Рішення

від 22.05.2019 по справі 924/45/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" травня 2019 р. Справа № 924/45/19

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., за участю секретаря судового засіданні Попика О.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", м. Одеса,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", м. Хмельницький,

про застосування наслідків недійсності Договору про розірвання іпотечного договору, укладеного між публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідченого 26.12.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 1521, повернувши сторони у стан, який існував до укладення цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна, а саме: майнових прав на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно - квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, які були зареєстровані згідно Іпотечного договору (з майновим поручителем), укладеного між публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідченого 30.05.2014р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 600

Представники сторін:

позивача: Митюк С.П. за довіреністю від 23.03.18р.

відповідача: не з`явився

третьої особи: не з`явився

Відповідно до ст.240 ГПК України у судовому засіданні 22.05.2019р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

10.01.2019р. Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК", м. Одеса звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", м. Хмельницький про застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 26.12.2014 року між публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", повернувши сторони у стан, який існував до укладення цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна, а саме: майнові права на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно - квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, які були зареєстровані згідно Іпотечного договору (з майновим поручителем), посвідченим 30.05.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 600.

Ухвалою від 05.02.19р. відкрито провадження у справі №924/45/49, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження із стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 26.02.2019р.

Ухвалою від 26.02.19р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фонд гарантування вкладів фізичних осіб, підготовче засідання відкладено на 14 березня 2019 року.

Ухвалою суду від 14.03.19р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 27 березня 2019 року.

Ухвалою суду від 27.03.19р. підготовче засідання відкладено на 17 квітня 2019 року.

Ухвалою суду від 17.04.19р. підготовче засідання відкладено на 02.05.2019 року

Ухвалою суду від 02.05.2019р. закрито підготовче провадження у справі №924/45/19, призначено справу №924/45/19 до судового розгляду по суті на 12год. 22 травня 2019 року.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач звернувся до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного між публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідченого 26.12.2014р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 1521, повернути сторони у стан, який існував до укладення цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна, а саме: майнових прав на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно - квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, які були зареєстровані згідно Іпотечного договору (з майновим поручителем), укладеного між публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідченого 30.05.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 600.

26.02.2013 в обґрунтування позовної заяви Позивачем відзначено, що 26.02.2013року між ПАТ "ІМЕКСБАНК" (далі Іпотекодержатель) та ТОВ "ТЕСКОМЕКСПЕРТ" (далі Іпотекодавець, Майновий поручитель) був укладений Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 14/13 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк зобов`язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. 30.05.2014р. в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором між Банком та Відповідачем був укладений Іпотечний договір, посвідчений 30.05.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 600 (Іпотечний договір), відповідно до умов якого, банку в іпотеку було передано майно, а саме: майнові права на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно - квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, загальною площею 3 965,71 кв.м. (Предмет іпотеки).

Як стверджує Позивач Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надав Позичальнику кредитні кошти, в розмірі, обумовленому Кредитним договором, водночас Позичальник своїх обов`язків за Кредитним договором не виконав та кошти Банку не повернув. Рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2015р. по справі № 916/1963/15 на користь Банку з Позичальника стягнуто заборгованість за Кредитним договором.

Крім того, Позивач зазначив, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ІМЕКСБАНК" при здійсненні перевірки правочинів було виявлено Договір про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, укладений 26.12.2014 року між Банком та ТОВ "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідчений 26.12.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1521, за умовами якого було розірвано Іпотечний договір. На підставі Договору про розірвання було знято заборони відчуження вказаного в Іпотечному договорі майна (майнові права на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно - квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1), а також внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав, щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.

Також позивач наголошує на тому, що 30.10.2018 року Відповідачу як стороні Договору про розірвання було направлено повідомлення про нікчемність Договору про розірвання. Водночас Відповідачем повідомлення проігноровано. Станом на дату вчинення Договору про розірвання (дату розірвання Іпотечного договору), зобов`язання за Кредитним договором не було виконане Позичальником у повному обсязі, тому у Банку існувало право застави, а як наслідок - майнова вимога до Іпотекодавця. Розірвавши договір іпотеки, Банк фактично при непогашеній заборгованості за Кредитними договорами безпідставно відмовився від власних майнових вимог до Іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемними в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону.

В судовому засіданні представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в позовній заяві, з підстав, наведених в ній просить суд її задовольнити.

