Рішення

від 31.05.2019 по справі 910/3240/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2019Справа № 910/3240/19

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні

справу № 910/3240/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "ТВЕРСЬКИЙ"

до публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 19 741,96 грн.

Без виклику учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "ТВЕРСЬКИЙ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 19 741,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не повертає кошти в розмірі 18168,51 грн., які були перераховані в якості попередньої оплати за Договором №530538 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2013р., у зв`язку чим позивачем за прострочення виконання грошових зобов`язань нараховані інфляційні втрати в розмірі 1271,80 грн. та 3% річних - 301,65 грн.

При цьому, судом встановлено, що позивачем безпідставно включено до ціни позову витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Таким чином, ціна позову визначається судом у розмірі 19 741,96 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019р. позовну заяву товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс "Тверський" до публічного акціонерного товариства Київенерго про стягнення 29741,96 грн. залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

29.03.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання ухвали від 20.03.2019р.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 03.05.2019р.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на 31.05.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

24.04.2019р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, що до позовної заяви не долучено первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували наявність надлишково сплачених коштів. Також відповідач вказує на те, що строк повернення коштів не настав, оскільки на адресу відповідача не надходила претензія про повернення коштів у розмірі 18 168,51 грн., і долучений до позову лист №10 від 30.07.2018р. не може вважатися вимогою в розумінні норм статей 530 ЦК України та 222 ГК України. Крім того відповідач заперечує в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за відсутності договору між сторонами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.10.2014 року між публічним акціонерним товариством "Київенерго" (за договором - енергопостачальна організація) та товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "ТВЕРСЬКИЙ" (за договором - абонент) було укладено договір №530538 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), предметом якого за умовами п.1.1 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, для проведення пусконалагоджувальних робіт, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2 додатку №4 до договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Як зазначено позивачем, за період дії договору, ним сумлінно виконувались договірні обов`язки та своєчасно сплачувались кошти за надані послуги.

Так, згідно за платіжним дорученням за №106 від 29.03.2019р., позивачем перераховано на рахунок відповідача 22 104,18 грн.

Згідно з п.8.2 договору, договір припиняє свою дію у випадках, зокрема, взаємної згоди сторін про його припинення.

Так, між сторонами було укладено додаткову угоду про розірвання договору від 01.03.2013 року №530538, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018 року договір від 01.03.2013 року №530538, у зв`язку з чим з вказаної дати припиняються зобов`язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання абонента, що виникли за договором та залишилися невиконаним на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню. Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами.

Також, 30.04.2018 року між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору від 01.03.2013 року №530538, в якому зазначено, що станом на 01.05.2018 року існує переплата (сальдо розрахунків за теплову енергію) позивачем на користь відповідача за теплову енергію з урахування ПДВ у сумі 18 168,51 грн.

Позивач звертався до відповідача з листом за №10 від 30.07.2018р. про повернення сплачених коштів у сумі 18 168,51 грн. у зв`язку з розірванням договору від 01.03.2013р. №530538 із зазначенням платіжних реквізитів заявника, який отримано відповідачем нарочно 31.07.2018р.

Крім того, листом №21 від 29.12.2018р. позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути надмірно сплачені за договором кошти в сумі 18 168,51 грн., який отриманий відповідачем 02.01.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення пошитого відправлення.

Однак, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 18 168,51 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а також за прострочення виконання грошових зобов`язань позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 1271,80 грн. та 3% річних - 301,65 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача 22 104,18 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №106 від 29.03.2018р.

Судом також встановлено факт підписання між сторонами акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018р., за яким сальдо розрахунків на користь позивача за теплову енергію з урахуванням ПДВ станом на 01.05.2018р. складає 18 168,51 грн.

Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 ЦК України.

Отже, під час розгляду справи, суд встановив факт наявності переплати позивачем вартості теплової енергії за договором на суму 18 168,51 грн. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч.2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно абз. 2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов`язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов`язань.

Судом встановлено, що вимога позивача за №21 від 29.12.2018р. щодо повернення коштів в сумі 18 168,51 грн. отримана відповідачем 02.01.2019 року, а тому, суд погоджується з твердженням позивача, що обов`язок відповідача з повернення коштів виник станом на день звернення позивача за даним позовом до суду.

Крім того, позивач звертався до відповідача з листом за №10 від 30.07.2018р. про повернення сплачених коштів у сумі 18 168,51 грн. у зв`язку з розірванням договору від 01.03.2013р. №530538 із зазначенням платіжних реквізитів заявника, який отримано відповідачем нарочно 31.07.2018р.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з роз`ясненнями пленуму Вищого господарського суду України, наданими у п. 2 постанови № 6 від 23 березня 2012 р. "Про судове рішення", суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З огляду на викладене, викладені у відзиві заперечення відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог, судом відхиляється.

Вимогою за №21 від 29.12.2018р. позивач вимагав від відповідача повернення йому надмірно сплачених грошових коштів у сумі 18 168,51 грн.

Доказів повернення відповідачем вказаних грошових коштів суду не надано.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь позивача грошових коштів у сумі 18 168,51 грн.

Також, за прострочення виконання грошових зобов`язань позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1271,80 грн. та 3% річних - 301,65 грн., розраховані окремо за період з 10.08.2018р. по 28.02.2019р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у с праві №910/10156/17 у своїй постанові погодилась з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Відтак, доводи відповідача про те, що припис частини другої статті 625 ЦК не може бути застосований уразі відсутності договору, не береться до уваги, бо ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, зокрема, інфляційні втрати в розмірі 1271,80 грн. та 3% річних у сумі 301,65 грн.

Всі інші доводи та заперечення відповідача судом відхиляються, у зв`язку з їх необґрунтованістю та тим, що не спростовують наведеного вище судом висновку.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що спірний договір між сторонами розірвано, та, відповідно, постачання теплової енергії за умовами спірного договору є неможливим з моменту його розірвання, а тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачають, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "КОМПЛЕКС "ТВЕРСЬКИЙ" та Адвокатським об`єднанням "Інтеракціо" укладено Договір про надання правової допомоги №139-АО/2019 від 27.02.2019р.

Проте, до матеріалів справи не надано документів на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, пов`язаних з вирішенням саме даного спору, як і доказів оплати наданої правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн.

З огляду на викладене вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київенерго" (юридична адреса: 85612, Донецька область, Мар`їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, 34; поштова адреса: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, ідентифікаційний код 00131305) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "ТВЕРСЬКИЙ" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2; ідентифікаційний код 37002506) грошові кошти у сумі 18 168 грн. 51 коп., інфляційні втрати в розмірі 1271 грн. 80 коп. та 3% річних у сумі 301 грн. 65 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 31.05.2019р.

Суддя А.І. Привалов