Постанова

від 28.05.2019 по справі 914/1997/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2019 р. Справа №914/1997/18

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді М.І. Хабіб,

суддів О.І. Матущака,

Г.Г. Якімець,

секретар судового засідання Карнидал Л.Ю.,

за участю представників сторін:

позивача -Космачова Д.Д. (довіреність б/н від16.10.2018),

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Якимович Ольги Андріївни від 08.03.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 07.02.2019, повний текст рішення складено 18.02.2019,

у справі №914/1997/18 (суддя Пазичев В.М.)

за позовом: Житлово-будівельного кооперативу Старе місто , м. Хмельницький

до відповідача : фізичної особи-підприємця Якимович Ольги Андріївни, м. Львів

про: стягнення 146 202,51 грн,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року ЖБК Старе місто звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП Якимович О. А. про стягнення 146 202,51 грн, з яких 145866,82 грн основного боргу та 335,69 грн 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі виставлених відповідачем рахунків позивач перерахував відповідачу з 12 по 27 червня 2018 року кошти у сумі 145 866,82 грн за матеріали, що підтверджується платіжними дорученнями № 348 від 12.06. 2018 на суму 12 778,72 грн, № 352 від 18.06.201 на суму 54 542,20 грн, № 359 від 21.06. 2018 на суму 24 600,00 грн, № 368 від 26.06.2018 на суму 24 400,00 грн, № 369 від 26.06.2018 на суму 24 450,00 грн та № 373 від 27.06.2018 на суму 5095,90 грн.

Позивач вказує, що на дату подання позовної заяви відповідач не передав позивачу товар та не повернув коштів, хоча позивач звертався до нього з вимогами про повернення коштів. Факту отримання коштів відповідач не заперечує. Посилаючись на ст.ст. 222, 530, 612,625, 663, 664,1212 ЦК України, 194 ГК України позивач просив стягнути з відповідача 146 202,51 грн, з яких 145 866,82 грн сума основного боргу та 335,69 грн 3% річних за період з 22.09.2018 по 19.10.2018, оскільки відповідач безпідставно користується його коштами.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.11.2018 за заявою позивача забезпечено позов, шляхом заборони відповідачу та іншим особам відчужувати будь-які активи відповідача, у тому числі майно та кошти, в межах суми позовних вимог, а саме: у розмірі 146202,51 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.02.2019 у справі №914/1997/18 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 135 916,82 грн основного боргу, 312,79, грн 3% річних та 2043,45 грн судового збору. У задоволення решти позовних вимог відмовлено (том 2, а.с. 108-119).

При частковому задоволенні позову суд виходив того, що позивач сплатив відповідачу за товар 145 866,82 грн, однак відповідач оплаченого позивачем товару не поставив, частково повернув позивачу кошти в сумі 9 950 грн. Суд вказав, що видаткові накладні, що містяться в матеріалах справи, підтверджують лише те, що відповідач передав свідку товар, який був оплачений позивачем, однак такі видаткові накладні жодним чином не свідчать про факт передачі товару позивачу. Суд відхилив посилання відповідача на покази свідка Пилипишина Ю.Я. щодо факту здійснення господарської операції з огляду на те, що такий факт має підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами , а не показами свідка. Крім того, суд зазначив, що свідок ніколи не мав довіреності на вчинення будь-яких дій від імені позивача, тому не міг їх вчиняти.

Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно володіє коштами позивача в сумі 135 916,82 грн, які зобов'язаний повернути позивачу. Здійснивши перерахунок 3 % річних, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 312,79 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 28.02.2019 у справі №914/1997/18 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 914/1997/18 задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 8 156,00грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідач (ФОП Якимович О.А.) оскаржив рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2019 у справі №914/1997/18 в апеляційному порядку, посилаючись на невідповідність суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №914/1997/18.

Скаржник стверджує, що позивач сплатив платіжними дорученнями № 348, № 352, № 359 та № 373 кошти на загальну суму 97 016,82грн після відвантаження йому товару на цю суму, за мінусом 9 950,00грн, які повернені позивачу. Решту коштів в сумі 48 850,00 грн позивач сплатив платіжними дорученнями №368, 369 авансом, після отримання яких на наступний день товар був відвантажений позивачу. Скаржник вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги покази свідка Пилипишина Ю.Я., який вказав, що перебував у трудових відносинах з позивачем (подана заява про прийняття на роботу та передана трудова книжка), а також вказав на всі обставини, які підтверджували отримання товарів від відповідача. Крім того, відповідач вказує, що відповідно до Податкового кодексу України (пп. 44.2, 296.1.1 ПКУ) він як платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів платників єдиного податку, необхідність заповнення якої на підставі первинних документів та їх зберігання Порядком ведення Книги обліку доходів не передбачено. Відтак вказує, що підписання накладних та інших документів, на відсутність яких вказує позивач, є необхідним тільки для правильності ведення бухгалтерського обліку самого позивача та не впливає на факт поставки товару позивачу.