В судові засідання представник Відповідача не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку. Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми ч.ч.1,3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представника відповідача за матеріалами справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях від 21.03.2019р. стверджує, що розірвавши договір іпотеки, Банк фактично при непогашеній заборгованості за Кредитними договорами безпідставно відмовився від власних майнових вимог до Іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемними в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону.

Повноважний представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання не з`явився.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2015р. по справі № 916/1963/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено. Стягнута з товариства з обмеженою відповідальністю "Тескомексперт" на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" 81 568 500 (вісімдесят один мільйон п`ятсот шістдесят вісім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. заборгованість за кредитом; 7 280 826 (сім мільйонів двісті вісімдесят тисяч вісімсот двадцять шість) грн. 59 коп. заборгованість за відсотками; 4 063 997 (чотири мільйони шістдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто сім) грн. 68 коп. пені, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Тескомексперт" (29000, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Зарічанська, будинок 5/3, код ЄДРПОУ 37060463) до державного бюджету України через ГУДКСУ в Одеській області (м. Одеса вул. Садова, 1а) на код бюджетної класифікації 22030001, п/р 31210206783008 в ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 37607526 судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

Як встановлено вказаним рішенням 26.02.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (надалі позивач, Банк) та ТОВ "Тескомексперт" (надалі відповідач, позичальник) укладено кредитний Договір про відкриття кредитної лінії № 14/13. Пунктом 1.1 даного Договору визначено, що кредитор зобов`язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Як зазначено в п. 1.1.1. надання кредиту здійснюється окремими частинами або в повній сумі на умовах визначених цим Договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 94 100 000,00 грн., зі сплатою фіксованої процентної ставки 18,0 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма Траншами не пізніше 24.09.2015 р.

Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надається Позичальнику на наступні цілі: на сплату внеску по Договору від 15.01.2013 р. укладеного між ТОВ "Ветеран" та ТОВ "Тескомексперт".

Положеннями п.п. 2.1, 2.2 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 14/13 від 26.02.2013 р. передбачено, що видача траншів кредиту проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника або оплати з позичкового рахунку Позичальника № 20633100430004 в відділенні "Центральне" АТ "Імексбанк" розрахункових документів Позичальника на цілі, визначених в п. 1.2 цього договору, в межах сум та відповідно до термінів, визначених п. 1.1.1 та п. 1.1.2 цього договору. Моментом (днем) надання траншів кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку Позичальника розрахункових документів Позичальника в сумі відповідного траншу кредиту або день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника.

Окрім того, між сторонами було укладено Додаткові угоди до кредитного Договору про відкриття кредитної лінії №14/13 від 26.02.2013 р., № 1 від 20.05.2014 р., № 2 від 22.08.2014 р.,№ 3 від 29.10.2014 р., № 4 від 23.12.2014 р., у яких сторони погодили новий графік погашення кредиту, однак кінцевий термін залишився незмінним 24.09.2015 р.

Як свідчать матеріали справи, а саме виписка з особового рахунку № НОМЕР_1 за період з 26.02.2013 р. по 30.04.2015 р., на виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 14/13 від 26.02.2013 р. позивачем було надано ТОВ "Тескомексперт" кредитні кошти в межах визначеного договором кредитного ліміту.

В свою чергу, згідно з п.п. 1.1.1, 2.4 кредитного договору про відкриття кредитної лінії 14/13 від 26.02.2013 р. за користування кредиту встановлена фіксована процентна ставка 18,0% процентів річних з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма Траншами до 24.09.2015 р. (включно). Нарахування процентів за користування траншем кредиту здійснюється щоденно у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом „факт/факт виходячи із фактичної кількості днів у році та сплачуються Позичальником щомісячно в останній робочій день поточного місяця в період дії цього договору. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення траншу кредиту.

Однак, відповідач порушуючи умови вищезазначеного Кредитного договору не сплачує позивачу кредит та відсотки за користування кредитом, що спричинило звернення позивача з позовною заявою до господарського суду Одеської області з вимогою стягнути з ТОВ "Тескомексперт" заборгованість за кредитом 81 568 500,00 грн., заборгованість за відсотками 7 280 826,59 грн. та суму пені 4 063 997,68 грн.

30.05.2014р. в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором між Банком та Відповідачем був укладений Іпотечний договір, посвідчений 30.05.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 600, відповідно до умов якого, банку в іпотеку було передано майно, а саме: майнові права на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно-квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, загальною площею 3 965,71 кв.м.

