Постанова
від 30.05.2019 по справі 2-326/11
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-326/11

Провадження № 22-ц/4808/663/19

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області Охрим В.І., погодженого начальником відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Попиком В.П., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду, постановлену суддею Васильковським В.В. 25 червня 2015 року в м. Коломия,

в с т а н о в и в :

У червні 2015 року державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області звернувся з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , посилаючись на те, що на виконанні відділу перебуває виконавче провадження про стягнення з нього на користь Акціонерного банку Київська Русь заборгованості за кредитним договором у розмірі 22180,85 грн. Державним виконавцем, у відповідності до вимог Закону Про виконавче провадження 20.04.2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, про що повідомлено боржника у визначеному законом порядку, направлено рекомендоване повідомлення (ознайомлення про відкриття виконавчого провадження). У відповідності до вимог закону надано строк для самостійного виконання рішення до 07.05.2015 року, однак боржником рішення суду не виконано. Державним виконавцем вжито всіх необхідних заходів примусового виконання рішення суду, однак боржник ухиляється від виконання рішення суду, не вчиняє будь-яких дій з метою погашення заборгованості, на виклики державного виконавця не з`являється, тому просив тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзді за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання ним зобов`язань (а.с.68-70).

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 25 червня 2015 року подання відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України, до виконання ним зобов`язань по сплаті заборгованості в сумі 22180, 85 грн на користь Акціонерного Банку Київська Русь згідно виконавчого листа Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області по справі № 2-326/2011. Виконання ухвали доручено Адміністрації Державної прикордонної служби України та відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції (а.с.85-86).

Не погодившись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає, що судом не враховано та обставина, що державним виконавцем не обгрунтовано необхідність застосування обмеження виїзду за кордон з метою забезпечення належного виконання боржником рішення суду у вигляді тимчасового обмеження виїзду боржника за межі України, не надано жодного доказу на підтвердження того, що боржник має реальну необхідність чи бажання виїхати за кордон і, таким чином, ухилитися від виконання кредитного зобов`язання. Більше того, необхідність обмежувати право виїзду за кордон взагалі відсутня, оскільки державним виконавцем не здійснено дії, які б передували обмеженню права у виїзді за кордон, зокрема не накладено арешт на майно та кошти ОСОБА_1 чи заборону на відчуження рухомого та нерухомого майна. Натомість обмеження у праві виїзду позбавить боржника можливості влаштуватись на роботу в іншій країні та виконати кредитне зобов`язання.

Просив ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу , якою у задоволенні подання державного виконавця відмовити. Стягнути з відділу ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області понесені судові витрати (а.с.92-93).

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.2 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Встановлено, що на виконанні у відділі ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-326/11 , виданого 14 березня 2011 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АБ Київська Русь .

Згідно інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження за ідентифікатором пошуку 6ЕВ702488А99 після постановлення оскаржуваної ухвали виконавче провадження 13.08.2015р. завершено з поверненням виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 9 ч.1 статті 47 Закону України Про виконавче провадження (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

На підставі виконавчого листа державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження ВП47415301 від 30.04.2015 року (а.с.72).

Постановою державного виконавця від 08.05.2015 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 Заборонено здійснювати відчуження майна, яке належить боржнику (а.с.72).

Державним виконавцем здійснено запити у відповідні установи, на які отримано відповіді про те, платник податків з податковим номером НОМЕР_1 з таким податковим номером в органах ДПС не перебуває, інформації Пенсійного фонду України про осіб - боржників, які отримують пенсії та про осіб -боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи щодо ОСОБА_1 відсутня (а.с.75-77,79).

Задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив з положень ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , п. 18 статті 11 Закону України Про виконавче провадження , встановивши, що боржник повідомлений про наявність виконавчого провадження, однак ухиляється від виконання зобов`язання, має можливість виїхати за кордон, що унеможливить виконання рішення суду, розцінив бездіяльність боржника як ухилення від виконання обов`язків, покладених на нього судовим рішенням, дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Повноваження суду першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути обмежено тільки законом.

Згідно статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, і які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України було врегульовано на час його вирішення положеннями ст. 377-1 ЦПК України в редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року, яка була чинною до 15 грудня 2017 року. Зазначену редакцію ЦПК України доповнено статтею 377-1 згідно із Законом № 2677-VI від 04.11.2010 року Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) , який набрав чинності з 08 березня 2011 року.

За змістом частини першої статті 377-1 ЦПК України в редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №512/5 2 квітня 2012 року №512/5 встановлений порядок звернення державного виконавця з поданням до суду щодо обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в`їзду в Україну у разі не виконання боржником своїх зобов`язань. Згідно підпункту ґ пункту 11.1.1. зазначеної Інструкції подання повинно містити підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

В силу ч.ч.3 та 4 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Аналогічно було передбачено ч.ч.3 та 4 ст. 2 ЦПК України в редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року, яка була чинною на час розгляду питання, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, суд повинен застосовувати закон, який діяв на час розгляду питання про обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, тобто за станом на момент винесення ухвали.

Відповідно до ч. 3 п. 18 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, який був чинним на час розгляду подання, державний виконавець на час звернення до суду із поданням був наділений правом у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України - до виконання зобов`язання за рішенням.

За змістом частини 2 та пункту 5 ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України в редакції Закону, яка діяла з 09.03.2011 року (тобто на час внесення подання державним виконавцем) громадянинові України, який має паспорт (для виїзду за кордон), може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон , зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань.

Таким чином, процедура обмеження у праві виїзду боржника була передбачена ЦПК України, а підстави - Законами України Про виконавче провадження та Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України .

За своїм змістом словосполучення ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) , вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження , означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це т є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконаних зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Наведене свідчить про те що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України застосовується лише у разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб).

На час звернення державного виконавця до суду із поданням, факт ухилення боржника повинен мати місце і підтверджуватись матеріалами виконавчого провадження.

Вирішуючи питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України суд має з`ясувати чи дійсно боржник свідомо ухилявся від виконання зобов`язань.

Сам по собі факт існування у боржника заборгованості по зобов`язанню перед стягувачем не є підставою для задоволення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є оціночним поняттям і доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює питання встановлення тимчасового обмеження у виїзді за межі України.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, надсилання викликів чи вимог державного виконавця, а також доказів того, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що за час виконання рішення він безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця, тобто свідомо ухилявся від виконання судового рішення.

Наявні у матеріалах справи запити до відповідних установ не можуть бути достатніми доказами підтвердження обставин ухилення останнього від виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги, що станом на час прийняття оскаржуваної ухвали відсутні належні, допустимі і достатні докази на підтвердження факту свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення подання державного виконавця.

Позиція щодо неправомірності заборони виїзду за кордон без оцінки індивідуальних обставин боржника на підставі лише факту наявності невиконаного грошового зобов`язання, викладена у рішенні ЄСПЛ у справі Хлюстов проти Росії .

За положенням законодавства тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон може мати місце лише у виняткових випадках і повинно використовуватись лише як крайній захід після реалізації всіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення, оскільки стосується гарантованого ст. 33 Конституції України особистого майнового права особи вільно залишати територію України та права на свободу пересування, передчасне і безпідставне обмеження яких є неприпустимим.

При вирішенні питання про обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і є порушенням права на суд.

Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов`язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, слід розглядати як невід`ємну частину судового розгляду для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Ромашов проти України, Дубенко проти України та ін. Тому застосування такого заходу, як обмеження в праві виїзду, в даному випадку, не може розцінюватися як порушення права залишати будь-яку країну вільно, гарантованого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки передбачений законом та є необхідним з метою захисту прав та свобод інших осіб.

Отже, державним виконавцем, в порушення вимог ст.ст. 77-78 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що державним виконавцем вчинено усіх можливих заходів до виконання судових рішень і такі рішення не виконані внаслідок ухилення боржника від виконання зобов`язань.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду не може залишатись в силі і підлягає скасуванню, а у задоволенні подання головного державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити, ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 25 червня 2015 року скасувати та постановити нову.

В задоволенні подання державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 03 червня 2019 року.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський

Дата ухвалення рішення30.05.2019
Оприлюднено04.06.2019

Судовий реєстр по справі —2-326/11

Ухвала від 25.08.2022

Цивільне

Голосіївський районний суд міста Києва

Хоменко В. С.

Ухвала від 25.07.2022

Цивільне

Васильківський міськрайонний суд Київської області

Ковбель М. М.

Ухвала від 05.01.2022

Цивільне

Орджонікідзевський районний суд м.Маріуполя

Адамова Т. С.

Ухвала від 25.11.2021

Цивільне

Орджонікідзевський районний суд м.Маріуполя

Адамова Т. С.

Ухвала від 20.05.2011

Цивільне

Іванківський районний суд Київської області

Яковенко В. С.

Ухвала від 20.05.2011

Цивільне

Іванківський районний суд Київської області

Яковенко В. С.

Ухвала від 29.12.2020

Цивільне

Васильківський міськрайонний суд Київської області

Кравченко Л. М.

Ухвала від 29.12.2020

Цивільне

Васильківський міськрайонний суд Київської області

Кравченко Л. М.

Постанова від 30.05.2019

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Максюта І. О.

Постанова від 30.05.2019

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Максюта І. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні