Постанова

від 29.05.2019 по справі 389/2703/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2019 року м. Кропивницький

справа № 389/2703/18

провадження № 22-ц/4809/985/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Авраменко Т. М.

суддів Суровицької Л. В., Черненка В. В.

секретар Бодопрост М. М.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України , представники за довіреностями - Стецевич Андрій Ігорович , адвокат Колісник Олег Веніамінович, адвокат Авраменко Сергій Володимирович

відповідачі - ОСОБА_2 , представник - адвокат Котенко Віталій Олександрович, ОСОБА_3 , представник - адвокат Квашук Оксана Миколаївна

треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Проперті , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович, Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Технології

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Авраменка Сергія Володимировича в інтересах Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року у складі судді Савельєвої О. В. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Проперті , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович, Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Технології про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі-банк) звернулось в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Проперті (далі-ТОВ), приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович, Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Технології про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Банк зазначав, що 18 вересня 2014 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1225 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Банк вважає, що укладений між відповідачами договір носить характер фіктивного, який вчинено без наміру створення правових наслідків та з метою уникнути виконання в майбутньому за рахунок предмету договору судового рішення у справі № 756/217/15-ц за позовом Акціонерного товариства Ощадбанк (далі - банк ) до ОСОБА_2 , третя особа Приватне підприємство Спецзовнішкомплект (далі - ПП), про стягнення заборгованості. Оспорюваний договір укладений між відповідачами за наявності невиконаного зобов`язання ОСОБА_2, про яке знала ОСОБА_3 , за кредитними договорами:

- договір кредитної лінії № 5 від 07 жовтня 2011 року, укладений між банком та ПП Спецзовнішкомплект , за яким банк надав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000 грн., виконання якого забезпечувалось укладеним 07 жовтня 2011 року між банком, ПП Спецзовнішкомплект та ОСОБА_2 договором поруки № 1;

- договір кредитної лінії № 4 від 05 вересня 2013 року, укладений між банком та ПП Спецзовнішкомплект , за яким банк надав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22 000 000 грн., виконання якого забезпечувалося укладеним 05 вересня 2013 року між банком, ПП Спецзовнішкомплект та ОСОБА_2 договором поруки № 1.

Крім того, ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , надала свою згоду на укладення договору поруки з АТ Ощадбанк в забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором з максимальним лімітом кредитування 22 000 000 грн. Засновником ПП Спецзовнішкомплект на момент укладення вказаних договорів була ОСОБА_3 .

За договором кредитної лінії № 5 від 07 жовтня 2011 року перша заборгованість ПП Спецзовнішкомплект виникла 06 жовтня 2014 року в сумі 523 972 грн. 60 коп. (прострочені проценти), 02 березня 2015 року у сумі 4 000 000 грн. (частина тіла кредиту).

За договором кредитної лінії № 4 від 05 вересня 2013 року перша заборгованість ПП Спецзовнішкомплект виникла 07 липня 2014 року в сумі 7 000 000 грн. (частина тіла кредиту), 06 жовтня 2014 року в сумі 325 479 грн. 45 коп. (прострочені проценти), що підтверджується розрахунком, який врахований при ухваленні Оболонським судом м. Києва рішення від 12 серпня 2016 року у справі № 756/217/15-ц.

Отже, ПП Спецзовнішкомплект на момент укладення оспорюваного договору мало борг перед банком, про що знали відповідачі.

26 грудня 2014 року банк подав до Оболонського районного суду м. Києва позов про стягнення з ОСОБА_2 прострочених платежів (частини тіла кредиту, процентів та інших платежів за договорами кредитної лінії). Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 січня 2015 року відкрито провадження в справі. ПП Спецзовнішкомплект та ОСОБА_2 09 лютого 2015 року направлені вимоги про усунення порушення зобов?язань, в яких банк вимагав сплатити заборгованість за кредитними договорами в повному обсязі. Однак ці вимоги виконані не були. ОСОБА_2 вдався до дій, спрямованих на уникнення від відповідальності, а саме: в межах справи № 756/217/15-ц ним були подані зустрічні позови про визнання договорів поруки припиненими, а також клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області справ № 401/808/16-ц та № 401/809/16-ц про визнання недійсними договорів поруки, укладених між банком, ПП Спецзовнішкомплект та ОСОБА_2 Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, з метою приховання земельної ділянки від звернення в майбутньому на неї стягнення для виконання судового рішення у справі № 756/217/15-ц, відповідачі уклали оспорюваний договір. Дії сторін договору купівлі-продажу землі були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича ОСОБА_3 з метою приховати земельну ділянку від виконання в майбутньому за її рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2

Позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2014 року, площею 0,1225 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д. та зареєстровано в реєстрі за № 870, скасувати запис про державну реєстрацію права власності від 18 вересня 2014 року, внесений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15901041 від 18 вересня 2014 року.

