного.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Контрагенти позивача під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів був зареєстрований як фізична особа-підприємець, на момент проведення фінансово-господарської операції були платниками податків, а тому мали право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А тому, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

З матеріалів справи встановлено, що суми податку на додану вартість за договорами поставки з ТОВ Арсенал Пром та ТОВ Слобідський Хліб позивачем включено до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов`язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

В наданих позивачем до суду документах наявні необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , зі змісту кожного договору вбачається обумовленість сторін щодо предмету договору, вартості, умов оплати та інших істотних умов, які свідчать про укладення договору з метою реального його виконання, а тому доводи апеляційної скарги щодо нереальності укладених позивачем господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів того, що податкові накладні, оформлені ТОВ Арсенал Пром та ТОВ Слобідський Хліб не відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, позивач, виконавши вимоги законодавства та сплативши податок на додану вартість в ціні придбаних товарів у ТОВ Арсенал Пром та ТОВ Слобідський Хліб , які в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні, правомірно включив суми податку на додану вартість за цими договорами до податкового кредиту за перевірений період.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесені позивачем витрати у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб`єкта господарювання (в оплату вартості придбаних товарів) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Згідно п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, згідно яких відповідачем правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення -рішення не було доведено.

Враховуючи вимоги ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

З огляду на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та правила ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 по справі № 820/5097/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.І. Гуцал Судді Л.О. Донець А.П. Бенедик Повний текст постанови складено 31.05.2019.