Як передбачено пунктом 1.4 Договору іпотеки, ринкова вартість вищевказаного предмета іпотеки, згідно оцінки від 20.05.2014р. експертом - оцінювачем ТОВ "АППРАЙЗЕР", становить 111040000 грн.

Відповідно до пункту 1.5 Договору іпотеки, заставна вартість предмета іпотеки визначалася сторонами в сумі 111040000 грн.

В силу дії пункту 1.8 Договору іпотеки, на строк дії Договору іпотеки, предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) Відповідача.

Як вбачається зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 22409961 від 30 травня 2014 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 22410114 від 30 травня 2014 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. 30 травня 2014 року було здійснено державну реєстрацію іпотеки та обтяження за Договором іпотеки щодо майнових прав на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно-квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, загальною площею 3 965,71 кв.м.

26.12.2014 року між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ТЕСКОМЕКСПЕРТ" укладено договір згідно пункту 1 якого, за взаємною згодою та керуючись статями 651-654 ЦК України, сторони вирішили розірвати Договір іпотеки від 30.05.2014р. № 600, посвідчений 26.12.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1521.

В силу дії пункту 2 договору про розірвання Договору іпотеки, даний договір є підставою для зняття заборони відчуження вказаного в Договорі іпотеки нерухомого майна (а саме майнові права на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно-квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1), а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав, щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.

Суд констатує, що відповідно до змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №31735891 від 26.12.2014 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 31732187 від 26.12.2014 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. 30.05.2014 року було здійснено державну реєстрацію припинення іпотеки та обтяження за Договором іпотеки щодо майнових прав на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно-квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року №50 "Про віднесення Позивача до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Третьої особи було прийнято рішення від 26 січня 2015 року за №16 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Позивача" , згідно якого з 27 січня 2015 року було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Третьої особи на тимчасову адміністрацію у Позивача.

30.10.2018 року було направлено Відповідачу повідомлення про нікчемність договору від 26.12.2014 року про розірвання Договору іпотеки, на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оскільки на думку позивача розірвавши договір іпотеки, Банк фактично при непогашеній заборгованості за Кредитними договорами безпідставно відмовився від власних майнових вимог до Іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, ПАТ "ІМЕКСБАНК", звернувся до суду із вказаним позовом.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до статті 55 Конституції України: права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності до статті 4 ГПК України: юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу приписів статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Як вже вказувалось вище, з матеріалів даної справи вбачається, що рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2015р. по справі № 916/1963/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено. Як встановлено вказаним рішенням 26.02.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (надалі позивач, Банк) та ТОВ "Тескомексперт" (надалі відповідач, позичальник) укладено кредитний Договір про відкриття кредитної лінії № 14/13. Пунктом 1.1 даного Договору визначено, що кредитор зобов`язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Однак, відповідач порушуючи умови вищезазначеного Кредитного договору не сплачує позивачу кредит та відсотки за користування кредитом, що спричинило звернення позивача з позовною заявою до господарського суду Одеської області з вимогою стягнути з ТОВ "Тескомексперт" заборгованість за кредитом.

Згідно з ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18), згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тому судове рішення у справі №916/1963/15 не може бути поставлене під сумнів, а прийняте рішення не може йому суперечити, обставини, встановлені у цьому рішенні, не потребують доказування.

26.02.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (надалі позивач, Банк) та ТОВ "Тескомексперт" (надалі відповідач, позичальник) укладено кредитний Договір про відкриття кредитної лінії № 14/13. Пунктом 1.1 даного Договору визначено, що кредитор зобов`язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

30.05.2014р. в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором між Банком та Відповідачем був укладений Іпотечний договір, посвідчений 30.05.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 600, відповідно до умов якого, банку в іпотеку було передано майно, а саме: майнові права на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно-квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, загальною площею 3 965,71 кв.м. Водночас, 26.12.2014 року між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ТЕСКОМЕКСПЕРТ" укладено договір згідно пункту 1 якого, за взаємною згодою та керуючись статями 651-654 ЦК України, сторони вирішили розірвати Договір іпотеки від 30.05.2014р. № 600, посвідчений 26.12.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1521.

Однак, як зазначає Позивач в поданій позовній заяві, правочин, про застосування наслідків недійсності якого заявлено позов, є нікчемним, у зв`язку з тим, що Позивач безпідставно відмовився від власних майнових прав, що передбачені Договором іпотеки, а тому Позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про розірвання Договору іпотеки.

