Рішення

від 30.05.2019 по справі 280/2284/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2019 року Справа № 280/2284/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (70608, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Магістральна, буд. 245; код ЄДРПОУ 40386712)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 , до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Пологівське ОУПФУ в Запорізькій області), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення з 01 лютого 2018 року виплати пенсії за віком позивачу та зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу та виплатити виниклу заборгованість з 01 лютого 2018 року.

Крім того, просить допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць та зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вона є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Пологи Запорізької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з лютого 2018 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування . Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 15 травня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено судове засідання на 30 травня 2019 року о 09 год. 05 хв. без виклику сторін.

27 травня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№21395), в якому послався на те, що у зв`язку з переїздом позивач перебуває на обліку в Пологівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Запорізької області як внутрішньо переміщена особа на підставі довідки від 29 січня 2015 року № 2318/3365 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначає, що згідно інформації, наданої управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області від 23 травня 2019 року № 3598/06 довідку ОСОБА_1 скасована та занесена до архіву Єдиної інформаційної бази про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб - 07 травня 2018 року, а тому, оскільки відсутній факт реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи, то відповідачем у даному випадку правомірно було припинено виплату позивачу пенсії. З огляду на викладене, просить у позові відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно довідки від 29 січня 2015 року № 2318/3365 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з м. Донецька до м. Пологи Запорізької області.

07 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Пологівського ОУПФУ в Запорізькій області із заявою про запит пенсійної справи з іншого району.

Розпорядженням № 2525 від 15 жовтня 2014 року позивача взято на облік та поновлено виплату пенсії з 01 листопада 2014 року.

19 січня 2018 року на адресу Пологівського ОУПФУ в Запорізькій області надійшов витяг з протоколу № 2 від 16 січня 2018 року, згідно якого комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішила не відновляти виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю її за фактичним місцем проживання.

На підставі зазначено відповідачем припинено нарахування та виплату щомісячних пенсійних платежів позивачу з 01 лютого 2018 року.

Позивач не погодившись з зазначеними діями відповідача, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно із ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону №1058-ІV).

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону № 1706-VII).

Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону № 1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок № 365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв`язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Дійсно, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб є одними з підстав, визначених у п.п. 2,4 п. 12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а ч. 1 ст. 12 Закону № 1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Разом з тим, вказаний Закон № 1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.

Законом, який регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є саме Закон № 1058-ІV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом ч. 1 ст. 49 визначено підстави припинення пенсії.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

При цьому, конституційне поняття Закон України , на відміну від поняття законодавство України , не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії відповідачем була припинена з 01 лютого 2018 року на підставі інформації, наданої управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області в листі про надання інформації від 23 травня 2019 року за № 3598/06, відповідно до якого довідка ВПО від 29 січня 2015 року за № 2318/3365 видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасована та занесена до архіву Єдиної інформаційної бази про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб - 07 травня 2018 року.

Однак, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є підставою, виключний перелік яких зазначено у ст. 49 Закону № 1058-IV для прийняття рішення про припинення виплати пенсії.

Відтак, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення, якого прийнято не було.

Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Порядок № 365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не передбачені ст.49 Закону № 1058-IV. А норми Закону № 1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.

Вказане, також, узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2018 року у справі за № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03 травня 2018 року (справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04 вересня 2018 року.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11 листопада 2003 року № 1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В п. 51 рішення Європейського суду з прав людини по справі Пічкур проти України було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України , питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що має місце протиправні дії відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача поновити нарахування та здійснити виплату пенсії позивачу починаючи з лютого 2018 року.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13 лютого 2018 року у справі № 219/9003/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 234/10770/17, тощо.

Згідно вимог ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено належним чином правомірність припинення виплати пенсії позивачу з лютого 2018 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Посилання відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.

У ч. 1 ст. 122 КАС України зазначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Як зазначено у ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому, суд зважує, що згідно копії пенсійного посвідчення, наявного в матеріалах справи, пенсія призначена позивачу довічно і підстав для її не нарахування та невиплати у відповідача не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Така ж думка викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17 (провадження №К/9901/2128/18).

Так, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що ...Положення частини другої статті 99 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб`єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов`язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов`язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб`єкт владних повноважень....

…Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія…

… Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком… .

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із адміністративним позовом до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо вимоги позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

За приписами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини 1 статті 283 цього Кодексу.

Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з лютого 2018 року та зобов`язання відповідача вчинити певні дії по виплаті заборгованості по пенсії. Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату пенсій, а лише зобов`язано відповідача вчинити певні дії.

З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позивачем не надано до суду належних доказів можливого невиконання судового рішення.

Оскільки зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду за наявності подачі обґрунтованих доказів та доводів сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, суд вважає за необхідне в частині зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду відмовити з підстав недоведеності та безпідставності встановлення судового контролю у даній справі.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Нормами ч. 2 ст. 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського ОУПФУ в Запорізькій області.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (70608, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Магістральна, буд. 245; код ЄДРПОУ 40386712) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01 лютого 2018 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Пологівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити виниклу заборгованість з 01 лютого 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. на користь Державного бюджету України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 30 травня 2019 року.

Суддя М.С. Лазаренко