У відзиві на апеляційну скаргу ЖБК Старе місто (позивач) заперечує доводи скаржника, вважає їх необґрунтованими, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Позивач вказує, зокрема, що відповідач не передав товару та не повернув кошти, які отримав. Наявні у матеріалах справи видаткові накладні підтверджують лише те, що відповідач передав товар свідку Пилипишину В.Я., який не мав довіреності на вчинення будь-яких дій від імені позивача, тому такі видаткові накладні жодним чином не свідчать про факт передачі відповідачем товару позивачу. Факт здійснення господарської операції не може встановлюватися на підставі показань свідка, підтвердженням здійснення господарської операції є підписані сторонами (стороною) первинні документи, яких відповідач не надав суду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у справі №914/1997/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та витребувано в Господарського суду Львівської матеріали справи №914/1997/18.

04.04.2019 надійшли матеріали справи №914/1997/18.

Ухвалою від 05.04.2019 розгляд справи призначено на 14.05.2019.

25.04.2019 скаржник подав через канцелярію суду доповнення до апеляційної скарги, в яких просить допустити до судового розгляду справи №914/1997/18 представників Львівської місцевої прокуратури; допустити до судового розгляду справи №914/1997/18 Якимович А.В. та представника скаржника Сивуляка Н.Б.; скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; скасувати заходи забезпечення позову накладених ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №914/1997/18; скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1997/18; судові витрати покласти на позивача.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 14.05.2019 представників сторін розгляд справи відкладено ухвалою від 14.05.2019 на 28.05.2019.

В судове засідання 28.05.2019 представник скаржника не з'явився. 27.05.2015 від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку перебуванням адвоката у відпустці. Представник позивача заперечив щодо клопотання відповідача, вважає таке клопотання необґрунтованим та не підтвердженим доказами.

Частинами 11-13 ст.270 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що це повторна неявка представника скаржника у судове засідання апеляційного суду, що скаржником не подано жодних доказів на підтвердження свого клопотання, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання причин неявки його представника у судове засідання поважними, а також те, що суд не визнав обов'язковою участь у судовому засіданні представника скаржника, відсутність якого не перешкоджає розгляду справи, апеляційний суд відхиляє клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

Щодо поданих відповідачем 25.04.2019 доповнень до апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає, що згідно з частинами 1 та 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

З огляду на те, що доповнення до апеляційної скарги подані відповідачем 25.04.2019, тобто подані поза межами встановленого строку на оскарження рішення суду від 07.02.2019 та додаткового рішення суду від 28.02.2019 у справі №914/1997/18, а також неподання скаржником доказів надіслання позивачу копій цих доповнень, апеляційний суд не враховує доповнень до апеляційної скарги, поданих відповідачем 25.04.2019, та розглядає апеляційну скаргу відповідача від 08.03.2019 на рішення суду від 07.02.2019 у справі №914/1997/18.

Представник позивача у судовому засіданні 28.05.2019 заперечив доводи відвідача, викладені в апеляційній скарзі, з підстав, вказаних у відзиві на апеляційну скаргу, надав усні пояснення, просив залишити рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунки №6 від 05.06.2018, № 3 від 19.06.2018, № 5 від25.06.2018 та №7 від 27.06.2018 на оплату матеріалів , які позивач оплатив у сумі 145 866,82грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 348 від 12.06.2018 на суму 12 778,72 грн, № 352 від 18.06.2018 на суму 54 542,20 грн, № 359 від 21.06.2018 на суму 24 600,00 грн, № 368 від 26.06.2018 на суму 24 400,00 грн, № 369 від 26.06.2018 на суму 24 450,00 грн та № 373 від 27.06.2018 на суму 5095,90 грн( т.1, а.с. 20-25).

У названих рахунках вказано, що оплата рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Товар відпускається за фактом надходження коштів на рахунок постачальника.

Факту отримання коштів від позивача в сумі 145 866,82грн відповідач не заперечує.

Позивач стверджує, що відповідач не передав йому оплаченого товару, у зв'язку з чим 05.09.2018 позивач надіслав відповідачу рекомендованим листом вимогу про повернення сплачених коштів, яку відповідач отримав 07.09.2018 згідно з даними ПАТ Укрпошта про доставку рекомендованого листа №7900820838170 (т.1, а.с. 26-29), однак сплачених коштів не повернув.

Відповідач, в свою чергу, стверджує, що передав позивачу товар через його працівника Пилипишина Ю.Я., а невикористані кошти в сумі 9 950,00 грн повернув позивачу.

Повернення відповідачем позивачу коштів у сумі 9 950,00 грн підтверджується квитанцією від 29.08.2018, в якій вказано про повернення невикористаних грошей (том 1, а.с.95).

На підтвердження передачі товару позивачу відповідач додав до відзиву на позов видаткові накладні від 05.06.2018(2 накладні), від 18.06.2018, від 26.06.2018 та від27.06.2018 на загальну суму 135883,83грн, підписані Пилипишиним Ю.Я. про отримання товару( т.1, а.с.84,89,94,99, 105-106).