Відповідно до пункту 2 статті 11 ЦК України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу дії частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено приписами статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору, як визначено частиною 1 статті 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини 7 статті 179 ГК України: господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 181 ГК України передбачено, що: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Положеннями частини 1 статті 546, статті 572, частини 1 статті 575 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (надалі - Закон), іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, статтею 5 Закону визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК.

Відповідно до статті 215 ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини).

Відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

В силу дії частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Водночас суд звертає увагу і на те, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір, виконання зобов`язань за яким забезпечувалося Договором іпотеки, укладався на умовах, зокрема, забезпеченості.

У постановах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі № 910/22664/15 (№ 3-1295гс16) та у справі №910/22662/15 (№ 3-1487гс16) викладено правовий висновок про те, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Аналогічне твердження викладено у постанові від 09.08.2017 р. Верховним Судом України в контексті справи № 3-598гс17.

Водночас, суд констатує, що у відповідності до умов нікчемного договору про розірвання Договору іпотеки, укладеними між сторонами, Позивач відмовився від майнових прав, переданих у іпотеку на забезпечення виконання зобов`язання Відповідача за Кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що вищевказана відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у Позивача.

З огляду на викладене вище, суд констатує, що недійсність правочинів неплатоспроможного Позивача, згідно з якими Позивач відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Третьої особи, за умови якщо вони вчинені Позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації Позивача. Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі №916/1889/17 (з аналогічним предметом спору, як і в справі №924/15/18).

Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно ст. ст. 73, 76-79 Господарського кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на усе вищевказане, суд приходить до висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Водночас суд враховує подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим зазначає наступне.

У заяві відповідач вказує, що із моменту запровадження тимчасової адміністрації в AT "Імексбанк" Уповноважена особа Фонду отримала можливість дізнатись про існування правочинів, які можуть бути кваліфіковані як нікчемні у зв`язку із наявністю обставин, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Оскільки тимчасову адміністрацію в AT "ІМЕКСБАНК" було запроваджено 27.01.2015р., відповідно, строк позовної давності (на думку відповідача) для звернення до суду із позовними вимогами, що ґрунтуються на застосуванні положень ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" сплив 29.01.2018р.

Позивач у поясненнях від 21.05.2019р. наголошує на тому, що у правовідносинах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України. Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі № 910/21976/16 зазначає, що нікчемний правочин в силу відповідного закону, в т.ч. і наведеної ч. 3 ст. 38 Закону, є автоматично недійсним з моменту його вчинення і не потребує для визнання таким ніяких додаткових дій чи рішень.

Стверджує, що рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оформлюються у формі саме повідомлення про нікчемність правочинів, як в даному випадку рішення від 01.08.2016 р. № 01-24.3/2018. Тобто, Фонд лише виявляє правочини, що вже є нікчемними в силу ч. 3 ст. 38 Закону, і повідомляє про них, а не визнає чи робить їх нікчемними саме своїми рішеннями. Сама по собі нікчемність правочинів, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону, абсолютно не залежить від наявності чи відсутності вищевказаного рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стверджує, що та обставина коли саме було виявлено нікчемні правочини, яким чином була проведена перевірка та як було затверджено її результати, не має жодного значення для дійсності або недійсності таких правочинів, а відтак не позбавляє Банк права звернутись до суду з позовом про застосування наслідків недійсності такого нікчемного правочину, адже такі правочини є недійсними незалежно від моменту їх виявлення уповноваженою особою Фонду. Статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює чітко регламентовані повноваження, зокрема, здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів, в тому числі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Позов у даній справі було пред`явлено у березні 2019 року ураховуючи те, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ІМЕКСБАНК" при здійсненні перевірки правочинів 29.10.2018 року було виявлено договір про розірвання іпотечного договору, який є предметом розгляду даної справи, про що свідчить, зокрема, надіслане Іпотекодавцю та Позичальнику повідомлення про нікчемність цього правочину. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Згідно з ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Отже, у справах про застосування наслідків нікчемності договорів, стороною яких є банк, в якому здійснюється тимчасова адміністрація або ліквідація, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", перебіг якої спливає з завершенням строку проведення відповідних процедур у банку, як то, тимчасова адміністрація та/або ліквідація. У даній справі строк позовної давності спливає 26.05.2020 року. Враховуючи викладене, Банк просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності.

