Постанова

від 30.05.2019 по справі 759/4777/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 759/4777/16-ц

провадження № 61-8525св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року у складі судді Сенька М. Ф. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 рокуу складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. А., Волошиної В. М. ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк , банк) про захист прав споживача, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди . Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є клієнтом банку та власником карткових рахунків №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 . 28 вересня 2015 року касиром відділення № 40 ПАТ КБ ПриватБанк йому було повідомлено, що банк в односторонньому порядку припинив виконання своїх зобов`язань з видачі грошових коштів через банкомати та каси своїх відділень за його рахунками з підстав проведення службового розслідування, на час якого його рахунки будуть заблоковані. Його неодноразові звернення та скарги відповідач залишив без задоволення, а грошові кошти не повернув. На його думку, банком безпідставно зупинено операції за його рахунками і відмовлено у видачі залишків коштів на рахунках, що призвело до його душевного неспокою та витрачання часу на складання скарг, листів і запитів до банку, відсутності можливості користуватися коштами. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 14 327,21 грн, які розміщені на його рахунках, та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 рокупозов задоволено частково. Стягнено з ПАТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_1 залишки коштів на рахунках №№ НОМЕР_5, НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 в загальній сумі 14 327,21 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено право вимагати стягнення з відповідача залишків коштів на рахунках, оскільки банк необґрунтовано обмежив його право користування та розпорядження належними йому коштами.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк відхилено. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2017 року ПАТ КБ ПриватБанк подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 рокув частині задоволених позовних вимог і в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що зупинення будь-яких фінансових операцій з рахунками позивача банком було здійснено у зв`язку з висновком служби безпеки банку на підставі статей 16, 17 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення від 14 жовтня 2014 № 1702-VII (далі - Закон № 1702-VII). Суди не дали належної правової оцінки доказам, зокрема довідці від 01 лютого 2016 року про наявність у позивача рахунків у банку. Рахунок № НОМЕР_2 не зазначений у вказаній довідці, а тому відсутні підстави для стягнення коштів, які були на ньому розміщені. Всі зазначені позивачем рахунки є кредитними, тобто грошові кошти, розміщені на них, є коштами банку, а не позивача.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій банк вказував на те, що жодних обмежень за рахунками позивача не було. У касаційній скарзі банк посилався на те, що рахунки були заблоковані на підставі висновку служби безпеки, однак жодних доказів на підтвердження цих обставин не надав. Доводи банку про те, що кошти на рахунках є кредитними і не належать позивачу, не відповідають дійсності і спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року касаційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 лютого 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали справи із суду першої інстанції .

20 квітня 2018 року справа № 759/4777/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Судами встановлено, що станом на 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 мав такі рахунки, розміщені у ПАТ КБ ПриватБанк , та залишки коштів на них: № НОМЕР_4 - 58,95 Євро, що еквівалентно 1 645,29 грн; № НОМЕР_3 - 73,94 доларів США, що еквівалентно 1 889,90 грн; № НОМЕР_5 - 10 362,81 грн.

Також позивач вказував, що в ПАТ КБ ПриватБанк ним відкрито рахунок № НОМЕР_2 , на якому на час звернення до суду обліковувалися 265,84 грн.

15 січня 2016 року позивач звернувся до банку із заявою про закриття вказаних рахунків та виплату йому залишків коштів на них.

На звернення ОСОБА_1 ПАТ КБ ПриватБанк повідомив, що в обслуговуванні його карткових рахунків відмовлено з посиланням на загальні обставини, які визначені Умовами і Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ ПриватБанк , без їх конкретизації щодо позивача.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України)

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно частинами першою, другою та четвертою статті 9 Закону № 1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). При цьому документи мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції клієнтом ідентифікація, верифікація клієнта здійснюються також у разі проведення ним фінансової операції на суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, незалежно від того, проводиться така фінансова операція одноразово чи як кілька фінансових операцій, які можуть бути пов`язані між собою. У разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний провести поглиблену перевірку клієнта.