Крім того, подав нотаріально засвідчену заяву Пилипишина Ю.Я. від 11.12.2018, адресовану Господарському суду Львівської області, в якій він вказує, що з 29.05.2018 працював на об'єкті ЖБК Старе місто по вул.Балабана, 12 у м. Львові та за погодженням керівника ЖБК Старе місто Катревич Г. отримав від ФОП Якимович О.А. для ЖБК Старе місто за період з 5 по 28 червня 2018року матеріали на загальну суму 135 882,19грн (т.1, а.с.122-123).

Позивач стверджує, що не видавав Пилипишину Ю.Я. довіреності на отримання товару від відповідача. Факт відсутності у Пилипишина Ю.Я. довіреності позивача на отримання товару відповідач не заперечує.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом( ч.1 ст. 205 ЦК України).

За приписами ч. 2ст. 206 ЦК України юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічні положення містить ст. 193 ГК України, в якій вказано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, що на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату товару позивач перерахував на рахунок відповідача у червні 2018року кошти за товар в сумі 145 866,82грн. В рахунках відповідача вказано, що оплата рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Товар відпускається за фактом надходження коштів на рахунок постачальника.

Вчинені сторонами дії (надання відповідачем рахунків на оплату та оплата їх позивачем) свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару, до яких згідно із ст. 712 ЦК України застосовуються положення про купівлю-продаж товару. Статтями 655, 662, 664 ЦК України встановлений обов'язок продавця передати товар покупцеві у встановлений строк. Отже, відповідач як продавець товару зобов'язаний був передати позивачу товар на суму 145 866,82грн.

Відповідач стверджує, що передав позивачу товар через його працівника Пилипишина Ю.Я. та повернув позивачу невикористані кошти в сумі 9 950,00 грн.

Факт повернення відповідачем позивачу коштів у сумі 9 950,00 грн підтверджений квитанцією від 29.08.2018, чого не заперечує позивач.

На підтвердження передачі товару позивачу відповідач подав суду видаткові накладні на загальну суму 135 883,83грн, які підписані Пилипишиним Ю.Я. про отримання товару, в яких відсутні посилання на довіреність( довіреності), на підставі якої Пилипишин Ю.Я отримав товар від відповідача .

Позивач заперечує факт отримання товару від відповідача та вказує, що не видавав Пилипишину Ю.Я. жодної довіреності на отримання товару від відповідача.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що Пилипишин Ю.Я. не мав довіреності позивача на отримання товару від відповідача.

Суду не надано доказів перебування Пилипишина Ю.Я. у трудових відносинах з позивачем. З пояснень Пилипишина В.Я., викладених у його заяві, також вбачається, що довіреності на отримання товару від відповідача позивач йому не видавав.

За приписами ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, Пилипишин Ю.Я. не міг вчиняти від імені позивача жодних дій, а видаткові накладні, на які посилається відповідач, підтверджують лише те, що відповідач передав товар Пилипишину Ю.Я., однак їх не можна вважати належними та допустимими доказами передачі відповідачем товару позивачу, оскільки такі накладні не підписані позивачем чи його уповноваженою особою.

Згідно з ст.ст. 1 та 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснення господарської операції має відображатися у первинних документах, підписаних відповідальними особами за здійснення господарської операції.

Суд першої інстанції вірно вказав, що факт здійснення відповідної господарської операції має підтверджуватися первинними документами, а не показами свідка, який ніколи не мав довіреності на вчинення будь-яких дій від імені позивача, та правомірно відхилив посилання відповідача на покази свідка Пилипишина Ю.Я.

Слід зазначити, що доказів передачі Пилипишиним Ю.Я. позивачу товару, отриманого від відповідача, суду не надано.

Апеляційний суд вважає необгрунтованими посилання скаржника на те, що він є платником єдиного податку і для ведення його Книги обліку доходів не потрібні первинні документи, оскільки первинні документи необхідні для підтвердження факту здійснення господарської операції, яких відповідач суду не надав.

За приписами ч.3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів факту передачі позивачу оплаченого ним товару.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати ( ч.3 ст. 693 ЦК)

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного апеляційний суд відхиляє доводи скаржника та вважає, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 135 916,82грн основного боргу ( 145 866,82 - 9950,00) та 312,79 грн 3 % річних за період з 22.09.2018 по 19.10.2018 (135916,82 х 3% : 365 х 28днів) та відмовив у решті позову.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Щодо вимоги скаржника, викладеній в апеляційній скарзі, про скасування ухвали про забезпечення позову, то така вимога не підлягає до задоволення, оскільки згідно з ч.7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.02.2019 у справі №914/1997/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення апеляційним судом покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, визначені ст. 288-291 ГПК України.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 30.05.2019.

Головуючий-суддя М.І. Хабіб

Судді О.І. Матущак

Г.Г. Якімець