Разом з тим, позивач зазначає, що якщо суд поважає пропущеним строк на звернення з даним позовом, то з огляду на зазначені вище положення закону, а також, стан та кількісний склад документів переданих уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на проведення тимчасової адміністрації у AT "Імексбанк" в наслідок пожежі, що в свою чергу ускладнило процедуру виявлення нікчемних правочинів у Банку, вважає, що у суду є підстави, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, визнати поважними причини пропуску позовної давності, а тому просить порушене право Банку захистити.

Зазначає, що за даними доповідної записки начальника управління великих кредитів до голови правління AT "ІМЕКСБАНК", 22.12.2014 року, відповідно до наказу 648-в від 10.12.2014 року, управління великих кредитів передало поточну документацію на зберігання до приміщення відділення AT "ІМЕКСБАНК" у м. Одеса. У зв`язку з виробничою необхідністю 29.12.2014 року, документація в кількості 44 кредитних справ була повернута до Головного офісу банку. Вночі 05.01.2015 року в приміщенні відділення сталася пожежа, внаслідок якої пошкоджено та знищено значна частина документів Банку. Акт розслідування причин пожежі складений 19.01.2015 року комісією складеною із співробітників AT "ІМЕКСБАНК", та підписаний в тому числі Слідчим Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Голубковим В.М. свідчить, що пожежа відбулось 04.01.2015 року і підтверджує факт пошкодження документів Банку.За фактом виникнення пожежі в приміщенні відділення № 28 AT "ІМЕКСБАНК", розташованого за адресою м. Одеса, вул. Посмітного, буд. 24. відкрито провадження. Встановлено, що причиною пожежі став підпал. Враховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити позов AT "ІМЕКСБАНК" про застосування наслідків недійсності нікчемного ппавочину у повному обсязі.

Згідно з ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється відповідно до ст.257 ЦК тривалістю в 3 роки.

В розумінні статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 року у справі №910/9452/17).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Частиною 3 ст. 261 ЦК України унормовано ,що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252 - 255 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі виконанням договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як зауважувалось судом, 26.12.2014 року між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ТЕСКОМЕКСПЕРТ" укладено договір згідно пункту 1 якого сторони вирішили розірвати Договір іпотеки від 30.05.2014р. № 600, тому (в силу приписів ч.3 ст. 261 ЦК України) право іпотекодержателя вважається порушеним від дня, коли почалося виконання договору від 26.12.2014р. про розірвання договору іпотеки від 30.05.2014р. № 600.

Статтею 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Суд констатує, що відповідно до змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №31735891 від 26.12.2014 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 31732187 від 26.12.2014 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. 30.05.2014 року було здійснено державну реєстрацію припинення іпотеки та обтяження за Договором іпотеки щодо майнових прав на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно-квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідачем заявлено про сплив позовної давності і господарським судом встановлено, що право та охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені, однак строк позовної давності сплив - від дня, коли почалося виконання договору від 26.12.2014р. про розірвання договору іпотеки від 30.05.2014р. № 600, а саме: 26.12.2017року (враховуючи зміст витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №31735891 від 26.12.2014 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 31732187 від 26.12.2014 року).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

За змістом п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів" позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

На підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем зазначено, що позов у даній справі було пред`явлено у березні 2019 року ураховуючи те, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ІМЕКСБАНК" при здійсненні перевірки правочинів 29.10.2018 року було виявлено договір про розірвання іпотечного договору, який є предметом розгляду даної справи, про що свідчить, зокрема, надіслане Іпотекодавцю та Позичальнику повідомлення про нікчемність цього правочину.

Зазначає, що за даними доповідної записки начальника управління великих кредитів до голови правління AT "ІМЕКСБАНК", 22.12.2014 року, відповідно до наказу 648-в від 10.12.2014 року, управління великих кредитів передало поточну документацію на зберігання до приміщення відділення AT «ІМЕКСБАНК» у м. Одеса. У зв`язку з виробничою необхідністю 29.12.2014 року, документація в кількості 44 кредитних справ була повернута до Головного офісу банку. Однак, 05.01.2015 року в приміщенні відділення сталася пожежа, внаслідок якої пошкоджено та знищено значна частина документів Банку.

Таким чином, на думку позивача, причини пропуску строку позовної давності пов`язаний з об`єктивними обставинами, які не залежали від волі ПАТ "Імексбанк" (здійсненні перевірки правочинів уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ІМЕКСБАНК" у 2018 році та знищення документації позивача внаслідок пожежі у січні 2015 року), що виключало можливість реалізації та захисту своїх прав. Ця ж обставина свідчить про те, що строк позовної давності пропущено не внаслідок бездіяльності ПАТ "Імексбанк", а внаслідок запровадження тимчасової адміністрації у AT "ІМЕКСБАНК". Вказані причини вважає позивач поважними та такими, що дають підстави для застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України та захисту порушеного права шляхом задоволення позову.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Поважність причини пропуску звернення до суду покладається на позивача. Тобто позивач повинен довести той факт, що він не міг знати про порушення своїх прав, що випливає з загального правила про обов`язковість доказування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Виходячи з цього, недостатньо довести факт порушеного права про існування якого позивач не знав і саме з цього приводу не звернувся за захистом до суду. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг знати про порушення свого права.

Застосування термінів позовної давності має на меті забезпечення юридичної визначеності та запобігання несправедливості під час вирішення справи (аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України 16.11.2016 під час розгляду справи №6-2469цс16).

Отже під час вирішення справи суди повинні надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мав Позивач об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права до спливу строку для звернення за захистом до суду і чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконними дії відповідача з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі не доведення протилежного.

Порівняльний аналіз термінів "дізнався" і "міг дізнатися", що містяться в статті 261 Цивільному кодексі України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення лише факту, із-за якого позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захист до суду, недостатньо.

Дослідивши та надавши правову оцінку вказаним позивачем обставинам та, відповідно, наведеним у письмовій позиції обґрунтування позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд погоджується із доводами позивача про наявність в матеріалах справи доказів, що свідчать про обставини, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали та істотно утруднювали своєчасне подання позову.

За ст. 6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Ст. 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права".

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі "Case of Oneryildis v. Turkey" (справа відкрита за заявою N 48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття "майно" охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, встановивши фактичні обставини, за яких позивач своєчасно не реалізував своє право на звернення до суду з даним позовом, і надавши їм належну оцінку суд приходить до висновку, що позивач з об`єктивних причин не звернувся до суду з позовом у межах строку, визначеного статтею 256 Цивільного кодексу України, позивач не мав змоги подати до суду вказану позовну заяву. Причини пропуску строку позовної давності пов`язані з об`єктивними обставинами, які не залежали від волі ПАТ "Імексбанк" (здійсненні перевірки правочинів уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ІМЕКСБАНК" у 2018 році та знищення документації позивача внаслідок пожежі у січні 2015 року), що виключало можливість реалізації та захисту своїх прав.

Виявлені ознаки нікчемності правочину були зафіксовані уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ІМЕКСБАНК" при здійсненні перевірки правочинів 29.10.2018 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Таким чином, позовні вимоги публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ" про застосування наслідків недійсності Договору про розірвання іпотечного договору, укладеного між публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідченого 26.12.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 1521, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, з огляду на задоволення позовних вимог, суд покладає на Відповідача.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", м. Одеса за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", м. Хмельницький про застосування наслідків недійсності Договору про розірвання іпотечного договору, укладеного між публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідченого 26.12.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 1521, повернувши сторони у стан, який існував до укладення цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна, а саме: майнових прав на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно - квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1, які були зареєстровані згідно Іпотечного договору (з майновим поручителем), укладеного між публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", посвідченого 30.05.2014р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В., за реєстровим № 600 задовольнити.

Застосувати наслідки недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 26.12.2014 року між публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ", а саме щодо майнових прав на офісно-торгівельні приміщення комплексу: етно - квартал "У Привоза" з підземним паркінгом, офісно-торгівельними приміщеннями, будівельна адреса: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. № 108/1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСКОМЕКСПЕРТ" (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 5/3, код 37060463) на користь публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (м. Одеса, пр-т. Гагаріна, буд. 12-А; код 20971504) судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 1762.00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.)

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повний текст рішення складено 31.05.2019р.

Суддя М.Є. Муха

Віддруковано 7 примірники: 1 - до матеріалів справи, 2-4 - позивачу (65039, м. Одеса, пр-т. Гагаріна, буд. 12-А, також - 65058, м. Одеса, пр-т. Шевченка, буд. 8-А, також - 04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А), 5,6 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 5/3; 65012 м.Одеса, вул. Пантелеймонівська 25), 7 - третій особі м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17). Всім з повідомленням про врученням.