Ухвалою Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2018 року у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Технології (т.2 а.с.147).

Рішенням Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Проперті , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович, Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Технології про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності відмовлено за безпідставністю. Суд дійшов висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено в належній формі, сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, а на його виконання передано майно та сплачено обумовлену договором суму коштів. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, а воля сторін договору відповідала зовнішньому її прояву, тобто укладаючи договір сторони знали про наслідки його укладення та бажали настання таких наслідків. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за покупцем ОСОБА_3 Спірна земельна ділянка не була предметом іпотеки, на час укладення договору спори в суді про стягнення заборгованості за кредитними договорами відсутні.

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що на день укладення оспорюваного договору 18 вересня 2014 року ОСОБА_3 не була засновником ПП Спецзовнішкомплект , однак вона була обізнана про невиконання боргових зобов?язань підприємством ще на початку продажу нею частки в статутному капіталі, оскільки зборами засновників підприємства був затверджений звіт про фінансовий стан підприємства на 27 серпня 2014 року, що дає підстави вважати, що на момент укладення договору купівлі-продажу частки, у фінансовій звітності результатів діяльності підприємства станом на 27 серпня 2014 року мала бути відображена заборгованість підприємства, яка виникла 07 липня 2014 року за кредитним договором № 4 у сумі 7 000 000 грн. Судом було встановлено, що підприємство станом на 14 липня 2014 року знало про прострочену заборгованість в сумі 7 000 000 грн., оскільки отримало лист-вимогу банку від 10 липня 2014 року. Судом було взято до уваги баланс (звіт про фінансовий стан) на 30 червня 2014 року, датою заповнення звіту є 11 серпня 2014 року, в якому не могло бути відображено прострочену заборгованість підприємства у розмірі 7 000 000 грн., оскільки така заборгованість виникла лише через 6 днів, тобто 07 липня 2014 року. ОСОБА_2 був обізнаний про графік повернення ПП Спецзовнішкомплект всієї суми заборгованості, в тому числі повернення першої частини платежу у розмірі 7 000 000 грн. 09 липня 2014 року банком було направлено ОСОБА_2 лист щодо необхідності погасити прострочену заборгованість за договором кредитної лінії № 4 від 05 вересня 2013 року, який повернувся відправнику з відміткою за закінченням терміну зберігання . Суд дійшов помилкового висновку, що докази належного повідомлення позичальником чи кредитором поручителя ОСОБА_2 про наявність простроченого платежу, до дня укладення останнім договору купівлі-продажу земельної ділянки 18 вересня 2014 року, у матеріалах справи відсутні. ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що є поручителем за договором кредитної лінії № 4 від 05 вересня 2013 року у будь-який час міг дізнатись про погашення або непогашення ПП Спецзовнішкомплект суми заборгованості, оскільки був обізнаний про дату повернення підприємством частини тіла кредиту в сумі 7 000 000 грн. та всієї суми заборгованості в сумі 22 000 000 грн. А нездійснення ОСОБА_2 своїх прав, зокрема, неотримання ним листа направленого банком 09 липня 2014 року та (або) не звернення його до підприємства та (або) до банку з приводу отримання інформації про виконання умов кредитного договору не відноситься до тих причин, які від нього не залежали і свідчили б про обмеження в реалізації ним своїх прав. Враховуючи, що банк направив ОСОБА_2 . 09 липня 2014 року лист-вимогу, який повернуто відправнику 11 серпня 2014 року з відміткою за закінченням терміну зберігання , днем пред?явлення вимоги є дата оформлення підприємством поштового зв?язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, тобто 11 серпня 2014 року. ОСОБА_2 на момент підписання оспорюваного договору знав про існування заборгованості за договором кредитної лінії № 4, оскільки не отримував від ПП Спецзовнішкомплект повідомлення про виконання основного зобов?язання.

Апеляційне провадження відкрито 06 травня 2019 року (т.3 а.с.89), ухвалою від 14 травня 2019 року справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 29 травня 2019 року (т.3 а.с.128).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що договір купівлі-продажу укладався з наміром створення правових наслідків і цих наслідків досягнуто, а саме передано покупцю земельну ділянку у власність, що підтверджується реєстрацією за нею права власності на майно, а покупцем здійснено оплату. Доводи позивача, що договір купівлі-продажу було укладено між близькими особами з метою приховати майно від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів є безпідставними, оскільки факт укладення договору між близькими особами сам по собі не може свідчити про фіктивність оспорюваного договору, оскільки сторонами договору досягнуто реальних наслідків укладеного правочину. На момент укладення оспорюваного договору не існувало навіть справи в суді, оскільки банк звернувся в суд з позовом лише на початку 2015 року, і він не знав, що ПП Спецзовнішкомплект не виконує зобов?язання по кредитному договору. Про це він дізнався лише у лютому 2015 року із позову банку та вимоги від 09 лютого 2015 року про сплату заборгованості, до цього часу жодних вимог про наявність заборгованості банк не надсилав. Про наявність непогашеної заборгованості за договором кредитної лінії № 4 від 05 вересня 2013 року він не знав, оскільки є поручителем, а не основним боржником. До того ж в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування заборгованості у розмірі 7 000 000 грн. станом на 04 липня 2014 року. Договором поруки визначено момент виникнення у поручителя обов?язку виплатити несплачену позичальником суму, саме протягом п?яти днів з моменту отримання повідомлення кредитора, якого він на момент укладення договору не отримував. Однак банк з вимогою звернувся до нього лише 09 лютого 2015 року, тобто до цього часу він не знав про виникнення заборгованості по кредитному договору від 05 вересня 2013 року, а заборгованість по кредитному договору від 07 жовтня 2011 року взагалі виникла після укладення оспорюваного договору. Шлюбні відносини з ОСОБА_3 фактично були припиненні ще в 2010 році, а шлюб було розірвано лише в 2016 році (т.3 а.с.98-101).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що скарга не містить посилання на норму закону, яку саме порушив суд при ухваленні рішення. Твердження банку є надуманими, оскільки не підтверджені доказами. На момент укладення договору купівлі-продажу не існувало судового рішення про стягнення заборгованості. Також не існувало ні позову, ні відкритого судового провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 Банк звернувся в суд з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 лише в січні 2015 року, тобто через чотири місяці після укладення договору. Кінцеве ж рішення у справі про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, а саме постанова Верховного Суду України у справі № 756/217/15-ц винесена 13 вересня 2017 року, тобто через три роки після укладення спірного договору. ОСОБА_2 не є боржником, а є поручителем, і на момент укладення спірного договору не знав про існування заборгованості ПП Спецзовнішкомплект перед банком. ОСОБА_3 дійсно була засновником ПП Спецзовнішкомплект , однак 27 серпня 2014 року нею було продано частку у статутному капіталі підприємства і на момент укладення договору вона не була засновником підприємства. Засновник підприємства не здійснює керівництво поточною діяльністю і відповідно не володіє інформацією про наявність невиконаних поточних зобов?язань підприємства. ОСОБА_3 була обізнана з тим, що ПП Спецзовнішкомплект отримало кредит у банку в розмірі 59 500 000 грн., оскільки підписувала протоколи, якими затверджувались проекти відповідних договорів для отримання кредитів у 2011 та 2013 роках, але на підставі цього не можна стверджувати про її обізнаність про прострочену заборгованість підприємства у 2014 році, тим більше, що інформація про таку прострочену заборгованість могла бути і була відома лише у 2015 році, після формування і здачі річної бухгалтерської звітності підприємства, тобто у період коли ОСОБА_3. вже пів року як не була засновником підприємства. В день нотаріального посвідчення оспорюваного договору також нотаріально посвідчено ще три договори, за умовами яких вона купила три суміжні земельні ділянки, що свідчить про її намір набуття земельних ділянок у власність (т.3 а.с.110-117).

В засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідачів просили залишити апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.

Треті особи, повідомлені про дату , час та місце розгляду справи під розписку, в засідання апеляційного суду не прибули, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суду дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 18 вересня 2014 року нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №870 договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець ОСОБА_2 передає у власність покупця ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1225 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять шість). Пунктом 4 оспорюваного договору визначено, що продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 18424 (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 00 коп. З пункту 10 оспорюваного договору вбачається, що відсутність заборони, арешту відчуження нерухомого майна, яке є предметом цього договору, податкової застави підтверджується відомостями з відповідних реєстрів (т.2 а.с.57-59 ). ОСОБА_2 18.09.2014 подав нотаріусу заяву, в якій повідомив про те, що кошти, які використані на придбання та укладання, зокрема, договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1225 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , його дружиною ОСОБА_3 не є спільними коштами подружжя, а є її особистими приватними (т.1 а.с.226 ). За 2012 рік загальна сума доходу ОСОБА_3 склала 255183 грн. 53 коп., за 2013 рік - 133373 грн. 43 коп., що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за відповідні звітні періоди (т.2 а.с.35-37, 38-40 ).