Частиною другою статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність визначено, що банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України, зокрема: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов`язані (пов`язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості; клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах.

Тобто положеннями статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність та частини сьомої статті 9 Закон № 1702-VII передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частиною п`ятою статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність визначено, що у разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).

Згідно з частиною шостою статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність банк має право відмовитися від підтримання договірних відносин чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Враховуючи встановлену судами відсутність у банку інформації (офіційних документів), необхідної (необхідних) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання цим суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, дії відповідача щодо зупинення фінансових операцій за рахунком позивача відповідали вказаним вище вимогам чинного законодавства України та не свідчать про порушення зобов`язань за договором банківського рахунку.

Однак вказані дії ПАТ КБ ПриватБанк щодо зупинення фінансових операцій за рахунком клієнта мають відповідати усім вимогам Закону № 1702-VII.

Згідно з частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно). Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України . Спеціально уповноважений орган у разі виникнення підозр може прийняти рішення про зупинення видаткових фінансових операцій на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України . У такому разі суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний в день отримання, але не пізніше 11 години наступного робочого дня після отримання відповідного рішення повідомити спеціально уповноваженому органу про залишок коштів на рахунку клієнта, фінансові операції (кошти) за яким були зупинені, та у разі зупинення фінансових операцій на транзитних рахунках суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум.

Частиною п`ятою статті 17 Закону № 1702-VII передбачено, що у разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті спеціально уповноважений орган протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов`язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб`єкту первинного фінансового моніторингу; є мотивовані підозри, - спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України , та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.

Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб`єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій-п`ятій вказаної вище статті, є остаточними та продовженню не підлягають.

Судами встановлено, що неодноразові звернення позивача до ПАТ КБ ПриватБанк щодо розблокування та закриття належних йому карткових рахунків залишилися без реагування.

ПАТ КБ ПриватБанк належним чином не обґрунтував правомірність блокування карткових рахунків, відкритих на ім`я позивача, не надав відомостей та доказів того, що кошти на рахунках ОСОБА_1 надійшли злочинним шляхом. Також не надано належних та допустимих доказів звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні, на думку банку, дії клієнта за наслідками блокування карткових рахунків. Карткові рахунки заблоковано без повідомлення та згоди ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що дії відповідача щодо обмеження права користування картковими рахунками шляхом їх блокування не відповідали вимогам законодавства, зокрема Закону № 1702-VII, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що банк має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу за наявності певних обставин, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з вищенаведеною частиною другою статті 17 Закону України № 1702-VII спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене на підставі частини першої цієї статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України .

Згідно з пунктом 91 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417, банк зобов`язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов`язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.

Тобто правомірність блокування карткового рахунку можлива лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України № 1702-VII .

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання банком встановленої Законом України № 1702-VII процедури інформування правоохоронних органів про фінансові операції за картковими рахунками ОСОБА_1. щодо підозри про неправомірність їх проведення, тому дії банку були неправомірними.

Доводи скарги про те, що всі зазначені ОСОБА_1 у позовній заяві рахунки є кредитними, тобто грошові кошти, розміщені на них, є коштами банку, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 10, частин першої та другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України 2004 року передбачено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій ПАТ КБ ПриватБанк не стверджувало того, що кошти, розміщені на рахунках позивача, є кредитними. При цьому, посилаючись у касаційній скарзі на ці доводи, банк не надав жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Доведення обставин, чи укладалися договори банківських рахунків, мають істотне значення для висновку про обґрунтованість застосування мір відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Верховним Судом в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Оскільки відповідачем не надано доказів на спростування заявлених вимог, зокрема щодо відсутності у позивача відкритих у банку рахунків, сум коштів, розміщених на них, та доказів того, що ці кошти є кредитними, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що заблоковані банком кошти на рахунках підлягають поверненню.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов