Ухвала

від 19.05.2019 по справі 2-а-6/11

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №2-а-6/11

6-а/295/12/19

УХВАЛА

Іменем України

20.05.2019 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду м. Житомира Слюсарчук Н. Ф.,

за участю секретаря - Давиденко Я. В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження одноособово заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, що вчинення суб`єктом владних повноважень по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про перерахунок пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду з заявою та просив визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області по виконанню постанови Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2011 року за період з 17 листопада 2008 року по 21 лютого 2011 року та з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2014 року протиправною.

Просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначивши її у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно закону на відповідний період, з 17 листопада 2008 року по 21 лютого 2011 року та з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.

Окрім, того просив зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Заява мотивована тим, що судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду та при винесенні постанови Вищого адміністративного суду України від 20.12.2011 року у справі №295/14729/17, касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено частково, не було прийнято рішення про встановлення судового контролю за його виконанням.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»внесені зміни доКодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до ч. 3ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакціїЗакону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами п. 10 ч. 1Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставінаведеного положення,суд вважаєза можливерозглянути справу без виклику сторін.

Дослідивши заяву, матеріали адміністративної справи, суд приходить до наступного висновку.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 20.12.2011 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено частково.

Постанову Богунського районного судум. Житомир від 21 лютого 2011 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року скасовано, а у справі ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно достатті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визначивши її в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно закону на відповідний період, з 31 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням її збільшення на 5 процентів сум грошового забезпечення, відповідно до пункту «в» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (у редакції на 31 липня 2002 року) за період з 31 липня 2002 року по 29 квітня 2006 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати на пільгових умовах (один місяць за півтора) до вислуги років, що враховується для призначення пенсії ОСОБА_1 , службу у високогірній місцевості у період з 03 листопада 1987 року по 10 грудня 1988 року.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вищенаведених вимог /а.с. 212-215/. Рішення набрало законної сили 26.12.2011 року.

Гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З оглядуна зазначене,вирішуючи спір,суд повиненпересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вище викладене, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволені заяви ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача про проведення перерахунку та виплаті додаткової пенсії.

Відповідно до ч. 2статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 382 КАС України,суд,який ухваливсудове рішенняв адміністративнійсправі,може зобов`язатисуб`єктавладних повноважень,не накористь якогоухвалене судоверішення,подати увстановлений судомстрок звітпро виконаннясудового рішення.За наслідкамирозгляду звітусуб`єктавладних повноваженьпро виконанняпостанови судуабо вразі неподаннятакого звітусуддя своєюухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Згідно ч. 1ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 цього Кодексу).

Відповідно до частини першоїстатті 72 Кодексу адміністративного судочинства Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зстаттею 73 Кодексу адміністративного судочинства Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим відповідач зазначеного обв`язку не виконав.

Виходячи з вищенаведених приписів законодавства, поданих позивачем документів і матеріалів, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність підстав для їх задоволення.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першоїстатті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Тобто зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконаннясудового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, з урахуванням того, що позивачем в позові не наведено обґрунтувань необхідності застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно достатті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно доЗакону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судамистатті 267 КАС України"№ 3 від 13.03.2017 вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.

Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтеюКодексу адміністративногосудочинства України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином,аналізуючи положенняч.2ст.14,ч.5,6ст.264,ст.378,ст.382КАС України,суд приходитьдо висновку,що КАСУкраїни вредакції від 15 грудня 2017 року дає можливість суду зобов`язувати відповідача-субєкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення вже після ухвалення такого рішення.

Постановив:

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, що вчинення суб`єктом владних повноважень задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області по виконанню постанови Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2011 року - протиправною.

Встановити для Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області строк у десять днів з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом 15 днів з дня винесення ухвали.

Суддя