Витягом з Державного реєстру підтверджується, що право власності на придбану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 18 вересня 2014 року, а 29 жовтня 2015року на цю земельну ділянку зареєстроване право оренди (т. 1 а.с.55-57, 58-61, 62-65 ).

Судом також встановлено, що в цей же день 18 вересня 2014 року ОСОБА_3 уклала ще три договори купівлі-продажу, за якими придбала ще три земельні ділянки, з них: у ОСОБА_7 земельна ділянка площею 1,2991 га з кадастровим номером НОМЕР_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; у ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 2,1806 га з кадастровим номером НОМЕР_4 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено з договорів купівлі-продажу вказаних земельних ділянок від 18.09.2014 та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2 а.с.6-8, 9, 10-12, 13, 14-16, 17).

Позивач указував на те, що спірний правочин про відчуження земельної ділянки був укладений між сторонами з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу, під час виконання якого на спірну земельну ділянку було б накладено арешт та звернуто стягнення у рахунок погашення боргу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі№ 6-197цс14, а також у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року (справа № 756/603/16-ц,провадження № 61-39845св18, від 14 березня 2018 року (справа № 363/502/15-ц, провадження № 61-6206св18), від 14 лютого 2018 року (справа № 379/1256/15-ц, провадження № 61-1300св18).

Матеріали справи не містять наданих позивачем доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору купівлі-продажу без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Дійсно, продавець земельної ділянки ОСОБА_2 є поручителем позичальника ПП Спецзовнішкомплект за укладеними з позивачем 07 жовтня 2011 року та 05 вересня 2013 року договорами кредитної лінії №5 і №4 (т.1 а.с.36-44, 45, 47-53, 74-75 ). Строк повернення кредиту за договором №5 06 жовтня 2015 року, договору №4 - 04 вересня 2014 року.

Разом з тим, на момент укладення оспорюваного договору купівлі - продажу земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 , не існувало жодних обтяжень, арештів чи заборон, а також судових спорів про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Також відсутні докази повідомлення поручителя ОСОБА_2 про наявність простроченої заборгованості позичальника за кредитними договорами.

З позовної заяви, матеріалів справи вбачається, що заборгованість за договором від 07 жовтня 2011 року взагалі виникла вперше в жовтні 2014 року (прострочені проценти), а за тілом кредиту - в березні 2015 року (т.1 а.с.4), тобто після укладення оспорюваного договору.

Заборгованість за договором від 05 вересня 2013 року виникла вперше в липні 2014 року, однак про її наявність поручитель ОСОБА_2 дізнався лише у лютому 2015 року із позову банку та вимоги від 09 лютого 2015 року про сплату заборгованості. Доводи апеляційної скарги зазначених обставин не спростовують.

Судом під час розгляду справи встановлено, що станом на день укладення оспорюваного договору 18 вересня 2014 року ОСОБА_3 вже не була засновником ПП Спецзовнішкомплект , що підтверджується договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі даного підприємства від 27 серпня 2014 року (т.2 а.с.20-25 ).

Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам позивача про те, що відповідачі уклали оспорюваний договір з метою приховати майно від виконання за його рахунок судового рішення за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та обґрунтовано врахував, що станом на 18 вересня 2014 судового рішення у цій справі не існувало.

ПАТ Державний ощадний банк України звернувся до суду з вказаною позовною заявою лише 26 грудня 2014 року, провадження у справі відкрито 22 січня 2015 року, тобто через чотири місяці після укладення договору, рішення суду першої інстанції ухвалено 12 серпня 2016 року, виконавчий лист видано 13 жовтня 2017 року, в якому зазначено, що судове рішення набрало законної сили 13 вересня 2017 року (т.1 а.с.133).

Суд першої інстанції, оцінивши надані учасниками справи докази в їх сукупності за правилами ст.89 ЦПК України, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Суд надав належну оцінку доказам, правильно здійснив тлумачення закону з урахуванням установлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, однак підстави для переоцінки доказів апеляційним судом відповідно до ст.367 ЦПК України відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Авраменка Сергія Володимировича в інтересах Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України залишити без задоволення, а рішенняЗнам ?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 03 червня 2019 року.

Головуюча суддя Т. М. Авраменко

Судді: Л. В. Суровицька

В. В. Черненко